1

Михайло Грушевський

На першій закордонній конференції, котрою розпочала свою діяльність Закордонна делегація У[країнської] п[артії] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] нового, ширшого складу, в лютім сього року, я зложив справоздання з діяльності, майже за цілий рік, першой делегації, організованої з початком 1919 p., яка складалася з мене і т. Ісаєвича. Подаючи тепер до ширшого відома се справоздання, я вважаю потрібним попередити його деякими поясненнями тих мотивів, які привели до мого виїзду за кордон, і тих обставин, в яких мені довелось виїхати в сій делегації і які в значній мірі потім орієнтували мене в закордонній роботі.

По приїзді Директорії до Києва, при кінці 1918 p., вияснилось зовсім виразно, що в даних обставинах на Україні для мене не можлива не тільки якась політична робота (співробітничати з Директорією я й сам не вважав для себе можливим, після того, як стали вияснятись усі непевності взятого нею правого курсу, обрахованого на порозуміння з антантськими агентами), але так само й усяка робота культурно-організаційна. Нові пани ситуації з пильністю й енергією, вартими кращого призначення, старались перетяти мені кожду акцію, до якої я бравсь, і, справді, перетинали досить успішно (напр., в піднятій мною справі реорганізації Академії наук).

Побачивши се, я звернувсь до Центр[ального] комітету Партії у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] з пропозицією, щоб обі соціалістичні партії вислали за кордон своїх делегатів для контакту з заграничними соціалістичними організаціями, для обопільної інформації й для контролі державного представництва У[країнської] Н[ародної] Р[еспубліки], яке з незвичайним поспіхом і в істно велетенських розмірах тоді формувалось кабінетом Директорії. В ролі такого делегата від У[країнської] п[артії] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] я заявляв готовність виїхати негайно за кордон, вважаючи безпосередній стик з європейською демократією в тім моменті далеко важнішим, ніж залицяння коло антантських кабінетів.

Центр[альний] комітет партії прийняв сю мою пропозицію прихильно, але, кінець кінцем, тодішній голова Ради нар[одних] міністрів В.М.Чеховський заявив, що Директорія поставилась до мого плану і особливо – до моєї кандидатури рішучо неприязно. Мій план замінено іншим. В склад делегації на Паризьку мирову конференцію рішено включити по два представники від партій у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] і у[країнських] с[оціал]-д[емократів] з правом рішаючого голосу в усяких політичних справах. Так було зроблено: Ц[ентральний] к[омітет] У[країнської] п[артії] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] делегував тт. Ісаєвича і Салтана, У[країнська] с[оціал]-д[емократична] п[артія] призначила Матюшенка і Дідушка, і вони й виїхали в січні з делегацією (за виїмком т. Салтана, тоді неприсутнього), а я з деякими товаришами подався після трудового конгресу з Києва до Кам’янця.

Але за місяць в директоріальних кругах переважила думка, що замість вишукувати різних способів на те, аби зробити мене нешкідливим для Директорії на Україні (включно до різних планів фізичного усунення), далеко зручніше буде позбутися мене з України, сповнюючи мій план виїзду в делегації партії. І так під час мого переїзду з Києва до Кам’янця, в лютім, Ц[ентральний] к[омітет] міг уже мене потішити звісткою, що виїзд мій за кордон став можливим, бо кошти для нього знайшлись. Значно пізніше від тт. Мартоса і Шаповала, що в лютім 1919 р. були членами кабінету, я довідався, що на сю ціль – виїзд мій і моєї сім’ї за кордон – Рада міністрів спеціально асигнувала тоді Ц[ентральному] комітетові 1 міл[ьйон] гривень. З сею подробицею члени Ц[ентрального] ком[ітету] мене не зазнайомили, а тільки повідомили, що я дістану з партійних коштів на подоріж і перші місяці мого пробутку за кордоном 600 тис. гривень, а коли б сей побут за кордоном потягнувся довше, то дістану нову асигновку.

