По українськім національнім з’їзді, 6 – 8 квітня

Михайло Грушевський

Від закінчення з’їзду проминуло кілька днів. Можна зібрати вражіння й поділитися гадками з приводу його.

Скільки я міг вияснити собі з тих голосів, які довелося переслухати за сі дні, загальне вражіння від з’їзду зісталося втішне. З’їзд був людний, представляв собою велику сіть організацій, що обхоплювала собою переважну частину нашої території. Він вивів на видовище масу нових людей з різних українських верств – представників селянства, солдатів, робітників, і, невважаючи на все, намітив дуже однодушно основні лінії української політичної тактики, не кажучи про політичну платформу. Не без того, щоби деякі промовці не впадали часами в мітинговий тон, виливаючи те, що наболіло на серці, перед свідомим громадянством, котре вперше побачили перед собою в такій масі. За всім тим з’їзд взагалі мав характер дуже діловитий, зробив за сі три дні дуже багато й посунув справу організації значно наперед.

Сі втішні помічення стають ще втішнішими, коли до того розважити ще обставини, за яких з’їзд скликався. Вони зовсім не сприяли організованості українського громадянства. Адже два з половиною роки українці зіставалися без преси. Вона почала відновлятися тільки перед самим з’їздом, і через страшенну дезорганізацію друкарської та видавничої справи не встигла добре наладитися й досі. Ніякої організації громадської мислі перевести не було змоги. Новозаснована Центральна Рада також до самого з’їзду не встигла вийти з стадії власної організації і, зайнята біжучими політичними справами, не могла уділити багато часу й уваги підготовчій праці для з’їзду. Вона постаралася тільки, за недостачею української преси, розіслати якомога більше повідомлень на місця громадським і земським установам і всяким організаціям, про які мала відомості.

Двері з’їзду були відкриті широко, і до них потекла справді густа лава нового елементу, серед котрого згубилася стара гвардія давніших українських організацій. Переважну більшість з’їзду становив «новий чоловік», який організувався в останніх роках, і ще більше – в останніх тижнях, без преси, без організованої агітації, більш стихійно, під давніми рефлексіями української літератури й публіцистики. І коли, тим не менше, вся ся маса нового елементу пішла так однодушно й одностайно, свідомо й діловито – тут виявилася, за недостачею підготовки, вся сила великого організаційного інстинкту і хисту нашого народу, його вікової політичної мудрості, котру недурно звеличав на з’їзді представник Тимчасового правительства. Вона охоронила його існування серед найтяжчих обставин його попередньої історії. Вона ж поведе його до нового розвитку, розцвіту і щастя.

Організовані українські групи, що утворили Центральну Раду в тимчасовім складі, мали ще те вдоволення, що переконалися, наскільки та політична платформа, яку вони виставили для даного моменту, відповіла вимогам і поглядам ширшого українського громадянства. Воно через своїх делегатів на з’їзді ухвалило їх роботу і зіставило без змін основні підстави національної тактики, визначені ними.

З’їзд, отже, зробив своє. Намітив головні лінії дальшої роботи. До неї тепер треба перейти. Загальні риси такої роботи на місцях зазначив я на з’їзді і коротко повторю їх тут. Завданням найближчих днів являється організація українських комітетів по волостях і містах, де їх ще нема, комітетів повітових так само, і об’єднання їх в густу організовану сіть погубернську, об’єднану губернськими українськими комітетами. Після переведення сеї роботи повітові й губернські комітети повинні бути вибрані делегатами з місцевих комітетів, від організацій просвітніх, економічних і партійних, які працюють в сім окрузі, по організаційній схемі Центральної Ради, оповіщеній нею (в її «Вістях»).

Паралельно з сим об’єднанням і утворенням українських національних організацій повинен розвиватися процес творення з їх ініціативи комітетів територіальних, зложених з представників не тільки українського громадянства, а й національних меншостей. Такі територіальні комітети чи організації могли б розвивати організаційну роботу в контакті з іншими місцевими групами і установами (тими, розуміється, які б схотіли йти солідарно з українцями) в усяких потрібних випадках: при організації виборів, при всяких політичних виступах, при полагодженні національних чи класових загострень.

