Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Велике діло

Михайло Грушевський

Українська Центральна Рада, се тимчасове українське правительство і організаційний український центр, що об’єднує і кермує політичною і національною роботою всіх українських організацій, дістав одну по одній нові міцні підстави сеї своєї роботи.

Першою був Український Генеральний військовий комітет, обібраний на Першім Українськім військовім з’їзді 8 мая. Він має при Українській Центральній Раді кермувати військовими українськими організаціями на фронті і [в] тилу, себто тими мільйонами українського народу, селянським переважно, якого війна зняла з місця.

Тепер же Перший Всеукраїнський селянський з’їзд вибирає селянську Раду України, котра разом з Центральною Радою буде відати організацією селянською, справами земельними і взагалі всім, що відноситься до справ і інтересів селянства.

Ще черга за Всеукраїнським робітничим з’їздом, що десь при кінці сього місяця має теж зібратися в Києві і вибрати робітничу Раду.

Тоді ці три ради – солдатська, селянська, робітнича разом з Центральною Українською Радою, як центральним своїм органом, утворять ще сильніший, зміцнений центр українського народного життя, який ще з більшою силою та енергією зможе повести діло – організацію України аж до тої хвилі, коли можна буде здійснити постанови Українського національного з’їзду – скликати конгрес України на таких основах, щоб він міг виявити волю всеї людності України – не тільки України, а й інших народностей (національних меншостей) української землі.

Організуватися треба українському народові міцно, негайно! Так, щоб він об’єднався весь, без різності партій, верств і станів, під проводом своєї Центральної Ради – та щоб ця єдність і організація пройшла вглиб і вшир до самого споду українського народу, обхопила його, як залізним обручем, щоб став він міцною зав’яззю, твердим цементом української землі і охоронив її від усякого розруху, розвалу і анархії.

Всі ті організації, про котрі я сказав, і особливо селянська українська Рада, може велике діло зробити, і безпремінно треба, щоб вона його зробила.

Бо кінець кінцем все чисто – і свобода, і революція, і воля України, і справа земельна – залежить від того, чим буде наше селянство: чи розпорошеною купою піску, котру перший подув вітру може підняти і рознести, чи твердою опорою, міцним фундаментом, на котрім опреться свобідна, автономна, народна Україна.

Досі Україна наша, в добрий час сказати, доволі спокійна, коли порівняти з іншими краями Росії. Але ще до сього спокою треба більше певності: треба знати вірно, що се, власне, спокій живий і організований, а не сон тільки. Ми не хочемо, щоб вона лежала безвладною, мертвою, бездіяльною масою, а бажаємо, щоб вже вся була жива, свідома, щоб вона в кожній справі відзивалася чуйно на все, що діється у нас і поза нами, але була організована і об’єднана, щоб її спокій був спокоєм зібраної, заруженої військової лави, а не сонного і безладного струмка. Щоб ті організації, які поставлено на чолі нашого народного життя, знали і були певні, що на кожде слово їх і кождої хвилі наш народ зробить те, що йому буде сказано – встане чи сяде, піде чи прийде, піднесе руки чи спустить.

Спільні завдання народні об’єднали Україну в сей великий час від верху до споду, згуртувались всі її класи і партії, треба, щоб ся єдність, організованість пройшла в кожну клітину, в кожде село, в кожду хату. Тоді наша Україна переживе щасливо сей не тільки великий, але і грізний мент, і винесе ті великі здобутки, котрі лежать перед нами: волю і незайманість нашого краю, добро і права трудящих мас, нашого народу і тих народностей, які живуть з нами разом на нашій землі.

В тім селянській Раді і місцевим організаціям селянським належить найважніша роля – вона цю єдність, свідомість і організованість понесе туди, куди їм найтяжче донести – [в] села, в хутори, на поле, в ліси, на панські лани, всюди, де працює і жде свого права трудящий народ, куди ще не доходить газета, брошура, книга. І я, як вірний і незмінний приятель і товариш нашого трудящого люду, я вітаю важне діло, зроблене Першим Всеукраїнським селянським з’їздом, вітаю українську селянську Раду, бажаю швидкого і певного успіху в її роботі і вірю, твердо вірю в сей успіх!


