Що воно?

Михайло Грушевський

«Глупость или измена?»

«Нерозум чи лукавство?»

Сими словами півроку тому проводирі російської ліберальної опозиції били представників старого режиму, нікчемних, брудних прислужників звироднілого деспотизму. А тепер сі самі слова починають пролітати в українськім громадянстві вже на адресу коаліційного міністерства, вибранців, цвіту російської революції, при читанні телеграми про те, що Тимчасове правительство одкинуло головні домагання українського народу, поставлені Українською Центральною Радою.

Жаль, великий жаль!

Тимчасове правительство не найшло можливим вдоволити принципіального бажання українського народу, щоб уже тепер опублікована була урядова декларація, яка б признала принцип української автономії і тим самим намітила напрям поведения для всеї урядової машини України і для всеї тої пасивної обивательської маси, яка оглядається на становище і волю уряду в своїм власнім поведенні.

Не прийняло і тих способів, котрими Українська Центральна Рада хотіла тісніше об’єднати діяльність урядових і громадських установ на Україні і краще приладити їх до вимог визволеної України і потреб та інтересів закріплення новоздобутої свободи і демократичного ладу.

Такими способами Центр[альна] Українська Рада признала: поставити при Тимчасовім правительстві комісара для справ України, щоб при всяких планах, проектах і замислах освідомляти його про становище українського народу і спеціальні умовини України. І постановити від Тимчасового правительства крайового комісара на українські губернії і при нім крайову раду, щоб вони помагали організації і усвідомленню людності і давали напрям і об’єднання діяльності всякого роду установ на місцях.

Українська Центр[альна] Рада бачила в сповненні сих домагань певну запоруку того, що в тій швидкій перебудові політичного життя, яке ведеться тепер дуже жваво Тимчасовим правительством і різними місцевими установами, не будуть нарушатися інтереси України, її лад буде наближатися до автономних форм, а не віддалятися від них – не будуть класти для них перешкоди. Вона добачала в задоволенні сих домагань єдиний спосіб зв’язати тісніше інтереси й бажання визволеного українського народу з діяльністю Тимчасового правительства, зверненого на укріплення нового ладу, зробити з України найкращу його підставу, найміцнішу охорону.

Україна зв’язана спільністю своїх національних і крайових потреб, і коли б їй дати змогу організуватись відповідно до сих потреб, вона не тільки була б забезпечена від тої анархії, від того розруху, що з різних сторін обхоплюють Росію і присуваються і до неї, вона дійсно могла б стати міцною підпорою революційного правління, демократичної Російської Республіки.

Але для того вона мусить дбати, щоб її основні домагання були сповнені і признані незалежно від того, чи будуть колись Установчі збори, які вони будуть і як випадуть. І повинна бути дана певна можливість будувати місцеве життя вже тепер відповідно новим вимогам, пристосувати се життя до сих вимог, так, як вони складаються зараз, а не чекати, поки та чи інша справа «попаде на очі» Тимчасовому правительству і буде ним розрішена українському народові за порозумінням з іншими народностями України. Всі ми бачимо, та й Тимчасове правительство не перестає про се нагадувати, що обставини і для нового ладу, і взагалі для піддержання всякого ладу і порядку дуже тривожні і небезпечні. Україна мусить мати змогу боронити себе від розстрою і анархії.

Український нарід мусить бути певним своєї будучності в новій Російській Республіці, щоб з спокійною душею нести жертви, яких далі вимагає від нього Тимчасове правительство, і разом з ним працювати над скріпленням підстав нової Росії.

Се ясніше ясного, і мусило бути ясно кожному, що постановлені Укр[аїнською] Централь[ною] Радою вимоги мають, власне, на меті, що вони неминуче і невідкладно потрібні і мусять бути негайно сповнені для сього. Та Тимчасове правительство ніби не побачило сього. Правительство не спиняється перед корінними, соціальними і економічними реформами в загальнім устрої Росії – але нібито не може допустити українського комісарства чи крайової ради до Установчих зборів! Правительство обома руками черпає з України всякі засоби, кличе її до жертв всякого роду, але не може дати запоруки, що все се буде тільки тимчасове, і Україна буде забезпечена своїм автономним ладом від такого визиску, від такої хронічної, постійної реквізиції в будучині.