Після організації на нових підставах органів міської й земської самоуправи такі мішані, територіальні комітети можуть місцями фактично здаватися зайвими, коли й ті органи міські та земські будуть також об’єднанням різних класових і національних елементів в відповідній пропорції. Але далеко не скрізь вони будуть такі, а навіть і там, де нові міські й повітові ради будуть близько підходити своїм складом до тих міжнаціональних комітетів, сі комітети, мабуть, і там не стануть непотрібні зовсім. Як запасні ініціативні групи, або як регулятори діяльності тих місцевих і земських рад, вони будуть варті того, щоб їх заховати і далі.

Ще одне пояснення. Я кажу про «повітові» і «губернські» організації тільки приблизно. Наші повіти й губернії – се дуже припадкові комбінації, які часто не відповідають дійсним зв’язкам людності: розривають місця, зв’язані між собою географічними, економічними, комунікаційними (дорожніми) зв’язками, а в’яжуть докупи місцевості, які тягнуть зовсім до різних центрів. Тому українським і всяким міським організаціям не потрібно сліпо їх триматися, а треба йти за натуральними, реальними зв’язками.

Коли частина повіту тягне не до свого повітового міста, а до якогось містечка, можна її відділити. Коли губернія розпадається на зовсім окремі райони – так само. Полудневі українські повіти Курщини, капризом правительства відділені від Чернігівщини й Харківщини, мабуть, прилучаться до тутешніх організацій, так само українські повіти Воронежчини тощо. Чим природніше зав’яжуться сі райони, тим буде корисніше. Вони відкриють перед нами дійсний, реальний територіальний поділ України.

Ся організація на місцях дасть підставу до організації крайової, котру признав потрібною, і то негайно, наш з’їзд в інтересах координації всеї тої творчої роботи, котрої вимагає від громадянства укріплення нового ладу і перебудова згідно з його принципами форм і відносин місцевого устрою. Вона стоїть теж на черзі, вимагає великої уваги, але її переведення неможливе без організації місцевої.

Примітки

Вперше під заголовком «По з’їзді» опублікована в газеті: Нова рада. – 1917. – 13 – 14 квітня. – № 13 – 14. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. З незначними правками та доповнену двома новими абзацами (5-й і останній) автор вніс статтю до збірки «Вільна Україна» (К., 1917. – С. 14 – 16). Передрук: Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського / Упоряд. А.П.Демиденко. – К., 1992. – С. 111-113.

Подається за збіркою: Вільна Україна. – К., 1917. – С. 14 – 16.

Стаття підводить підсумки роботи Всеукраїнського національного конгресу – першого масового представницького форуму українського руху, в якому взяло участь близько 1 тис. делегатів від різних українських політичних, громадських, професійних, культурних організацій. Були представлені майже всі землі, заселені українцями. Конгрес відбувся 6 – 8 квітня 1917 р. в одному з найбільших у Києві приміщень – Купецькому зібранні. На ньому прозвучало вісім науково-теоретичних рефератів і доповідей (серед них і реферат М.Грушевського), що торкалися різних аспектів автономії України, в обговоренні взяло участь понад 100 делегатів.

УЦР була перетворена на загальноукраїнську представницьку організацію, керівний орган українського руху, конгрес розширив її соціальну базу, переорієнтував діяльність з культурно-просвітницької на державотворчу. Він також підтвердив, що М. Грушевський є визнаним лідером – «батьком» нації. У новообраному складі Центральної Ради із 118 членів він був одностайно обраний головою. Конгрес став важливим кроком у розвитку Української революції, продемонструвавши перед Тимчасовим урядом серйозність і невідкладність українських національних домагань (див.: Верстюк В. Українська Центральна Рада. – К., 1997. – С. 79 – 87; Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 52 – 63; Хміль І.В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес – з’їзд 6 – 8 квітня 1917 р.). – К., 1994).

Можна зібрати вражі пня й поділитися гадками з приводу його – детально роботу Конгресу та свої враження про нього висвітлює М.Грушевський у своїх спогадах (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 119 – 124). Зокрема, про вибори його головою УЦР вчений писав: «Останній день з’їзду був присвячений організації Ц. ради, заразом він був моїм тріумфальним днем – найбільшої почесті, котрої я коли-небудь зазнав у житті» (Там само. – С. 122).