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 3 (16) червня. – № 25. – С. 1 – 2. Підпис: М. Грушевський. Відтоді стаття не передруковувалася і не внесена до жодного бібліографічного покажчика праць М.Грушевського.

Подається за першодруком.

«Великим ділом» М.Грушевський назвав поповнення Центральної Ради представниками від двох найважливіших верств українського суспільства: військових (серед яких переважали селяни, одягнені в солдатські шинелі) та селянства, що відбулося після проведення І Всеукраїнського військового з’їзду та І Всеукраїнського селянського з’їзду.

…на Першім Українськім військовім з’їзді… – І Всеукраїнський військовий з їзд відбувся 5 – 8 травня 1917 р. в Києві з ініціативи Українського організаційного військового комітету за підтримки УЦР. У його роботі взяли участь понад 900 делегатів, які представляли 1,5 млн вояків-українців, об’єднаних в українські організації і товариства в арміях усіх фронтів, на Балтійському і Чорноморському флотах, окремих гарнізонах і військових округах. З’їзд розглянув питання про ставлення до Тимчасового уряду, рад робітничих і солдатських депутатів, до війни; про українізацію війська; підтримання дисципліни і боротьбу з дезертирством; земельне питання і питання освіти. Для практичного керівництва українським військовим рухом при УЦР був утворений Український генеральний військовий комітет (УГВК) у складі 17 осіб на чолі з С.Петлюрою. Загалом резолюції з’їзду відображали рішучі, радикальні настрої солдатських мас, стимулювали активність УЦР, розширювали масштаби українізації війська.

…вибирає селянську Раду України… – йдеться про Всеукраїнську раду селянських депутатів, обрану на І Всеукраїнському селянському з’їзді 2 червня 1917 р. (див. коментар до промов М.Грушевського на І Всеукраїнському селянському з’їзді в Києві 28 травня (10 червня) 1917 р., 2 (15) червня 1917 р.).

Ще черга за Всеукраїнським робітничим з’їздом… – Перший Всеукраїнський робітничий з’їзд відбувся 11 – 14 липня 1917 р. у Києві. Скликаний з ініціативи української фракції Київської ради робітничих депутатів з метою поповнення УЦР представниками робітників-українців. У його роботі взяли участь 300 делегатів від близько 40 тис. робітників (при загальній кількості 3,5 млн).

З’їзд розглянув питання про поточний момент та українське робітництво, автономію України та федерацію Росії, Установчі збори, аграрну та робітничу політику, закликав підтримати УЦР та її Генеральний секретаріат, автономний устрій України (постанови Першого Всеукраїнського робітничого з’їзду див.: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року. Документи і матеріали / Упоряд. В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 562 – 564).

На заключному засіданні делегати обрали Всеукраїнську раду робітничих депутатів у кількості 100 депутатів (70 – представники УСДРП, 30 – УПСР), виконавчий комітет та його президію у складі Й.Маєвського, М.Порша, В.Довженка. Головою ради обрано М.Порша. 5 серпня 1917 р. рішенням 6-ї сесії УЦР Всеукраїнська рада робітничих депутатів була кооптована до її складу, а президія виконкому ради поповнила Малу раду. Визначальної ролі в українському парламенті рада не відіграла, оскільки українське робітництво не відзначалося політичною і національною організованістю, здебільшого було зрусифіковане і перебувало під впливом більшовиків.

Досі Україна наша, в добрий час сказати, доволі спокійна, коли порівняти з іншими краями Росії – йдеться про бурхливий розвиток політичних подій у Росії. Політична боротьба (незадоволення політикою і діями Тимчасового уряду), наростання соціально-класового протистояння в країні (економічна криза, зволікання з аграрною реформою, продовження війни та ін.) викликали негативну реакцію, виливалися в мітинги, демонстрації, страйки, селянські заворушення, які набували характеру некерованих, анархічних дій. Особливо високою була політична напруженість у Петрограді, Москві, Центрально-промисловому районі Росії тощо. (Див.: Минц И.И. История Великого Октября. – М., 1977-1978. – Т. 1 – 2). В Україні ці рухи не набули таких гострих форм. Давалася взнаки близькість її території до фронту. Також певною мірою від соціально-класового протистояння українців відволікав національно-визвольний рух.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 35 – 36.