Шевченко як проповідник соціальної революції
Михайло Грушевський
Слова сеї статті про Шевченка, як пророка соціал-революціонерства, зацікавили деяких товаришів, і вони висловили бажання, щоб я ширше розвинув свої гадки про се. Але, властиво, на сю тему мало що можна додати до того, що написав сорок літ тому Ф.К.Вовк (під псевдонімом Сірко) в згаданій своїй статті: «Т.Г.Шевченко і його думки про громадське життя» з нагоди виходу празького «Кобзаря», 1876 року [В 1900 p. стаття ся була випущена осібною книжечкою львівською «Видавничою спілкою», але таки зосталась маловідомою на Україні.]. І се характеристично, що нам приходиться посилатись в сій справі на такого типового представника старого українського радикалізму, високоповажаного власне в «поміркованих» українських кругах: так далеко пішли назад колишні революційні настрої української інтелігенції, і так мало відходимо ми від колишніх українських громадських настроїв.
Користаючи з виходу «першого повного» (як на той час) видання Шевченкових творів, пок[ійний] автор заходився вияснити соціальний світогляд поета «з чисто практичної сторони – показати й те, яка користь може бути з творів Шевченка задля народної соціально-революційної освіти»; або, як він каже на іншому місці:
«Як і чим можна й слід покористуватись усякому українському чоловікові, котрий ставить собі на меті розказати народові, відкіля йде його лихо, освітити перед очима його все, що було й що тепер є, показати, що одна дорога визволитись од того лиха – знесення теперішнього громадського стану – соціальна революція».
І в своїй статті він справді досить добре показав сей соціал-революційний характер, який так сильно зазначився в поезії Шевченка.
Не припадкове се, що [е]с[е]рівське гасло, поставлене на обгортці сеї книжки, вийняте з Шевченкового «Кавказу», сього невмирущого апофеозу свободи і боротьби за неї. В однім з листів (до Лазаревського) він дав парафразу сього гасла: «На те лихо, щоб з ним битись», і взагалі ідея боротьби з соціальним лихом, непримиренної й незгідної на ніякі компроміси, переходить через всю його поезію. Можна пробачати свої особисті кривди, але не кривди народні. Поки соціальне поневолення існує, не може бути нічого доброго – його не замажуть ніякі мудрі софізми, ніякі кучеряві фрази, ніяка краса природи, ніякі примани особистого щастя. Краса України, «веселі села», «веселі люди», коли трапляються поетові, викликають вічний контраст сеї соціальної кривди. Все се могло б бути дійсно гарним і веселим тільки тоді – «якби не осталось сліду панського в Україні».
Підкладом сучасного ладу – окрадення трудового люду. Все, чим розпоряджаюсь владущі верстви, се «дідами крадене добро». «По якому правдивому святому закону і землею, всім даною, і сердешним людом торгуєте?» – запитує його класична фраза, і поет обіцює неминучу розплату експлуататорам – «бо сонце гріє і осквернену землю спалить». Без сеї елементарної справедливості він не приймає життя, «не вірить в Бога». Вона «повинна буть!» «Розкуються незабаром заковані люде». «Окують царів неситих в залізнії пута», і Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу!»
Тоді на оновленій землі настане час братолюбія – «врага не буде супостата, буде брат і буде мати, і буде правда на землі», – а до того часу нема їй місця. Отже, передусім «Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте», а тоді можна буде «в сім’ї вольній, новій» «поминати незлим тихим словом», молитися всякій красоті, віддаватися поривам свого серця.
Ждати, щоб життя само принесло розв’язання соціальним вузлам еволюційною дорогою, так би сказати, – річ даремна. «Приспали волю» царі і всякі їх підпомічники. Збудить її можна тільки революційними способами. «Щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить. А то проспить вона небога до божого суду страшного! А панство буде колисать…».