Адже два з половиною роки українці зіставалися без преси – див. коментар до статті «Велика хвиля». Про заходи з відродження української преси в перші дні Української революції див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 139 – 140).

…стара гвардія давніших українських організацій – йдеться передусім про Товариство українських поступовців (ТУП) – міжпартійну громадсько-політичну організацію, що діяла в Наддніпрянській Україні у 1908 – 1917 рр., і об’єднувала українських діячів на платформі автономії України та конституційно-демократичного ладу. До керівного органу (Ради ТУП) входили Є.Чикаленко, С.Єфремов, Д.Дорошенко, Ф.Матушевський, Л.Старицька-Черняхівська та ін. Близько 60 осередків (громади ТУП) діяли по Україні, в Петербурзі і Москві. М.Грушевський також належав до ТУП. Але з початком революції, захоплений її могутнім розгортанням, він вважав, що стара гвардія не встигає за новими радикальними вимогами моменту. Тому розійшовся зі своїми поміркованими ліберально-демократичними товаришами й пристав до радикальніших і молодих українських есерів, хоча й не оформляв офіційне членство в партії (див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 108-109; 123-124, 129-130). Див. також: Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: період становлення // УІЖ. – 2007. – № 2. – С. 23 – 46.

…котру недурно звеличав на з’їзді представник Тимчасового правительства – йдеться про комісара Київської губернії М.Суковкіна, який виступив

«в ролі представника Временного правительства з привітанням, що мало характер політичної декларації. […] Се був виступ дуже цінний для українського будівництва в тодішній його стадії, і друга заслуга старого бюрократа, котру я йому потім пам’ятав, підчеркуючи свою роль уповноваженого Временного правительства, він санкціонував наш з’їзд і його резолюції; признав за ним значення голоса українського народу, його організований характер» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 121).

Організовані українські групи, що утворили Центральну Раду в тимчасовім складі… – склад Центральної Ради (з вказівкою на представництво), обраний конгресом 8 квітня 1917 р., див.: Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – К., 1998. – С. 208 – 211.

…в її «Вістях» – йдеться про газету «Вісті з Української Центральної Ради» – офіційний друкований орган УЦР. Перший номер вийшов 19 березня 1917. Упродовж березня 1917 р. – січня 1918 р. видрукувано 21 випуск (25 номерів). Перші три мали назву «Вісті з Української Центральної Ради у Києві». № 1 – 19 укладав і видавав Комітет УЦР, з №20 – 21 – Президія УЦР. Виконуючий обов’язки головного редактора – М. Єреміїв. Спочатку виходила в друкарні В.Бондаренка та П.Гніздовського, друкарні акціонерного Товариства «Петро Барський», з № 8 – в друкарні УЦР.

У березні – червні 1917 р. висвітлювалися поточні події, з липня газета виходила як інформаційний бюлетень з послідовним хронологічним викладом насамперед матеріалів сесій УЦР та засідань Малої ради. Загалом на сторінках газети відтворено діяльність УЦР з моменту організації до початку вересня 1917 р. Враховуючи, що архіви УЦР збереглися не повністю, її офіційний друкований орган є надзвичайно важливим джерелом для вивчення становлення та діяльності новітнього українського парламенту.

На сторінках газети друкували повідомлення про розгортання національного руху в Україні у березні 1917 р., перші маніфестації, діяльність політичних партій, громадських, студентських і військових товариств, резолюції та постанови Всеукраїнського національного з’їзду, військових, селянських і професійних з’їздів, списки членів УЦР, І та II Універсали, матеріали загальних зборів (сесій) УЦР, протоколи засідань Малої ради. Прибутки від продажу газети надходили до Українського національного фонду. Газета виходила нерегулярно. Припинила існування в січні 1918 р. у зв’язку з наступом більшовицьких військ та вимушеним від’їздом УЦР з Києва.

Наші повіти й губернії – се дуже припадкові комбінації… – йдеться про те, що старий імперський адміністративно-територіальний поділ творився без урахування об’єктивних реалій – національного складу населення, географічних, природно-кліматичних зон, економіки тощо. Згодом М.Грушевський став творцем нового адміністративного поділу українських земель (див. статтю «Новий поділ України»).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 20 – 22.