Горе України. Лист до американських українців
Михайло Грушевський
Так довго і безуспішно українські діячі силкувались зробити Україну популярною в Європі, і нарешті вона здобула собі розголос, – але ж який сумний, мій Боже, який страшний.
Протягом цілого року українські дипломати, інформаційні бюро, торговельні місії вихваляли перед світом українські багатства й засоби, які там запаси збіжжя, цукру, шкіри, льону, металу, – аби тільки Європа схотіла признати Україну та завести з нею зносини. Аж тут з-за сих хвалькуватих співів залунав зовсім інший тон: Україна вмирає, гине з голоду й холоду, їй треба білля, одежі, обуві, навіть молока для дітей, інакше вона пропаде, бо се найнещасливший край, котрий треба рятувати негайно, спільними силами культурного світу, як не з гуманності, то для власної безпечності, щоб вона не сталася для Європи розсадником хороб, епідемій і всякого нещастя. З тих мотивів Україна в Женеві, сій столиці світової філантропії, осідку старого Інтернаціонального «Червоного Хреста» і всяких інших добродійних організацій, раптом стала страшенно славна і популярна – як найбільш нещаслива країна світу!
Почин тому дав звіт «Інтернаціональному комітетові Червоного Хреста» майора Ледерея. Він був зроблений з початком сього [1920] року, в кілька днів по мойому меморіалу, поданому тому ж комітетові. Ледереїв звіт не тільки потвердив прикру характеристику санітарного стану України, подану мною, але розписав її ще яскравішими фарбами, і як свідоцтво чоловіка свого, свобідного від усяких підозрінь в сторонничості, він, розуміється, і більше послуху знайшов, і вражіння викликав надзвичайне. Коли він появився у виданні комітету («Revue internationale de la Croix-Rouge», ч. І, 1920) в другій половині січня, се було правдивою сенсацією. Його читали, дебатували; він стався темою дня світової філантропії, зібраної в Женеві.
Потім стали ладитись до конгресу «Інтернаціональної унії помочі дітям», що стоїть під протектором того ж Червоного Хреста. Він відбувся в Женеві в днях 24, 25 і 26 лютого. Товариство українських жінок в Швейцарії вислало до нього короткий, але сильно написаний реферат, звертаючи увагу, в додаток до рапорту Ледерея, особливо на гірке положення населення Галичини. Секція для Східної Європи, яка займалася справами Росії і України, у свойому повному звіті звернула увагу конгресові на страшне положення дітей на Україні, опираючись на спостереженнях Ледерея й інших матеріалах.
Далі, в перших днях березня (марта) наступила сесія «Ліги Товариства Червоного Хреста» – перша сесія сеї нової організації, відправлена з великою парадою. Україна яко держава, Антантою не признана, не могла брати урядово участі в її роботі; могла дати тільки неофіціальні інформації, а офіціально реферувались українські нещастя польською делегацією в загальному звітові про польські біди. І тут знов звіт Ледерея служив найбільш красномовною ілюстрацією. Отже варто й вам трохи зазнайомитися з ним.
Ернест Ледерей, майор швейцарської служби, минулим літом дістав від «Інтернаціонального комітету Червоного Хреста» поручения вислати на Україну санітарний поїзд, зложений з 23 вагонів, в котрих містився санітарний матеріал, придбаний Українською місією Червоного Хреста, а саме: шпиталь на 250 ліжок, бактеріологічна лабораторія і медикаменти, медичний персонал з 21 душі та запас угля і поживи, без котрих румунський уряд не згоджувався перепустити сього поїзда через свою територію.
Дня 15 вересня Ледерей прийняв сей поїзд у Відні; 4 жовтня дістався з ним до Черновець, але потім цілий місяць потримали його румуни на українській границі. Се викликало велику тривогу на Україні; українські місії й делегації підняли за кордоном великі протести проти замкнення України для санітарних посилок. Виявилось вкінці, що се були причіпки румунських урядників. Поїзд пропущено, але він дуже спізнився через сі затримки і наспів на фронт вже під час катастрофи (я мав звістки, що він прийшов під Жмеринку саме коли відкрито фронт, попав до рук денікінців; потім його галичани ніби відібрали; все те поголоски, котрих я не мав змоги провірити).
