Який повинний бути той новий лад, котрого хочуть українці?

Михайло Грушевський

Я вже попереду сказав, чого здавна добивалися українці. Насамперед вони хотіли волі для України і українського народу. Кілька століть український народ добивався свободи. 270 літ тому він своїм великим повстанням виборов собі свободу від польського панування, але необачно зв’язався з Московським царством, шукаючи його помочі проти поляків, і московське правительство помалу поневолило його. Помогло панам повернути в кріпаків вільний народ, вільне селянство українське, а само позбавило всякої політичної свободи старшину, козацтво, міщан й духовенство України. Одібрало від них всяке право і можність порядкувати своїм життям через своїх виборних людей. Забрало на царя та на казну всі вільні землі, всі прибутки і доходи. Наставляло чиновників з великоросів або з таких українців, які одріклися свого народу, а тих, які хотіли держатися його, гнало і ніякого ходу не давало. Заборонило саму мову українську, вигнало її з усіх шкіл, з церкви і з урядів, не позволяло нею писати і друкувати книжок і газет. Не позволяло навіть свобідно описувати минувшину України – саме се слово намагалося не дати уживати, щоб українці не знали, хто вони і як прийшли до такої неволі.

Українці не хочуть більше такої неволі ні собі, ні кому іншому на Україні і в усій Російській державі.

Разом з іншими народами Росії скинули вони царя і його підручних. Солдати українські в Петрограді перші піднялися против гнобителів українського народу, здобули свободу народам Росії. А тепер сю свободу треба утвердити і запевнити на дальші часи, щоб не було вороття старому ладові, старому режимові, як його називають.

Кожен повинний мати свободу висловлювати свої гадки живою мовою і друкованим словом, збиратися на зібрання і обговорювати на них свобідно всякі справи, зв’язуватися в товариства і союзи, не питаючися на те нічийого дозволу. Книги і газета повинні виходити, як тепер виходять, без цензури, без дозволу начальства. Не повинно бути ніякого примусу в вірі, як давніше було: кождий може держатися такої віри, якої хоче, і свобідно переходити з одної віри на другу.

Окрім свободи українці, як завсіди добивалися, так і тепер хочуть рівності для всіх людей. За Польщі та Москви так зложилося, що котрі заможніші українці, то сполячилися й змосковщилися, а до них понаходило багато приходнів з Польщі і Москви, і сі поляки та москалі забрали в свої руки всі землі, все багатство, всю власть, а українські люди, котрі держалися своєї віри, своєї мови, свого народу, ті опинилися в кріпаках та в роботі і бідності. Против сього боролися предки наші зброєю і словом, повстання робили, складали товариства, кров свою проливали, страждали по в’язницях і засланнях, добиваючися, щоб була рівність. Хотіли, щоб було однакове право для всіх: щоб пани не коверзували народом, не томили його роботою на себе, з його праці не тягнули зисків тільки для себе.

От тепер і має бути рівність! Однакове право повинні мати пани і мужики, багачі і робітники, просвіщені і прості, чоловіки і жінки, якого б хто був народу і віри – всім одно право. Всі мають право вільними голосами вибирати собі всяку власть. Всім повинний бути приступ до виборних урядів, Хто тямущий і може його сповняти. Всім має бути можність учитися, просвіщатися, доходити розуму і знання.

Щоб не було ніякої тісноти людям від власті, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, не має бути іншої власті, тільки з вибору народного! Се називається устроєм демократичним – щоб народ сам собою правив. Як у селі все має становити вибрана сільська рада, а правити виборна сільська управа, так має бути в повіті, в губернії і всім краї!

Вибори мають бути такі, щоб всі мали право вибирати, щоб кожен мав тільки один голос і голос голосові був рівний. Щоб вибирали відразу кого треба, а не так, щоб вибирати спочатку виборщиків, а ті вже тільки вибиратимуть кого треба. Треба, щоб голосування було тайне, письменне, щоб не можна було знати, хто за кого голосував, і потім за те мститися і надокучати. Се зветься чотиричленне виборче право: загальне (всеобще), рівне, пряме (безпосереднє) й тайне. Воно найкраще запевняє право свобідного вибирання.

Вибрані депутати мають становити закони людям. Вибрані власті мають завідувати всіма справами. Власті всякі мають вибиратися тільки на певний час, на скільки там років, і за свою діяльність, за те, що вони зробили недобре, мають відповідати перед виборним судом. Вибрані до законодатної роботи депутати крім того, що вибираються теж на недовгий час, скажім на три роки, важніші закони мають подавати під волю всього народу, щоб він свою думку про них вимовив.

Такий устрій, коли не має бути ні царя, ні короля, всі власті і всі установи мають бути з вибору народного, і сі вибори мають бути так уряджені, щоб у них мали право і дійсну перевагу люди всі, робучий нарід – такий устрій зветься демократичною республікою, і українці хочуть його. Вони хочуть, щоб Росія з царства зробилася демократичною республікою. Та ще на тім не край.

Примітки

Солдати українські в Петрограді перші піднялися проти гнобителів українського народу… – йдеться про події Лютневої революції у Петрограді. Учбова команда Волинського полку, який рекрутувався вихідцями з України, 27 лютого 1917 р. першою приєдналася до повсталого народу.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 157 – 158.