Промови на I всеукраїнському селянському з’їзді у Києві

Михайло Грушевський

28 травня (10 червня) 1917 р. Перший день з’їзду.

Проф[есор] Грушевський каже в своїй промові, що Центральна Українська Рада надає цьому з’їздові великої ваги, через те що вважає селянство найбільшою силою української нації й думає, що в організації селянства лежить успіх тої праці, яку провадить Центральна Рада і метою якої є утворення автономії України в Федеративній Російській Республіці. Центральна Рада, провадячи організаційну роботу української людності по всім краю, запрошує селянство об’єднуватись на місцях з іншими верствами українського громадянства і обіцяє подбати, щоб забезпечити в першу чергу інтереси селянства, а також висловлює надію, що селянство, мудро розваживши справу, разом з Центральною Радою і всіма організованими українськими силами буде йти до спільної мети.

Нам нема чого журитися, що ми «мужицький народ», як нам дехто закидає, а навпаки, ми повинні цим тішитися. Через те що велику більшість нашого народу складає селянство, то ми і політику свою національну повинні провадити згідно з інтересами селянства, нам треба «держати равнєніє по мужику», так би мовити. Отже, треба селянству знати, що українська інтелігенція і Центральна Українська Рада хотять завести такий лад, який би забезпечував інтереси трудящого народу і тому на Центральну Раду треба здатись та разом з нею іти до здобуття того, що нашому народові потрібно.

2 (15) червня 1917 р. Шостий день з’їзду.

Тільки що одержана телеграма з Петрограда до Центральної Ради. В телеграмі сповіщається, що російський Тимчасовий уряд одмовив в задоволенні найпекучішої і найважливішої для нашого народу справі… Уряд одмовився визнати за нами право на автономію, на самопорядкування. Відмовлено нам у формуванні війська. Відмовились признати комісара по справах України.

Ця оповістка є дуже важна, бо показує, що нам треба вирішувати, як ставитись до Тимчасового уряду, коли він одмовив нам в найменших наших вимогах. Тепер ясно, що український народ тільки сам може вирішувати свою долю.

Покидаючи з’їзд, я маю надію, що ви скоро скінчите вибори Ради селянських депутатів і вкупі з Центральною Радою ваші представники вирішать, що робить далі. Нам потрібна автономія України, вона буде неодмінно…

Від голови центральної ради проф. М.Грушевського

[відкрита заява начальнику київської військової округи К.Оберучеву щодо умов формування українського війська, 2 (15) червня 1917 р.]

№ 129 «К[иевской] мысли» з 23 мая опубліковано приказ головного начальника Київського воєнного округу полк[овника] Оберучева, де крім інших місць, які можуть викликати непорозуміння, є і слова, що дотикають спеціально мене яко голову У[країнської] Ц[ентральної] Ради, а саме: нібито я «дав згоду», «щоб до скінчення війни не було дальшого формування українських військових частей».

Прочитавши се, я зараз же звернувся до полк[овника] Оберучева, вказуючи на те, що в сих словах міститься очевидне непорозуміння, бо я ніякої згоди на се не давав, і тепер сею дорогою мушу ствердити: що про таку умову, постановлену воєнним міністром, аби до кінця війни не було формування українських військових частей, не було мови, коли полк[овник] Оберучев, вернувшися з своєї подорожі з воєнним міністром, мав розмову зо мною і Генеральним військовим комітетом в справі Першого Українського полку. Ні я, ні Центральна Рада такої умови до відомості не приймали і згоди на неї не давали. Про сю умову довідалися ми тільки з приказу полк[овника] Оберучева з 23 мая. Ніяких заяв, котрі б чим-небудь відхилялися від резолюцій Центральної Ради з 13 і 23 квітня і постанов Першого Українського військового з’їзду 5 – 8 травня, я ні перед полк[овником] Оберучевим, ні перед ким-небудь іншим ніколи не давав, так що в наведених словах приказу мушу бачити неточність пам’яті.

Примітки

Текст промови, виголошеної М.Грушевським в перший день роботи з’їзду, 28 травня 1917 р., поданий у загальних оглядах під заголовками «Перший Всеукраїнський селянський з’їзд. Перший день» у газеті: Нова рада. – 1917. – 30 травня (12 червня). – № 50. – С. 1 – 2 та «Перший Всеукраїнський селянський з’їзд у Києві» в газеті: Народна воля. – 1917. – 30 травня (12 червня). – № 21. – С. 1. Після 1917 р. тексти цієї промови та огляди роботи з’їзду вперше передруковані в журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 78-80.