Уможлививши таким чином мій виїзд з матеріальної сторони (про що я довідався, сливе, аж рік пізніше), уряд Директорії відмовив, одначе, партії в усіх інших облегшеннях моєї подорожі (я сам безпосередніх зносин з урядом не мав). Навіть дипломатичного паспорта, котрими так щедро наділювано усяких другорядних і третьорядних агентів, мені не видано. Зате весь час моєї подорожі я чув, як мене окружає «опіка» агентів Директорії, обрахована на те, щоб по можності мене ізолювати, дискредитувати і паралізувати мою діяльність.

Щодо своїх завдань за кордоном, від членів Ц[ентрального] к[омітету], які передали мені в березні гроші й мандат, я дістав тільки загальні директиви. Мені поручено передовірити представництво ще котромусь з членів партії, що пробувають за кордоном, аби мені товаришив у роботі. Намічені були, власне, такі особи: Д.Ісаєвич, Мик. Ковалевський, що тоді був головноуповаженим в справах постачання в Станіславові, М.Чечель, що виїхав урядником паризької місії, і М.Шраг, тоді радник місії в Будапешті. Як перше конкретне завдання мені й моєму будучому товаришеві поставлено, – можливо, скорше зв’язатись з Інтернаціоналом, що тоді заходжувався коло свого відродження після війни та ввести до нього У[країнську] п[артію] с[оціалістів]-р[еволюціонерів]: зав’язати зв’язки з соціалістичними та демократичними організаціями й групами, і особливу увагу при тім звернути на Чехію як важну посередницю між світом слов’янським і західним.

Поки прийшли гроші від Ц[ентрального] к[омітету] до Кам’янця, де я тоді пробував, я був протягом місяця фактичним редактором місцевої газети «Життя Поділля», що стала тоді органом місцевого соціалістичного блоку. Довелось мені при тім бути свідком (більш ніж активним учасником – в ролі почесного голови) нарад місцевого трудового конгресу, скликаного заходами місцевого комітету У[країнської] п[артії] с[оціалістів]-р[еволюціонерів], всупереч заходам уряду (що, зложивши закон про трудові ради, прикладав усі зусилля до того, аби зіставити його не здійсненим) і діяльності революційного комітету «охорони республіки», зложеного делегатами центр[альних] комітетів соціалістичних партій та його заходів коло реалізації постанов конгресу, що закінчились гострим конфліктом з Директорією, арештами членів центр[альних] комітетів і різних «небезпечних осіб», призначених на «фізичне усунення».

Згадую про сі факти, котрі мені прийшлось пережити разом з партійними товаришами в переддень мого виїзду, тому що вони дуже докладно виявили, з одного боку, настрої трудового народу: його гарячих бажань за всяку ціну припинити війну й дійти порозуміння з совітською Росією, з другого: реакційні, не тільки протисоціалістичні, але й протидемократичні тенденції Директорії, повну неможливість для соціалістичних партій дійти якогось порозуміння з нею і нарешті їх тверду постанову – облишити всяке співробітництво з сими директоріальними кругами. Те, що було поставлено фракцією соціалістів-революціонерів ще під час Київського трудового конгресу, але зразу не було переведено твердо і послідовно, тепер нарешті ставало фактом.

В сім переконанні, що коли не обі соціалістичні партії, то принаймні У[країнська] п[артія] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] зайняла в сій справі тверду і ясну позицію, я й виїхав з Кам’янця за кордон 20 березня, разом з т. Жуковським, тільки що звільненим з кам’янецького арешту. Він, одначе, мусив іще заїхати до Рівного, щоб звільнитися з служби.

Доїхавши за кілька день до Станіславова, де я мав застати М.Ковалевського, наміченого мені в товариші, я довідавсь, що він також виїхав до Рівного. Дожидаючи його, я між іншим мусив зайнятись місцевими [е]с[е]рами, котрих галицький держ[авний] секретаріат почав формально гнати з Галичини. Я вдавався в сій справі до держ[авного] секретаріату, але моя інтервенція небагато пособила, бо в кілька день по моїм виїзді наші товариші М.Шаповал і О.Федюшка-Євшан були арештовані й змушені виїхати з Галичини. Се між іншим відбилось некорисно і на моїй дальшій роботі, бо саме пок[ійний] Федюшка мав організувати зв’язок між делегацією і Ц[ентральним] к[омітетом].