Під час тої тяганини з поїздом Ледерей побував на Україні, тій, що була тоді під владою Директорії. Пробував там місяць, до самої евакуації Кам’янця, та за поміччю українських властей та лікарів старався вияснити санітарне положення України, причини її тяжкого стану та способи, як йому запобігти. У свойому звіті він переказує головніші статистичні відомості, які йому дали; інформації про санітарну організацію на Поділлі; дає загальний погляд на ситуацію на тій невеличкій території, що була тоді у владі Директорії.
Не можна сказати, щоб його погляди були для нас дуже симпатичні. Очевидно, його інформували не завсігди добре та безсторонньо. Він, наприклад, перебільшує єврейську статистику; неприхильно відзивається про українське селянство, про його егоїзм, про слов’янську неохайність і непорадність. Але, кінець кінцем, його загальні виводи про санітарну акцію на Україні, на мій погляд, речеві і правильні, а його описи тої біди, яку він бачив на Україні і накликає цивілізований світ її поборювати, коли не з людяності, то в інтересах самоохорони, – таки перейняті щирим гуманним почуттям. Я наведу з них дещо:
«Оповідаючи про страшну агонію, в якій борикається Україна, один лікар із сумом характеризував ситуацію в отсих жахливо виразистих словах: «І ось хорі чекають смерті, а ми живі чекаємо хороби». Щоб зрозуміти вагу сих кількох слів, треба збагнути безпомічність і безнадійність тих, які ще здорові, і всю глибину нещастя тих, що захворіли. Треба походити по шпитальних кімнатах з їх сопухом гнилої соломи; треба почути на собі ті неприкаяні погляди запалих в схудлих обличчях очей хорих гарячкою; побачити нещасливців, мучених дизентерією, що ледве стримують стогін, обертаючись на своїх твердих ліжках.
Жінок з не обтятим волоссям наслідком тифу, мабуть, не буде більшості. А малих дітей за той місяць, що я пробував на Україні, я не бачив зовсім: найменша дитина, яку я собі пригадую, мала сім літ.
З 447 учеників військової кам’янецької школи половина згинула від тифу протягом кількох тижнів; з решти тільки двох не хорувало сею хоробою».
Товариство українських жінок у своїм меморіалі доповнило звіт Ледерея спеціально галицькими інформаціями, ще страшнішими, може, ніж його картини з Поділля. Читаємо там:
«Вся Східна Галичина, від Ліска до Косова, буквально вмирає з голоду. Люд голий і босий кориться своїй долі, безнадійний і безрадний. Епідемії чинять страшні спустошення. Ніякої санітарної помочі нема. В шпиталях нема нітрохи білля й медикаментів. Тисячі хорих лежать у своїх хижах; вмирають без догляду і ховаються без домовин, за недостачею дощок. Українська людність Східної Галичини іде до поголовного вимертя».
Сі інформації, повторяю, зробили страшне вражіння. «Унія помочі дітям» розіслала по часописях свій обіжник, де між найбільш потребуючими помочі вказує й Україну, характеризуючи її положення даними Ледереєвого звіту. Соціалістичний Інтернаціонал розіслав його теж секретаріатам соціалістичних партій, котрі тепер друкують сей обіжник у своїх органах. (Якраз от прийшло число французької соціалістичної газети «Юманіте» з 17 березня с. р. з тим обіжником), «Ліга Товариств Червоного Хреста» сими днями звернулась до мене з прошенням, щоб їй достарчено можливо докладних відомостей про санітарний стан України.
