Федеративна Російська республіка

Михайло Грушевський

Ми хочемо, щоб держава, в склад котрої входитиме автономна Україна, була федеративною демократичною республікою.

Хочемо, щоб вона була республікою: щоб в ній не було ні царя, ні якої іншої невідповідальної голови, що мала б право правити до кінця віку й передавати своє місце, свій престол по наслідству своїм потомкам; хочемо, щоб вся власть була в руках людей, вибраних народом на час і перед народом за свою діяльність відповідальних. Сим республіка різниться від держав монархічних, бо в них монарх, хоч би обмежений конституцією, хоч би такий, що «тільки королює, а не править», все-таки являється особою невідповідальною, і свої впливи завсіди може уживати на те, щоб ослабляти і гальмувати волю народу.

Для Росії, в котрій ще стільки зісталося всякої всячини від старого самовластного режиму, що тільки жде, аби за щось учепитись і помаленьку вертати хоч дещо з старого порядку, монархія не годиться. І тому величезна більшість людей, які цінять новий лад і його свободу, стоять і повинні стояти тільки за республіку!

Республіка ся має бути демократична. Як устрій автономної України, так і устрій всеї держави має бути опертий на рівності всіх горожан. Якийсь ценз не повинен мати місця. Як органи місцевого порядкування і автономного представництва, так і законодатні органи республіки повинні виходити з народного вибору загальним, рівним, безпосереднім і тайним голосуванням. Не має бути під якоюсь укритою формою дано якимсь верствам більше впливу і участі в виборах, ніж іншим.

Виборче право мусить бути однакове чоловікам і жінкам і починатися з молодого віку, не далі 20 літ. Щоб не тільки більшість виборців мала голос в представництві, повинний бути даний голос і меншостям, через пропорціональне представництво: щоб депутатські мандати розділялися по числу голосів, поданих з цілої області. Щоб не віддати законодатної та виконавчої власті виключно у власть найбільш сильних партійних організацій, а запевнити народові безпосередній вплив на законодавство, повинний бути признаний йому законодатний почин – право вносити в парламент чи сойм проекти законів, які мусять бути там розглянені, а ухвали парламенту чи сойму в найважніших справах повинні йти на затвердження народу (се зветься референдум). Отсе устрій правдиво демократичний, до котрого маємо йти.

Але республіка повинна бути крім того і федералістична, а не централістична. У Франції, скажім, республіка існує вже більше сотні літ, але вона централістична. Вся власть на місцях в руках бюрократії, чиновників, котрих визначають міністри, а міністрів призначає більшість парламенту. З кождою переміною в парламентарній більшості йде переміна адміністрації. Життя гальмується її впливами. В найдрібніших справах треба чекати дозволу й ласки центрального правительства. Місцеве самопорядкування слабо розвинене і стиснене адміністрацією. Така республіка нас не вдоволить.

Ми всі втомлені і знеохочені страшним і прикрим централізмом старого російського режиму і не хочемо, щоб він жив далі, хоч би й під республіканським червоним стягом. Ми хочемо, щоб місцеве життя своє могли будувати місцеві люди і ним порядкували без втручання центральної власті. Хочемо широкої місцевої самоуправи, об’єднаної автономною організацією України, і того ж самого бажаємо й іншим народам і областям. А для запоруки того автономного устрою хочемо, щоб автономні краї були не простими провінціями, а членом Російської Федерації, учасниками її державності. До того разом з нами, українцями, здавна йшли інші народності Росії, що й порозумівалися з нами в тих справах – білоруси, литовці, латиші, ести, грузини й ін., і з ними належить нам і тепер іти до тої спільної мети.

Маємо для неї взірці в федеративних республіках Швейцарській, Пів-нічно-Американській, Бразильській й інших. Правда, в них багато не відповідає демократичному ладові. Російську треба збудувати на чисто демократичних підставах, але організувати її не централістично, а федералістично, щоб вона зв’язала союзним зв’язком автономні національні території і області як рівноправних учасниць державного права, щоб зникла, нарешті, та остогидла різниця між нацією державною і не державними та щоб усі були державними на своїй землі.

Примітки

…білоруси, литовці, латиші, ести, грузини й ін. … – представники цих народів взяли участь у З’їзді народів Росії (вересень 1917 р., Київ), організатором якого виступила Українська Центральна Рада (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. – К., 1996. – Т. 1. – С. 303 – 304). Невдовзі внаслідок національно-визвольних рухів цих народів колишньої Російської імперії на її території були утворені незалежні держави: 16 лютого 1918 р. проголошена Литовська Республіка, 21 лютого 1918 р. – Білоруська Народна Республіка; 17 листопада 1918 р. – Латвійська Республіка, 19 травня 1919 р. – Естонська Республіка, 26 травня 1918 р. – Грузинська Демократична Республіка.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 147 – 148.