Правительство, яке не завагалося в перших днях своєї діяльності признати самостійність Польщі, не може спромогтись на відвагу признати за Україною права на державність, запоручену їй Переяславським актом і беззаконно відібрану від неї Романовими. Що се справді, чи тільки нерозум, який застилає мисль і очі, чи свідома подвійна міра, яка вважає неможливим український військовий з’їзд тоді, коли відбувається військовий з’їзд польський, сіоністський, всеросійський, солдатський, і т. д., і т. д.

В кожнім разі недобре і те, і се.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 6 (19) червня. – № 27. – С. 2. Підпис: М.Грушевський. Після 1917 р. стаття вперше передрукована в журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 46 – 48 та виданні: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 467 – 469.

Подається за першою публікацією.

Наприкінці травня 1917 р. з Петрограда до Києва повернулася делегація Центральної Ради, яка отримала урядову відмову на домагання українського національного руху. Відмова Тимчасового уряду глибоко зачепила почуття національної гідності українців. Київ вирував хвилями протесту. Центральна Рада готувалася до рішучого кроку у відповідь. У статті висловлена особиста реакція М.Грушевського на урядове рішення – глибоке обурення підступною політикою Тимчасового уряду, який всіляко використовує Україну та її ресурси, але не може дати навіть обіцянки, надії на задоволення в майбутньому її досить поміркованих вимог.

З тривогою голова Центральної Ради звертав увагу на необ’єктивність уряду, його подвійні стандарти стосовно України. Петроградська влада вдавалася до радикальних перетворень, але відмовляла у призначенні посади українського комісара. Поляки отримали гарантії російської влади визнати в майбутньому незалежність Польщі, українці ж не почули згоди навіть на автономію. Без перешкод відбувалися різні військові з’їзди, тоді як український забороняв військовий міністр. У підсумку автор статті схилявся до рішучих дій, вважав, що вимоги Центральної Ради мають бути виконані невідкладно. Виданий невдовзі І Універсал УЦР повторював чимало думок зі статті М.Грушевського «Що воно?», її рішучий, твердий настрій.

…Тимчасове правительство не найшло можливим вдоволити принципіального бажання українського народу… – 16 – 22 травня 1917 р. у Петрограді перебувала делегація Української Центральної Ради та Українського генерального військового комітету. До її складу входили: В.Винниченко, С.Єфремов, М.Ковалевський, Г.Одинець, Д.Коробенко, І.Сніжний, С.Письменний, О.Пилькевич і Д.Ровенський.

Делегація мала повноваження УЦР домогтися від Тимчасового уряду та Виконавчого комітету Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів принципової згоди на право України мати національно-територіальну автономію. Вимоги (9 пунктів) УЦР були викладені в тексті доповідної записки до Тимчасового уряду та Виконавчого комітету Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії України (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 93 – 98).

Наради представників міністерств Тимчасового уряду а делегацією Центральної Ради, які відбувалися 20 – 22 травня 1917 р., виявилися безрезультатними (див. протоколи нараду виданні: Український національно-визвольний рух… – С. 325 – 328). Див. також: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 139 – 140; Його ж. Українська Центральна Рада й її Універсали: Перший і Другий. – К., 1917.

Правительство не спиняється перед корінними, соціальними і економічними реформами в загальнім устрої Росії… – йдеться про подальші кроки Тимчасового уряду щодо демократизації країни: заміну поліції народною міліцією; здійснення демократизації армії; підготовку демократичних виборів до органів місцевого самоврядування.

…в перших днях своєї діяльності признати самостійність Польщі… – йдеться про видану 17 березня 1917 р. Тимчасовим урядом декларацію про згоду на створення в майбутньому незалежної Польщі за умови, що вона буде перебувати у «вільному військовому союзі» з Росією.

…яка вважає неможливим український військовий з’їзд тоді, коли відбувається військовий з’їзд польський, сіоністський, всеросійський, солдатський… – йдеться про низку військових та інших з’їздів, які відбулися майже одночасно з II Всеукраїнським військовим з’їздом, проведення яких не викликало заперечень Тимчасового уряду: Всеросійський сіоністський з’їзд (24 – 30 травня, Петроград); загальноросійський з’їзд військово-службовців-поляків (червень, Петроград); Перший Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, у якому взяли участь представники 34 військових організацій (3 – 24 червня, Петроград); Всеросійська конференція фронтових і тилових організацій РСДРП(б) (16 – 23 червня, Петроград).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 38 – 39.