Сей арешт був тим несподіваніший, що якраз в сім часі [е]с[е]ри дали згоду ввійти до нового кабінету, що формувався в Рівнім. Про сю несподівану зміну повідомив мене т. Жуковський, приїхавши з Рівного до Станіславова, щоб їхати разом далі. Від нього ж я довідавсь, що М.Ковалевський прийняв також місце в новім кабінеті, так що мені нема чого рахувати на нього як товариша по делегації.

Ся нова зміна в тактиці у[країнських] с[оціалістів]-[революціоне]рів знову робила неясною політичну позицію партії, навіть взагалі політичну ситуацію, яка нібито була стала вияснятись після кам’янецького інциденту. Мотиви, переказані т. Жуковським – що, входячи до нового кабінету, виключно соціалістичного, зложеного тільки з с[оціалістів]-[революціоне]рів і с[оціал]-д[емократів], наші товариші обставили сей крок такими умовами, які мають привести до скорої ліквідації взагалі самого інституту Директорії – сі мотиви не переконували мене в раціональності сього кроку.

Але змінити в нім вже не можна було нічого, – я навіть не мав часу зостатись довше в Станіславові, щоб докладніше вияснити плани нових членів кабінету. Звістка про те, що на Великодніх святах має зібратись конференція Інтернаціоналу в Амстердамі, змушувала мене якомога спішити до Праги, щоб попробувати звідти поспіти на сю конференцію. Тим не менше я відчув з усею силою, як ся зміна – присутність українських соціалістів, с[оціалістів]-[революціоне]рів в тім числі, в кабінеті Директорії утруднює позицію українських соціалістів перед лицем соціалістичних партій Заходу і ускладнює роботу делегації.

Примітки

…На першій закордонній конференції, котрою розпочала свою діяльність Закордонна делегація У[країнської] п[артії] с[оціалістів]-р[еволюціонерів]… – конференція відбулася 14-19 лютого 1920 р. в Празі (див.: Борітеся – Поборете! – 1920. – № 1 (Вересень). – С. 55 – 58). Статут Закордонної делегації УПСР див.: Бевз Т. Партія національних інтересів і соціальних перспектив (Політична історія УПСР). Монографія. – К., 2008. – С. 584 – 585.

…нового, ширшого складу… – дана стаття дозволяє встановити склад Закордонної делегації УПСР протягом 1919 p.: на початку 1919 р. до неї входили голова М.Грушевський та секретар Д.Ісаєвич. Невдовзі до делегації мали долучитися М.Ковалевський, М.Чечель і М.Шраг, з них М.Ковалевський як заступник М.Грушевського. Проте, обійнявши посаду в Кабінеті міністрів, він не зміг виконати цю місію. Пізніше до делегації увійшов О.Жуковський, а з листопада 1919 р. її членами стали також М.Чечель, М.Шраг і Г.Толмачов.

…(напр., в піднятій мною справі реорганізації Академії наук) – після ліквідації гетьманського правління М.Грушевський відстоював позицію повної ліквідації УАН і створення нової академії на базі Українського наукового товариства в Києві. 24 грудня 1918 р. за його участю відбулося засідання Ради УНТ, на якому ухвалили рішення про створення комісії для вироблення нового статуту академії. У цей самий час уряд Директорії УНР відмінив чинність підписаного 14 листопада 1918 р. гетьманом П.Скоропадським закону про заснування УАН, а членам УНТ доручив переглянути її статут та подати пропозиції.

27 грудня були скликані екстрені засідання усіх секцій УНТ, на яких визначили головні засади майбутньої академії: пріоритетне право УНТ бути основою УАН та українська мова як офіційна всіх академічних видань. 29 грудня на засіданні Ради М.Грушевський повідомив про роботу комісії над проектом статуту, а на засіданні 2 січня 1919 р. інформував про передачу пакета документів уряду Директорії.