Освіта, наука, котрої поет так жадібно прагне народові і нарікає, що тому її відмовляють («молитись Богу, та за ралом спотикатись, а більше нічого не повинен знать невільник») – у Шевченка тільки один з засобів соціального визволення, спосіб отворити очі трудящим масам на причини їх нужди і горя – і підняти на повстання. Єдиномисліє і братолюбіє, котрі так величає поет, і переноситься мріями в ті часи, коли вони запанують, очевидно, мислимі для нього тільки в кругу трудящого люду, потім «царі-криваві, шинкарі» і всі насильники його життя попадуть «у пута кутії», «в склепи глибокі», щоб не загрожували спокою трудящих.
Я думаю, що сього досить, щоб назвати Шевченка «апостолом і пророком соціал-революціонерів», і дійсно, сі тони повинні бути видобуті, як се вказувано сорок літ тому, з Шевченкової поезії в інтересах соціального виховання нашого народу, а не ті ноти пасивної гуманності та резигнації, які звичайно подаються нашій молодіжі й трудовому людові як квінтесенція творчості нашого мужицького поета.
Примітки
Подається за першодруком у виданні: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1920. – № 1 (Вересень). – С. 52 – 54. Без підпису. Без дати.
Стаття належить до серії шевченкознавчих праць М.Грушевського. У ній автор, ідучи за своїми попередниками, зокрема Ф.Вовком, представляє Т.Шевченка «апостолом і пророком соціал-революціонерів». Цю ж тезу ширше обгрунтовує у своїй праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання. Замітки з приводу дебат на конференціях закордонних членів партії». На думку сучасного дослідника С.Плохія, «реінтерпретуючи традицію українського національного руху, Грушевський відкривав шлях для майбутнього залучення більшовиками окремих елементів українського національного наративу» (Плохій С. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. – К., 2011. – С. 228).
…написав сорок літ тому Ф.К.Вовк (під псевдонімом Сірко) в згаданій своїй статті… – див.: С-о [Ф.К.Вовк]. Т.Г Шевченко і його думки про громадське життя. Уваги впорядника // Громада. Українська збірка / Впорядкована Михайлом Драгомановим. – Geneve, 1879. – С. 39 – 95.
з нагоди виходу празького «Кобзаря», 1876 року – йдеться про видання: Шевченко Т.Г. Кобзарь: [В 2-х т.]: – Прага, 1876. – Т. 1: З додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева, Полонского; Т. 2: З додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. «Кобзар», виданий О.Русовим коштом Київської Старої Громади, був першою спробою повного зібрання усіх відомих на той час поезій Шевченка. Перший том (накладом 4 000 прим.) був призначений для легального поширення на підросійській Україні, друкувався з цензурними викресленнями. У другому (накладом 1 000 прим.), що призначався для розповсюдження в Буковині, Галичині та Закарпатті, зібрані позацензурні твори Т.Шевченка, заборонені в царській Росії, або ті, які раніше друкувалися з купюрами чи в переробках. Окремі поезії подані в обох томах. До видання увійшли 16 творів Т.Шевченка, раніше не друкованих.
…гасло, поставлене на обгортці сеї книжки, вийняте з Шевченкового «Кавказу»… – йдеться про гасло «Борітеся – Поборете» з поезії Т.Шевченка «Кавказ» (Шевченко Т. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. – К., 2001. – Т. 1: Поезія 1837 – 1847. – С. 343 – 347).
В однім з листів (до Лазаревського) він дав парафразу сього гасла: «На те лихо, щоб з ним битись»… – йдеться про шевченкову фразу з поезії «», яка має редакцію: «На те й лихо, щоб з тим лихом битись». Послання опубліковане вперше під назвою «На Різдво» (1860), наступна публікація під назвою «Ф.М.Л – з – р – скому» вийшла у 1862 р. Вірш звернений до Ф.М.Лазаревського («прочитай оцю цидулу») – одного з найближчих друзів поета на засланні. Один із автографів поезії зберігається в альбомі Лазаревських (Шевченко Т. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. – К., 2001. – Т 2: Поезія 1847-1861. – С. 169, 662-664).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 95 – 97.