Якого добробуту хочуть українці свому народові?
Михайло Грушевський
Отсе все, що я сказав – свобода, рівність, народовластя, автономія України в Федеративній Російській Республіці потрібні на те, щоб дати змогу всьому народові правити своїм краєм, становити такі порядки, щоб були вони корисні не для панів тільки, не для мудрих і просвіщених, а для всіх трудящих людей. Се політичні домагання, на котрих зійшлися всі свідомі українці без різниці станів і партій – пани і робітники, інтелігенти, селяни і солдати.
Між українцями, як і в кождім іншім народі, є різні партії, різні верстви і стани, вони мають неоднакові свої хазяйські (економічні) і громадські (соціальні) інтереси: що інше займає робітника, що інше селянина, а що інше інтелігента або промисловця. Але вони постановили відложити сі різниці на опісля, щоб насамперед спільними силами добитися того, що треба їм усім однаково – отсих політичних і національних народних прав, щоб мати змогу потім на свободі, спокійно вирішити у себе дома, на Україні, в українськім соймі, нікого не питаючись і не чекаючи чужого рішення, всі інші справи: хазяйські й громадські.
І в сих справах хазяйських і громадських, хоч вони не однаково розуміються різними партіями і різними верствами (класами) громадськими, українці сходяться на певних спільних домаганнях, маючи на гадці інтереси свого народу і краю. Край не може бути сильним, коли йому не буде забезпечений міцний економічний розвиток. Нарід не може розвиватись, коли його робучі люди не будуть поставлені в добре становище, коли не будуть берегтися їх сили, їх хист і снага.
Тому незалежно від партійних і класових різниць всі свідомі українці, вірні свому народові і краєві – чи то будуть робітники, чи пани, чи селяни, чи інтелігенти, вони повинні дбати не тільки про розвиток культурних сил і національних прав, але і про забезпечення економічних сил краю й інтереси трудящого люду – сеї найбільшої сили народу і краю. Для сього треба не одним і поступитись з своїх ближчих інтересів. Бо мусимо в таку велику, переломову хвилю доконче поставити свій край і народ на твердий грунт, забезпечити йому силу, розвиток, добробут.
Найбільше трудящого народу на Україні працює коло землі, і тому справедливе розрішення сеї земельної справи (аграрного питання) се перша підстава народного добробуту. Тепер велика частина землі на Україні належить не трудящому народові, а панам, великим землевласникам, казні, монастирям тощо, які роздають землю в оренду селянам, або марнують її, не можучи використати відповідно, а селяни бідують без землі, або йдуть в світ за очі на переселення і там гинуть або розпорошуються, і їх сила пропадає для народу, для краю. Того не повинно бути. Організації й партії українські стоять на тім, що земля повинна бути в руках тих, хто на ній працює. Землі казенні, удільні, монастирські і великі поміщицькі маєтки повинні бути забрані і роздаватися в користування людям трудящим, які будуть на тій землі працювати.
Український сойм обміркує, як сю справу перевести: скільки землі зіставити у теперішніх землевласників, яким способом відібрати від них лишки – де треба дати більші викупи, де менші, а де може й ніякого, коли земля дісталася дурно і в неї не вкладано нічого. Як наділяти потім людей землею з того земельного фонду, щоб з неї було найбільше користі, а трудящим людям вигода. Як сплачувати викупи так, щоб вони ніяк не впали на тих же трудящих і не наложили на них тяжку тяготу, як при викупі земель від поміщиків тоді, як панщину касовано. Викупи, де будуть ухвалені, повинні бути зроблені коштом українського скарбу (казни), а сплату так треба розложити, щоб вона впала на великі прибутки, на багаті доходи, а не на того ж бідного трудящого чоловіка, котрого хочуть з біди витягнути.
