Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Автономна Україна в Федеративній Російській республіці

Михайло Грушевський

Представлю собі на закінчення в головних рисах, як мав би виглядати той устрій, котрого ми хочемо.

Україна організується на основах широкої місцевої самоуправи. Місцеве самоврядування дрібної земської одиниці, обране загальним, рівним, безпосереднім і тайним голосуванням чоловіків і жінок, буде порядкувати всі місцеві економічні, просвітні і культурні справи, згідно з законодавством загальнодержавним і українським, автономним, і вибирати своїх людей для місцевого завідування (адміністрації). Місцеві народності будуть мати своїх представників в сих місцевих радах і установах. Загальним, рівним, безпосереднім і тайним голосуванням будуть вибиратися людністю України депутати до українського сойму; депутатські місця будуть розділені відповідно підрахункові голосів цілої України, щоб усі партії, течії і національні групи мали своїх представників. Сойм сей порядкуватиме справами всеї України в її етнографічних межах і видаватиме закони в усяких справах, окрім тих небагатьох, що будуть полишені для парламенту загальнодержавного і міністрів республіки.

Такі загальнодержавні справи, мабуть, будуть: справа війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових (таможених), нагляд за поштами, телеграфами і залізницями держави (деякі залізниці, мабуть, і далі будуватиме республіка, і вони будуть в спільнім завідуванні її міністрів і міністрів крайових), надавання певної одностайності карному (уголовному) і цивільному (гражданскому) праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншостей в крайовім законодавстві та за порядком надання горожанських прав чужинцям.

Все, не обняте загальним законодавством республіки, належатиме до законодавства крайового. Сойм вибиратиме свій виконавчий комітет чи раду крайових міністрів для порядкування справ області і заступства інтересів краю в раді міністрів республіки: вони будуть стежити за тим, щоб діяльність міністрів республіки та її парламенту не входила в сферу прав українського сойму і його міністерств. Осібні міністри-земляки в українськім кабінеті будуть пильнувати прав національних меншостей української землі.

Військо українське – поки не буде замінене міліцією – хоч підлягатиме розпорядженням центральної воєнної власті республіки, буде відбувати свою службу в межах України, утримуватися їі коштом і не виводитиметься з української території інакше як при оголошенні війни. Право зносин з пограничними державами в справі охорони своїх торговельних і всяких інших інтересів мусить бути за Україною, і при укладанні трактатів республіки мусить мати голос міністр український, так само як і міністри інших членів федерації. Війна і мир також не можуть бути рішені без їх участі.

Так в головних рисах представляється сей будучий устрій. В подробицях покаже його нам проект автономного статуту України, що буде уложений комітетом з делегатів українських і від інших народностей – меншостей України. На основі ухвали Українського національного з’їзду збере сей комітет Українська Центральна Рада. Проект статуту автономії України, що буде ним вироблений, подасться потім на затвердження конгресові України, організованому так, щоб він висловлював волю людності всеї території України. А санкцію (останню ухвалу) сьому статутові дадуть Всеросійські Установчі збори.

Так повинно зробитись се велике діло, коли життя дасть змогу здійснити його повагом і мирно, коли йому не робитимуть перешкод на Україні і з-поза України. В сім спільний інтерес і України, і всеї Російської Республіки, українського народу і менших народностей України, щоб воно проходило так, з усяким можливим спокоєм і розвагою. Коли автономія переводитиметься не прихапцем, не серед боротьби, не в розпалі змагань, можна сподіватися, що новий автономний устрій України уложиться найбільш розумно і справедливо, відповідно інтересам України і Російської Республіки, українського народу і національних меншостей України.

Але з другого боку стає з кожним днем все більше очевидним, що воля організованого українського народу щодо широкої автономії тверда і непохитна, і він не відступить від її здійснення ні в якім разі. І треба признати, що він один і ніхто більше має перше право рішати сю справу. Раз він вирішив, що Україна мусить мати широку національно-територіальну автономію, ніхто сьому рішенню перечити не має права.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 148 – 150.