Промова від 28 травня 1917 р. подається за публікацією в газеті: Нова рада. – 1917. – 30 травня (12 червня). – № 50. – С. 1.

Текст промови від 2 червня 1917 р. був опублікований у загальному огляді роботи з’їзду під заголовком «Перший Всеукраїнський селянський з’їзд» у газеті: Народна воля. – 1917. – 4 (17) червня. – № 26. – С. 2. Її виклад подає також газета: Нова рада. – 1917. – 4 (17) червня. – № 55. – С. 2, який вперше після 1917 р. передрукований у журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 80 – 81.

Промова від 2 червня 1917 р. подається за публікацією в газеті: Народна воля. – 1917. – 4 (17) червня. – № 26. – С. 2.

Перша промова була виголошена М.Грушевським як привітання від Української Центральної Ради під час відкриття І Всеукраїнського селянського з’їзду. З’їзд відбувся 28 травня – 2 червня 1917 р. у Києві, в приміщенні театру Соловцова. У його роботі взяло участь до 2500 делегатів (1500 – з правом вирішального голосу, решта – з дорадчим), які представляли всі 9 українських губерній, а також Кубань та Донщину. Загалом були представники від 73 повітів та понад 1000 волостей, головним чином від селянських спілок.

З’їзд відкрив голова Організаційного комітету Української селянської спілки М.Стасюк. Він нагадав, що під час революції 1905 р. також були спроби скликати український селянський з’їзд, який був призначений на січень 1906 р., але через арешти його ініціаторів з’їзд не відбувся. Після промови М.Стасюка з’їзд обрав президію та заслухав привітання, перше з яких виголосив М.Грушевський. Після промови делегати під оплески обрали М.Грушевського почесним головою селянського форуму.

З’їзд розглянув питання про автономію України, організацію селянства, земельне питання, заслухав доповідь про ставлення до центрального уряду й до війни, звіт делегації УЦР про переговори з Тимчасовим урядом. Обрав Всеукраїнську раду селянських депутатів та ухвалив резолюцію про входження її до складу Центральної Ради як представництва від селянства України. (Детально див.: Хміль І.В. Перший Всеукраїнський селянський з’їзд (28 травня – 2 червня 1917 р.) // Історичні зошити. – К., 1992. – № 4).

2 червня, в останній день роботи з’їзду, відповідно до порядку денного відбувалися вибори Всеукраїнської ради селянських депутатів. Під кінець виборів на з’їзд прибув голова УЦР М.Грушевський і зачитав телеграму голови Української національної ради в Петрограді П.Я.Стебницького, який сповіщав про відмову Тимчасового уряду видати акт про автономію України (див.: Перший Всеукраїнський селянський з’їзд // Нова рада. – 1917. – 4 червня. – № 55. – С. 2).

Голова УЦР звернувся з проханням прискорити вибори з тим, щоби новообрана Рада селянських депутатів одразу ж взяла участь в екстреному засіданні Центральної Ради, яке відкладали до приходу репрезентантів селянського з’їзду. У спогадах М.Грушевський подає свої заключні слова в редакції:

«Свята революції скінчились, наступає грізний час. Щоб його витримати і дати відсіч усяким руїнним силам, Україна мусить бути організованою. Доля її лежить в руках українського народу, тільки він може про неї рішати. Я прощаюсь з вами в тім переконанні, що ми будемо мати автономію, чи хто-небудь хоче сього, чи не хоче» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 142).

Делегати зустріли виступ М.Грушевського гучними оплесками та вигуками: «Хай живе вільна Україна!». Вечірнє засідання УЦР відкрилося того ж дня о 6-й годині вечора, на якому була присутня в повному складі Рада селянських депутатів. На закритому засіданні розглядали справу про ставлення Тимчасового уряду до українських домагань. Розгляд, перенесений на 3 червня, завершився ухвалою про видання Універсалу до українського народу із закликом «організуватися і приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні» (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т.1. – С. 100-101).

Тільки що одержана телеграма з Петрограда до Центральної Ради – йдеться про телеграму з Петрограда від П.Стебницького, зачитану М.Грушевським на ранковому засіданні УЦР 2 червня. Окрім телеграми, 31 травня 1917 р. П.Стебницький надіслав М.Грушевському листа, в якому повідомляв, що Тимчасовий уряд відкинув домагання Центральної Ради, передані їй 16 травня делегацією УЦР на чолі з В.Винниченком (текст листа див.: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року. Документи і матеріали / Упоряд. В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 359 – 360).

