Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Доповідь про державний лад України

Михайло Грушевський

Докладчик спочатку вказує, що український народ з давніх часів жив державним життям і хоч сама держава Українська переходила з одної в другу частину української етнографічної території, то збільшуючи, то зменшуючи свій обсяг, а в новіші часи і зовсім зникла, проте нитка державного життя ніколи не переривалась на Україні.

Далі професор докладніше спиняється на тому, що український народ ввійшов у зв’язок з Москвою яко самостійний державний народ. Хоч поміж ученими і досі ще нема згоди про те, під яку формулу підвести акт злучення України з Московщиною, але не може бути ніякого сумніву, що тут був акт, який зв’язував дві самостійні держави. Докладчик доводить це твердження пунктами Переяславського договору, якими Україні забезпечувались права державності. Ці державні атрибути, які зазначено в Переяславськім договорі, ніколи не були скасовані ніяким правним актом і коли українці домагаються тепер федерації, то вони хотять тільки відновити своє державне право. Тут українці лише сповняють свій громадський обов’язок і жадають відновлення того акту, котрого вони ніколи не зрікались.

Вся сума географічних, економічних та культурних обставин, в результаті котрих сформувалась українська нація, також наказують домагатися автономії України. Всі культурні традиції примушують український народ добиватись державної самостійності, національно-територіальної автономії.

Для найкращого забезпечення автономії України їй повинен бути наданий характер державний. Для того, щоб надалі не можна було толкувати і так, і інакше зв’язку України з рештою Росії, то треба, щоб зв’язок цей був утворений на федеративних підставах.

Всі гіркі здобутки спільного життя України з Московською державою змушують нас говорити про вирішення нашої національної справи на принципі повної рівноправності зі всіма іншими народами Росії, в тім числі і з бувшим державним народом. Щоб не було ніяких сумнівів, що український народ хоче бути рівноправним, ми заявляємо, що хочемо бути народом державним на своїй території так само, як народ великоруський на своїй. З тими народами, які будуть працювати в згоді з нами, ми будемо жити по-приятельськи, але коли хтось буде робити ворожі заходи щодо нашої національної справи, то з тим ми без вагання будемо боротись. Права національних меншостей на Україні будуть забезпечені в тім самім обсязі, як і права українських меншостей в різних краях Росії, і Центральна Рада повинна мати право контролю над тим, чи не порушуються національні права українських меншостей поза межами України.


Примітки

Огляд доповіді вперше поданий у статті «З’їзд українських правників» у газеті: Нова рада. – 1917. – 15 червня. – № 64. – С. 2. Після 1917 р. цей огляд передрукований у журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 87 – 90.

Подається за першою публікацією.

Українське правниче товариство (Товариство українських правників) було засноване 9 квітня 1917 р. у Києві на зборах українських юристів (правників). До його складу входило близько 20 членів, голова М.Ткаченко. Головною метою діяльності організація визначила українізацію юстиції: юридичної науки, судочинства, законодавства. При товаристві була створена комісія з усталення української правової термінології.

З’їзд товариства відбувся 13 – 14 червня 1917 р. у Києві. Форум відкрився у великій залі засідань Педагогічного музею привітальною промовою А.Яковлева. Почесним головою був обраний присутній на з’їзді почесний член Українського правничого товариства М.Грушевський, головою – М.Левитський.

Вітаючи з’їзд від імені Центральної Ради, М.Грушевський відзначив важливу роль у творенні нового ладу українських правників, на яких Центральна Рада покладала великі сподівання. З’їзд ухвалив резолюцію на підтримку Першого Універсалу Центральної Ради й у світлі цього визначив нові завдання: створення національної судової системи на чолі з Вищим крайовим судом, переведення судочинства на українську мову, удосконалення правової термінології. Був утворений Крайовий судовий комітет у складі 10 осіб: М.Ткаченка, А.Яковлева, М.Радченка, Р.Лащенка та ін.

Першу доповідь на з’їзді виголосив М.Грушевський. У її обговоренні взяли участь М.Левитський, Ю.Гаєвський, Ф.Крижанівський, А.Кас’яненко та ін. На вечірньому засіданні того ж дня була прийнята резолюція по доповіді М.Грушевського:

«З’їзд, вислухавши доклад проф. М.Грушевського про державний лад України на підставі вимог життя і теорії державного права, ухвалює головні висновки його: признання принципу національно-територіальної автономії України з державним характером України в майбутній Федеративній Республіці Російській, з забезпеченням прав меншостей на Україні і українців поза межами України та з контролем над виконанням цих прав як на Україні, так і на всім просторі Російської Федерації» (див.: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 424).

український народ ввійшов у зв’язок з Москвою яко самостійний державний народ – ключевій події Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. у 1917 р. М.Грушевський присвятив спеціальну працю: Переяславська умова України з Москвою 1654 року: Статті й тексти. – К.., 1917 (упродовж 1917 – 1918 рр. праця була перевидана тричі). На початку своєї розвідки історик зазначав:

«Останні події – революція й визволення України, упадок Романових і старого правління – руба поставили питання про юридичний, правно-державний характер відносин України до Росії, з тим і про їх початок, себто об’єднання України з Москвою за Богдана Хмельницького. Те, що досі звичайно було питанням науковим, історично-юридичним, часом політичним, але рідко виходило за тісні круги спеціалістів, тепер вийшло на широке всенародне видовище – дебатується на всенародних політичних зборах, селянами, солдатами, робітниками. До мене звертаються селяни, солдати, інтелігенти, робітники з побажаннями, щоб Переяславська умова була видана, стала приступною для обміркування всіх, і я як історик, і як політичний представник українського народу вважаю своїм обов’язком негайно сповнити сю волю, невважаючи на всі труднощі, зв’язані з її сповненням для мене» (див.: Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року: Статті й тексти // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). – К., 2003. – С. 5).

Пізніше історик детально висвітлив ці події у своїй фундаментальній «Історії України-Руси» (т. 9). Добірка наукових та науково-публіцистичних досліджень останньої чверті XIX – 70-х рр. XX ст., а також праць сучасних істориків, присвячених проблемі українсько-московської угоди, подана у виданні: Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). – К., 2003.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 43.