Якого треба права для України

Михайло Грушевський

Се все, про що досі сказано, забезпечує права, свободу, рівність людині як окремій людині. Українцям же треба забезпечити також право, свободу і рівність і свому краєві – Україні, свому народові українському. Бо свобода, права і незайманість кождого українця чи кождого мешканця України, не те саме, що свобода, право і самостійність усього українського краю чи народу.

Українці хочуть, щоб у Російській Республіці, хоч би як добре урядженій, не порядкували всім на місцях люди з столиці, парламент (дума) тої республіки, чи міністерства її, поставлені всіма людьми з Російської Республіки. Кождий народ і кождий край має свої потреби, свої звичаї, свої справи на місці, до котрих трудно приладитися правительству чи думі цілої республіки. Російська Республіка занадто великий край, складається з різних великих країв, дуже не однакових, і народів дуже відмінних. Однакового закону не складеш для Сибіру і України. Трудно заразом порядкувати нашими хліборобськими краями і якими-небудь північними, коло Білого моря або Тихого океану.

Українці через те хочуть, щоб головний парламент республіки і правительство її завідувало тільки такими справами, які не можна роздати на місця. Небагато таких справ – як-от ведення війни чи миру, уложення трактатів з іншими державами, завідування військом усеї республіки, уставлення однакових грошей, міри та ваги і інші такі справи. А все інше щоб порядкували у себе в краї виборні думи чи сейми та виборні міністерства, які вибере собі людність: щоб становили закони для свого краю, накладали податки і розпоряджалися] ними і всіма прибутками свого краю, всіма землями і багатствами його, уділяючи скільки треба на потреби республіки.

При старім царськім правительстві з України, як найбагатшого краю, тягнули скільки влізло на царський двір, на міністрів і чиновників, на всяких дармоїдів, що купчилися коло правительства, на армію, котрою царський уряд держав народи Росії в страху і неволі. А Україна не мала від своїх прибутків ніякої користі, народ зіставався темним, голодним, наймитом на своїй рідній землі. Не міг вчитися на своїй рідній мові, пропадав без освіти й науки, а всі доходи йшли різним чужинцям. Тепер українці того більше не хочуть.

Українці добиваються того, щоб Україною всею правила виборна рада України чи сойм, як його називають, та виборні міністри. Щоб вони могли дбати про свій край, не питаючися ні в кого ухвали та потвердження, крім свого народу – питалися волі виборців України, а не правительства республіки. Щоб вони самі розпоряджалися всіма коштами і засобами всього краю, уділяючи тільки що треба на видатки республіки. Щоб український народ мав державні права на своїй землі, мав перше право на Україні, і народне, національне життя його нічим не було обмежене. Щоб таке право мали й інші народи Росії у своїх землях. Щоб сі землі були зв’язані вічним союзом між собою, спільно порядкували найважніші для сього союзу справи, а всередині, в своїх внутрішніх справах були самостійні, автономні, як се називається.

Такий устрій зветься федеративною республікою з широкою автономією її країв. Україна мусить мати широку автономію в Федеративній Російській Республіці, щоб порядкувати вільно у себе свої справи, самостійно правити ними [Про се докладніше в брошурі «Якої ми хочемо автономії і федерації».]. Сього хочуть українці, щоб забезпечити свободу і добробут свому народові і всій людності України, а найпаче робучому народові її!

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 158 – 160.