Головною вимогою доповідної записки, поданої делегацією УЦР, було визнання Тимчасовим урядом права українського народу на автономію. Як перший крок на шляху до автономії пропонували призначити в Україну крайового комісара (текст доповідної записки делегації УЦР Тимчасовому уряду та Виконавчому комітетові Петроградської Ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії України див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т.1. – С. 93 – 98).

Тимчасовий уряд відстоював позиції збереження єдиної Росії принаймні до скликання Установчих зборів, відмовившись визнати УЦР представницькою організацією українського народу, оскільки останню не обирали всенародним голосуванням. На підставі цього було визнано недоречним і навіть небезпечним вести мову про автономію України. Юридична нарада при уряді з дев’яти пунктів українських вимог задовольнила лише один – про повернення полонених та інтернованих галичан. У розгляді інших (визнанні права на автономний устрій, запровадженні посади крайового комісара, українізації збройних сил тощо), як таких, що перебували поза компетенцією Тимчасового уряду й могли бути вирішеними лише Установчими зборами, було відмовлено. Див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 142-143.

…скінчите вибори Ради селянських депутатів… – йдеться про вищий тимчасовий орган селянського самоврядування, обраний на Першому Всеукраїнському селянському з’їзді у складі 134 депутатів. Функції виконавчого комітету ради виконував ЦК Української селянської спілки (15 осіб), обраний також на з’їзді: М.Ковалевський (голова), М.Стасюк, П.Христюк, Б.Мартос, А.Степаненко та ін.

Всеукраїнська рада селянських депутатів та ЦК Української селянської спілки 2 червня 1917 р. були кооптовані до Української Центральної Ради, де їм відводилося 212 місць з правом вирішального голосу, але значна кількість мандатів так і не була використана. Всеукраїнська рада селянських депутатів та ЦК Української селянської спілки вважалися тимчасовими, тому що підлягали переобранню на місцях повітовими з’їздами.

Вищими органами самоврядування на селі проголошувалися Всеукраїнський, губернські та повітові селянські з’їзди, а в період між ними – Всеукраїнська, губернські та повітові ради селянських депутатів. Рада селянських депутатів та Українська селянська спілка працювали досить активно, спрямовуючи свою діяльність на задоволення проблем села, проведення земельної реформи. Для вирішення важливих питань у 1917 р. скликалися офіційні сесії ради: 22 – 24 червня; 2 – 5 вересня; 18 – 23 листопада.

Від голови Центральної Ради проф. М.Грушевського [Відкрита заява начальнику Київської військової округи К.Оберучеву щодо умов формування українського війська, 2 (15) червня 1917 р.]

Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 2 (15) червня. – № 24. – С. 1 під заголовком «Від голови Центральної Ради проф. М.Грушевського . Дослівно це звернення повторене в рубриці «У Києві» в газеті: Нова рада. – 1917. – 3 (16) червня. – № 54. – С. 3. Відтоді текст звернення М.Грушевського не передруковувався.

Подається за першою публікацією.

До відкритої заяви М.Грушевського спонукав конфлікт, що виник у нього з командувачем Київського військового округу (КВО) К.Оберучевим. Останній належав до партії есерів, свого часу мав певні українські симпатії, але не підтримав Українську революцію. На посаді командувача КВО діяв як противник формування українізації армії. Як видно з подальшого розвитку конфлікту (див. заяву «Від проф. М.Грушевського» та коментар до неї), в його основі було намагання К.Оберучева видати бажане за дійсне і приписати голові Центральної Ради дії, до яких той не вдавався. Детально обставини конфлікту подає у своїх спогадах М.Грушевський:

«На сім грунті вийшла і у мене особисто характеристична полеміка з Оберучевим, коли він в приказі 23.V попробував притягти мене до справи, покликаючись на якусь небувалу мою заяву, що ми, Ц[ентральна] Рада, згодились на припинення формування нових українських частин до кінця війни. Я післав йому спростування, коли ж він не спростував своєї заяви, мусив опублікувати в газетах заяву, що ні я, ні Ц[ентральна] Рада зовсім не погоджувались на домагання міністра [Керенського], аби до кінця війни нові українські частини не формувались» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 137).

№ 129 «К[иевской] мысли» з 23 мая опубліковано приказ головного начальника Київського воєнного округу полк[овника] Оберучева… – текст наказу в перекладі українською передрукований у виданні: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року. Документи і матеріали / Упоряд. В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 335-336.