Се справа складна, котру треба добре обміркувати, щоб не скривдити непотрібно людей, не витворити даремного і шкідливого заколоту. Тепер до неї пориватися не можна! Охорони, Боже, хапатися тепер захоплювати землю, ділити її силоміць або нищити чиєсь хазяйство! І так край збіднів через війну, жалко кождої міри збіжжя, що могла б марно пропасти. А всякі вороги свободи скористувалися б з заколоту, щоб повалити свободу і вернути старі порядки, панування царя, поміщиків і чиновників, так, як сталося десять літ тому. Тоді теж почалася свобода – та упущено її. Треба насамперед укріпити свободу, здобути волю Україні, її автономію, а тоді трудящий народ буде хазяїном на Україні і упорядкує земельну справу на українській землі так, аби було для нього найкраще і щоб до неї ніхто сторонній не мішався.
Але крім землі треба взагалі охоронити працю трудящих і повний заробіток з неї. Справедливо було б, щоб фабрики й заводи, так само як і руди і шахти, ліси і води, і всі багатства земні належали до самих трудящих, або до краю, до автономної України. До того треба шукати способів і туди вести все, поки ж знайдуться ті відповідні способи, які б задоволяли робітників і не шкодили розвиткові промислу – поки фабрики, заводи і великі промисли зістаються в володінні приватнім, треба дбати про те, щоб сили робітника шанувалися, його праця нагороджувалася справедливо. Для сього повинний бути заведений 8-годинний робучий день, а для неповнолітних і того нижчий. Недільний спочинок повинен шануватися твердо. Повинні бути відпуски на спочинок. Мають бути заведені добрі каси для хорих, пенсії на старість і каліцтво. Треба уставити розмір заробітку, нижче котрого робітник не має діставати. Мусить бути дана робітникам змога просвіщатися, розвиватися культурно поза своєю працею якомога легше і приступніше.
Треба взагалі дбати негайно, щоб бідний люд не кривдився на користь багатих і маючих ніяким способом. Мають бути скасовані податки так звані посередні (косвені), себто всякі побори, що побираються від товарів, які споживає народ і оплачує їх, переплачуючи дорожчою ціною. Має бути заведений один тільки податок – від приходу, так званий прогресивно-доходовий, себто, щоб хто більше має доходу, більше б і платив, тим більше, чим більше має і чим менше своєї праці і хисту в свої доходи вкладає.
Та не про те тільки треба думати, як краще перекласти тяготу з одних плеч на другі, та як справедливіше розділити ті запаси, які єсть в нашім краї. Край наш, хоч щедро обдарований природою, так, що міг би бути одним з найбагатших і найщасливіших країв на світі, тепер бідний і запущений через погані порядки старого правління, через заборони української культури, через всякі інші недоречності. Як мудро не діли, всіх не наділиш, коли мало його, як того багатства тепер у нашім краї.
Треба думати й про те, щоб спільними силами – робучою силою, освітою й наукою розвивати продуктивну силу країни, її багатства, щоб того багатства ставало на всіх і здійснилось те побажання, висловлене здавна прихильниками робучого чоловіка: аби кождий діставав від громадянства по своїй потребі і уділяв громадянству свою працю, свій хист і знання по своїй спромозі. Аби люди не в’янули від непосильної праці, не занедбували своєї освіти, развивали свої сили духові і фізичні, свій хист і снагу, і праця для них була втіхою і вдоволенням, а не карою божою, не прокляттям тяжким.
Примітки
…як при викупі земель від поміщиків тоді, як панщину касовано – йдеться про реформу 1861 р., що скасувала кріпосне право. Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а по суті був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму, посередником між селянами та поміщиками виступила держава. Вона сплатила поміщикам викупні платежі, а селянам надала позику на 49 років. Внаслідок цього царська казна на кожний виданий селянам карбованець отримала 63 копійки чистого прибутку.
…так, як сталося десять літ тому – йдеться про державний переворот 3 червня 1907 р., що ознаменував поразку революції 1905 – 1907 рр. Царським маніфестом була розпущена II Державна Дума й оголошений новий виборчий закон реакційного змісту.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 160 – 162.