Почини нового українства
Михайло Грушевський
Культурний рух XVI в. – громадський і церковний – був першим відродженням українського громадянства. При всіх відмінностях в нім є вже багато спільного, що зв’язує його з пізнішим українським рухом XIX віку. Провідники, діячі українського відродження XVI в. глибоко відчували свої зв’язки з старою Київською Руссю. Вони були перейняті пошаною до старої державності сеї української Руси, вдячно пам’ятали старих київських князів – все, що зробили вони для тої культури українських земель, яку діячі XVI віку хапалися оборонити від польського натиску. Але вони опиралися вже не на князях і панах, а шукали опори для національного руху в ширшім громадянстві.
Головно в дрібнім міщанстві, як елементі краще організованім, свідомішім і не такім безправнім, як тодішнє закріпощене селянство. Але в тодішніх писаннях знайдемо гарячі сторінки і в обороні сього селянства – його людських прав, його прав на рівність. Особливо цікаві з сього погляду писання Вишенського, що як з одного боку виступає вірним, навіть узьким прихильником старої церковності, так з другого підіймається на висоту, можна сказати, Шевченківського гніву на всіх, хто гнітить трудящий український народ, хто живе його потом і працею і позбавляє прав.
Потім сю лінію повела далі козаччина, що в своїй боротьбі за свої права і політичне право всього народу опиралася незмінно на селянстві, вважала його своєю правою рукою – як висловився Хмельницький в одній промові, і знищення панського права поставила своїм завданням. В очах народу козацтво стало боротьбою не тільки за національне право українського народу, але і за визволення трудящого українського люду. Се те, що вложив Шевченко в уста свому козакові-небіжчикові, воно передає сей погляд народу на козацтво:
Оце воля спить!
Лягла вона славно, лягла вона вкупі
З нами козаками…
Тут пана немає.
Усі ми однако на волі жили,
Усі ми однако за волю лягли…
Через те, що склад козацтва був дуже неоднаковий, і перевагу в нім взяла старшина з панськими поглядами, козацькі верхи не видержали кінець кінцем сеї суто демократичної лінії: козацька Гетьманщина задержала де в чім тільки демократичні порядки, але в відносинах економічних (хазяйських) і соціальних (громадських) вона відійшла від демократичності. Для народу се було зрадою козацькому духові, козацькій програмі. Тому він так сильно виступав против козацької старшини. Для нього козацтво було і зісталося охороною прав не тільки політичних, але й соціальних: землі й волі для трудящого народу, і через те він свято заховав пам’ять про нього і поривався до його відновлення.
Старшина, натомість, висунула на перший план домагання політичні, державні. Визволивши від Польщі на перших початках Східну Україну, Наддніпрянську, а бажаючи далі визволити всю українську землю, козацька старшина хотіла утворити з неї осібну Українську державу під своїм проводом. Не звіряючи власній силі, вона шукала якоїсь опори поза Україною. Так ото Хмельницький з старшиною зв’язалися з Кримом і Туреччиною, признавши зверхність султана, потім з московським царем, далі ввійшли в змову з шведським королем, що своїм трактатом обов’язався «признати і проголосити Військо Запорозьке з усіма підвластними йому землями за нарід свобідний і нікому не підвластний» і добитися від Польщі признання цілої України незалежною державою.
В сім домагання української старшини відповідали бажанням народу – тільки народ, не звіряючи панським нахилам старшини, боявся, щоб вона не помирилася з Польщею і не повернула на Україну панів. Тому раз у раз мішав старшинську політику, і се роздвоєння народу і старшини підрізало українську свободу, дало московському правительству змогу приборкати українську державність, а далі взагалі закувати в тяжкі кайдани все українське життя.
Примітки
Культурний рух XVI ст. – громадський і церковний – був першим відродженням українського громадянства – на українських землях у цей час працювали першодрукарі Іван Федоров та Петро Мстиславець, діяли культурні осередки, створені у власних маєтках українськими магнатами Г.Ходкевичем, кн. А.Курбським, кн. Ю.Слуцьким. Існувала Острозька школа (академія), заснована бл. 1576 – 1580 рр. Костянтином-Василем Острозьким. При школі діяло учене товариство, до якого входили Герасим і Мелетій Смотрицькі, Мартин Броневський, Клірик Острозький. Завдяки їхнім старанням у 1580 р. побачив світ найвизначніший твір слов’янського друкарства – Острозька біблія.
Особливо цікаві з сього погляду писання Вишенського… – йдеться про І.Вишенського – видатного українського письменника-полеміста (між 1545 – 1550 – між 1621 – 1633). Перебуваючи ченцем на Афоні, надсилав в Україну пристрасні послання, адресовані до кн. К.Острозького, братств, священиків і всіх українців. Десять із них були об’єднані в рукописну «Книжку» (бл. 1600).
…воно передає сей погляд народу на козацтво… – йдеться про вірш Т.Шевченка «», написаний у 1850 р. в Оренбурзі (Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 224-225).
…але в відносинах економічних (хазяйських) і соціальних (громадських) вона відійшла від демократичності – йдеться про соціальну нерівність, що за Гетьманщини ставала дедалі помітнішою, розділяючи козацьку старшину, яка ставала панівним класом, і рядових козаків. Детально див.: Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.) – К., 1995; Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. – К., 1998.
Так ото Хмельницький з старшиною зв’язалися з Кримом і Туреччиною… – йдеться про неспроможність козацької держави Б.Хмельницького самостійно протистояти Речі Посполитій, що спонукало до пошуку зовнішньої підтримки. До частої зміни союзників також призводили внутрішні суперечності й суперництво козацької верхівки. Детально див.: Крип’якевич І. Турецька політика Б.Хмельницького (Матеріали) / Коментарі Я.Федорука // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 111 – 196; Федорук Я. Невідома стаття Івана Крип’якевича про українсько-турецькі взаємини 1648 – 1657 років // Там само. – С. 101 – 110; Його ж. Міжнародна дипломатія і політика України 1654 – 1657 рр. – Львів, 1996. – Ч. І: 1654 рік.
…і добитися від Польщі признання цілої України незалежною державою – йдеться про Гадяцький договір 1658 р. (див. коментар до статті «Велика хвиля»).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 168 – 169.