«Киевская мысль» – щоденна громадсько-політична та літературна газета ліволіберального напряму, виходила в Києві у 1906 – 1918 рр. Мала щотижневий ілюстрований додаток. Видавці – Л.Рахат, Р.Лубковський. Користувалася величезною популярністю, вирізнялася прихильністю до українського руху, навколо неї групувалися опозиційні до самодержавства кола від меншовиків до кадетів. Після Лютневої революції опинилась під керівництвом Київського комітету РСДРП (меншовиків), перетворившись на її партійний орган.

М.Грушевський визначав її характер у цей час як «радикально-соціалістичний». Закрита більшовиками в січні 1918 р., поновила вихід у березні, остаточно припинила існування в грудні 1918 р.

…де крім інших місць… є і слова, що дотикають спеціально мене… – у згаданому наказі, зокрема, зазначалося: «[…] військовий міністр, проте, по згоді з головнокомандуючим арміями Південно-Західного фронту, визнав можливим задовольнити прохання з їзду про затвердження цього полку під назвою «Перший український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького», але при умові, щоб до скінчення війни не формувались більше військові українські частини, на що дав згоду голова центральної ради проф. Грушевський» (Український національно-визвольний рух… – С. 335).

…Генеральним військовим комітетом… – йдеться про Український генеральний військовий комітет (УГВК) – керівний орган військового руху в Україні у травні – листопаді 1917 р., обраний на І Всеукраїнському військовому з’їзді. Комітет (17 осіб) очолювала президія а п’яти членів. УГВК складався з відділів: агітаційно-освітнього та організаційного; інспекторського; мобілізаційного та військової комунікації; військово-інженерного; санітарно-медичного; відділу військових шкіл та ін. Мав представництво при Головному штабі в Петрограді, Генеральному штабі, міністрові військових справ та штабі Південно-Західного фронту. Дообраний на II Всеукраїнському військовому з’їзді (5 – 10 червня 1917 р.).

Усі 27 членів Генерального військового комітету були кооптовані до складу Української Центральної Ради. Випускав часопис «Вістник Українського військового генерального комітету» (травень – листопад 1917 р.). Після проголошення III Універсалу був реорганізований у Генеральне секретарство військових справ, очолюване С.Петлюрою, з січня 1918 р. – міністерство військових справ.

…в справі Першого Українського полку – після Всеукраїнського національного конгресу у зв’язку з популяризацією гасла про формування українського війська на етапно-розподільному пункті в Києві зібралося до 3 тис. вояків, які згуртувалися і вимагали у військового начальства сформувати з них 1-й охочекомонний (добровольчий) піший полк ім. Б.Хмельницького. Їхнє бажання зустріло негативне ставлення з боку командування КВО і російських політичних партій. 15 квітня 1917 р. вимогу солдатів-українців підтримала УЦР. 18 квітня солдати проголосили себе Українським полком. 21 квітня був отриманий дозвіл на формування Українського полку від командувача Південно-Західного фронту ген. О.Брусилова, але в київському гарнізоні мали залишитися лише 500 осіб.

…від резолюцій Центральної Ради з 13 і 23 квітня і постанов Першого Українського військового з’їзду… – йдеться про позицію УЦР у справі формування Першого Українського полку. 15 квітня (в опублікованому тексті в газеті помилково вказано 13 квітня) комітет УЦР ухвалив резолюцію, в якій категорично відхилив чутки про участь українських організацій в «агітації за сформування Українського полку з 3000 солдатів, що випадково зібрались у Києві», але з огляду на ситуацію бачив єдиний вихід – «сформувати з них Український полк і задовольнити їх бажання вийти негайно на фронт в виді української військової одиниці».

УЦР висловилася за формування надалі таких частин лише в тилових запасних гарнізонах, а не фронтових частинах. Формування в окремі підрозділи українських вояків на фронті вона вважала компетенцією вищої військової влади. 21 квітня УЦР виголосила подібного ж змісту заяву і 23 квітня підтвердила свою позицію рішенням Других загальних зборів УЦР (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 68 – 70). Рішення про українізацію тилових і фронтових (лише з дозволу вищої військової влади) частин було підтримане в резолюції І Всеукраїнського військового з’їзду «Про українське народне військо і Український військовий генеральний комітет» (Щусь О.Й. Всеукраїнські військові з’їзди // Історичні зошити. – К., 1992. – № 7. – С. 65-66).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 33 – 34.