Хто українці?
Михайло Грушевський
Так я вже сказав, що іменем українців від часів Шевченка означалися люди, які хотіли волі для України і для всього українського народу, рівності, освіти і добробуту для всіх людей, особливо ж для робучого українського селянства, що тоді було в лютій неволі поміщицькій і казенній.
Тоді про се не можна було писати свобідно, писано тільки, що можна було з того, і то більше в віршах та оповіданнях, а не в статтях по газетах та політичних брошурах: газет та брошур українських таки й зовсім не можна було друкувати в Росії до недавніх часів, до 1906 року. Тому свідомих всеї справи українців не було багато. Гуртувалися вони в невеликих гуртках та по змозі ширили свої думки живим словом між людьми.
І тільки тепер, як прийшла справжня свобода для всіх і для України, стало можна сказати всю правду про те, чого треба Україні і українському народові. Стало можна закликати всіх, хто почуває себе українцем, хто хоче бути українцем і з українцями працювати спільно і одностайно. Покликати їх до того, щоб організувалися по місцях, від села і волості почавши, до повіту, до губернії, щоб вступали до партій, котра кому ближча, або до організацій і союзів селянських, робітничих, солдатських, аби освідомляти людей і всіма дружніми силами доходити кращого життя для свого народу і для всіх народностей, які живуть на Україні і разом з українцями хочуть працювати для добра України і робучої, трудящої людності, яка на ній живе.
Коли давніше свідомих українців були тільки гуртки, тепер все, що українською мовою говорить, щодо того народу, який нею говорить, себе причислює, або хоч не відрізнює себе від нього – не хоче бути перевертнем і дезертиром, все мусить усвідомитись і об’єднатись, бо українство вже не гурток, а народ весь, вся нація, яка має бути признана в правах своїх, повинна зайняти тепер місце між іншими народами, гідне і рівноправне, яке йому належить.
Хто ж ті українці, що мають відзиватися на сей заклик? Хто може бути українцем і кого українці приймуть у свої ряди як свого товариша?
Передусім, розуміється, всі ті, хто з роду українець, родився й виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно з своїм народом, з усіма свідомими синами українського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю.
Але не тільки хто природжений українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з українцями і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання – се не важно. Його воля й свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до українців і ділом се показує, він українцям товариш і земляк. Нагадаю євангельську притчу про милосердного самарянина, що поміг в біді євреєві, жидові по-нашому [Слово «жид» в українській мові не має образливого значіння, тому його уживаємо.], хоч був іншої віри й іншого народу, і став для нього ближчим, ніж жидівський священик і левіт, що свого одновірця і земляка проминули без помочі. Так і ті, що пристали до українців в трудні часи і тепер пристають до них і щиро готові працювати з ними і боротися за добро краю, можуть бути ближчі українцям, ніж ті прирождені земляки, що байдуже або й вороже ставляться до українських домагань в такий рішучий час.
Кождий нарід, і український також, складався з різних людей і порід, що приставали до нього, приймали його мову, віру і звичаї. Подивитися на вигляд українців – зараз можна помітити, що се люди не одної породи: одні чорняві, інші біляві, одні мають голову круглу, інші подовгасту, одні тілом худі і костисті, інші товсті, тілисті. Видно, що се потомки людей з різних порід і племен, що поміщалися і злилися в один нарід, об’єднані одною мовою, а головно, одною свідомістю народною чи національною. Переглядаючи фамілії українські, побачимо тут і потомків родин великоруських, і польських, і німецьких, і сербських, і жидівських, що пристали до українців в різних часах і вважають себе українцями. Се, власне, й рішає завсіди і тепер про приналежність до того чи іншого народу, незалежно від того, якого хто роду, якої хто віри, а часом, навіть, і якої хто мови.
Головна маса українців православні і будуть ними. Але галицькі українці уніати, себто католики українського обряду. А бувають римо-католики української народності і лютерани. Бували і з жидів українські патріоти, котрі не відрікалися своєї жидівської віри. Правда, що не багато було таких. Проте, коли вони будуть тепер, будуть до українців приставати і ділом самим показувати, що вони щиро йдуть з українським народом, українці не відіпхнуть їх від себе, а приймуть, як у всім рівних товаришів.
Між католиками, які здавна живуть на Україні, багато й родом походять від нашого ж народу, і через те тільки, що стали католиками, рахувалися за поляків. Можливо, з них теж знайдеться багато таких, що щиро пристануть до українців, не зрікаючися віри своєї. Може і з тих, що досі вважали себе «русскими» – хоч вони з роду українці або потомки захожих великоросів, чи з іншого народу, тепер захочуть пристати до українців. Заслужені українські діячі Антонович, Рильський, Свенціцький, Юркевич і інші вийшли з польських домів, а стали вірними синами нашого народу. Пок[ійний] Русов був чистий великорос родом, а життя своє віддав українському народові.
Але зістанеться, певно, далеко більше таких людей, котрі схочуть зіставатися й далі при своїй народності не українській, тільки згідно з українцями раді працювати для добра краю, добиватися для нього свободи і долі. З ними українці будуть порозуміватися у всім, що торкається нового ладу на Україні. Спільно з ними вони постараються упорядкувати нове життя так, щоб воно було добрим не тільки для самих українців, але і для всіх тих інших народностей, які історична доля розселила на Україні і які хочуть теж бути її добрими горожанами і вірними синами разом з українцями.
Примітки
Але не тільки хто природжений українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з українцями і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу… – йдеться про формування української політичної нації, яка базувалася на місцевому, територіальному патріотизмі. Вона мала об’єднати усіх прихильників українства, незалежно від національності.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 154 – 156.