Проте Директорія не підтримала основні ідеї Грушевського, а подання УНТ, що попередній статут є «дуже шкідливим з національного українського погляду», не було схвалене. Законом від 31 грудня 1918 р. до статуту були внесені лише деякі зміни (українська мова видань й присяга академіків на вірність УНР). У зв’язку з політичними обставинами, несхильністю до змін уже створеної академічної корпорації, короткочасністю правління Директорії у Києві, виїздом самого М.Грушевського план реорганізації УАН не був реалізований.

…Навіть дипломатичного паспорта… мені не видано – М.Грушевський виїхав з Кам’янця-Подільського 31 березня 1919 р. з закордонним паспортом, виданим Подільським губернським комісаром УНР 8 березня 1919 р. Лише 10 жовтня 1919 р. у Відні він отримав дипломатичний паспорт (паспорт зберігається в Національному музеї історії України, копія – Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського).

я був протягом місяця фактичним редактором місцевої газети «Життя Поділля»… – див. коментар до статті «Життя Михайла Грушевського від вибуху війни».

…нарад місцевого трудового конгресу… – йдеться про Селянський з’їзд Кам’янецького повіту, який проходив 20 – 22 березня 1919 р. і увійшов в історію під назвою Кам’янецький трудовий конгрес. Цій події М.Грушевський присвятив статтю «В дванадцяту годину», про свою участь у роботі конгресу розповідає в автобіографічній статті «Життя Михайла Грушевського від вибуху війни», витяги з постанов подає у статті «Між Москвою і Варшавою».

…зложивши закон про трудові ради, прикладав усі зусилля для того, аби зіставити його не здійсненим… – йдеться про «Закон про місцеві конгреси і ради трудового народу», затверджений на засіданні Директорії УНР 8 лютого 1919 р. Детальніше див. працю «Соціальна і політична боротьба в Україні в 1917 – 1918 – 1919 рр.» та коментар до неї.

…комітету «охорони республіки»… – див. статті «В дванадцяту годину», «Життя Михайла Грушевського від вибуху війни» та коментарі до них.

…я й виїхав з Кам’янця за кордон 20 березня… – за відомостями, поданими в газеті «Життя Поділля», М.Грушевський виїхав з Кам’янця-Подільського 31 березня 1919 р. (Життя Поділля. – 1919. – Ч. 87. – 2 квітня). Найвірогідніше, тут допущена помилка, позаяк учений ще 20 – 22 березня брав участь у роботі Кам’янецького трудового конгресу.

Доїхавши за кілька день до Станіславова… – див. статтю «Привіт» та коментар до неї.

якраз в сім часі [е]с[е]ри дали згоду ввійти до нового кабінету, що формувався в Рівнім – на початку квітня 1919 р. в Рівному, яке стало місцем осідку уряду УНР, відбулася нарада за участю членів Директорії, Трудового конгресу, представників українських політичних партій.

УСДРП та УПСР (центральна течія) прийшли зі своєю програмою, яка вимагала нового курсу та зміни Кабінету міністрів. Постановою від 4 квітня Директорія УНР ухвалила демісію кабінету С.Остапенка та призначила головою Ради народних комісарів і міністром фінансів Бориса Мартоса (Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр.: Документи і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. – К., 2006. – Т.1. – С. 79).

У кабінеті Б.Мартоса за цією постановою посаду міністра земельних справ обійняв член УПСР М.Ковалевський. Згодом від УПСР до уряду увійшли ще три міністри (І.Лизанівський – керуючий міністерством преси, І.Паливода – керуючий міністерством пошт і телеграфів, Л.Шрамченко – міністр народного господарства). На посаду товариша міністра внутрішніх справ УПСР запропонувала свого кандидата – П.Христюка. Загалом склад нового кабінету був есдеківсько-петлюрівським. Незначна участь у ньому соціалістів-революціонерів пояснюється перш за все тим, що есери неохоче співпрацювали з Директорією, а по-друге, внутріпартійними протиріччями.

має зібратись конференція Інтернаціоналу в Амстердамі… – Конференція в Амстердамі відбулася 26 – 29 квітня 1919 р.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 110 – 113.