Але особливо заінтересувався сею справою «Інтернаціональний комітет Червоного Хреста». Його провідна ідея та ж, що і звіту Ледерея: в організації санітарної помочі треба ігнорувати політичні кордони і політичні відносини, так само, як їх ігнорують самі епідемії та всякі елементарні нещастя. Я думаю, що при його помочі ви могли б найкраще здійснити ваші плани помочі нещасному нашому народові, що вас так гаряче займають. Він хоче добитись від тих правительств, що мають чи претендують на власть на українській землі, інтернаціоналізації транспортів Червоного Хреста. Щоб він мав право і змогу нести поміч безпосередньо самому населенню: місцевим самоврядуванням, горожанським комітетам, товариствам лікарської помочі, захоронкам і шпиталям. І я думаю, що він міг би добитись того. Бодай перша проба, зроблена Ледереєм, наповнює мене великим довір’ям до його практичності й енергії в сих справах.
На жаль, в Женеві, і взагалі у Швейцарії, тепер фактично нема представництва Українського Червоного Хреста. Він має велике представництво, але воно сконцентроване в Берліні й у Відні, і за теперішніми комунікаційними трудностями ніхто з нього не міг прибути на сі конгреси. Але вам, думаю, не буде трудно увійти в безпосередні зносини з Інтернаціональним комітетом через ваші рятункові організації та організувати під його охороною транспорт санітарних матеріалів і всього потрібного для шпиталів і охоронок, піславши тим транспортом і ваших людей, котрі могли б допильнувати того на місці, щоб післані речі дістались до властивих рук.
В рапорті Ледерея ваші рятункові комітети знайдуть детальний виказ найбільше потрібних предметів, уложений ним спільно з українським міністром здоровля. Що потрібно для захистів і бурс Галичини, се ви знаєте самі. Все те в натурі ще потрібніше, ніж гроші, і ваші рятункові організації повинні постаратись якнайскорше переправити туди все, що можна зібрати і закупити чи в Америці, чи в краях з дешевою валютою, як, наприклад, в Чехії. А Інтернаціональний Червоний Хрест, я певен, не відмовить енергійної помочі, щоб відставити все те на місце, до Галичини і на Україну. З Галичиною се багато легше і скорше, ніж з Україною, а часу не треба опускати, бо се коштує багато життя.
Женева, дня 18 березня (марта) 1920
Михайло Грушевський
P.S. Інші часописі прошу повторити се повідомлення.
Примітки
Серед виявлених першодруків: Свобода (Джерсі Сіті). – 1920. – Ч. 44. – 10 цвітня. – С. 2; Америка (Філадельфія). – 1920. – 14 цвітня; «Нове житє» (Олифант). – 1920. – № 8. – 16 квітня. – С. 2; Канадійський фармер (Вінніпег). – 1920. – Ч. 17. – 23 квітня. – С. 4. Укінці підпис: Михайло Грушевський та місце і дата написання: Женева, дня 18 березня (марта) 1920 (в «Америці» та «Новому житі» зазначена дата: 19 березня).
Подається за публікацією в «Канадійському фармері».
…«Інтернаціональному комітетові Червоного Хреста»… – йдеться про Міжнародний Комітет Червоного Хреста, заснований Анрі Дюнаном у 1863 р. в Женеві як приватна гуманітарна установа для захисту жертв міжнародних і внутрішніх збройних конфліктів. Директорія та уряд УНР вживали заходів до співпраці з цією гуманітарною установою.
18 жовтня 1919 р. вони звернулися до Комітету Міжнародного Червоного Хреста в Женеві з проханням взяти під свою опіку всі організації Українського Червоного Хреста та військовополонених громадян УНР (Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр.: Документи і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. – К., 2006. – Т. 2 / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – С. 597 – 598). 9 березня 1920 р. РНМ прийняла постанову про асигнування 2 000 000 корон австрійською валютою на утримання санітарно-медичної експедиції в Україні під егідою Міжнародного Червоного Хреста (Там само. – С. 606).
…сесія «Ліги Товариства Червоного Хреста»… – йдеться про Лігу національних товариств Червоного Хреста (Міжнародну федерацію товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця), створену 1919 р. в Парижі з ініціативи Червоного Хреста США з метою координації всіх національних організацій у межах руху. Серед засновників ліги були товариства Червоного Хреста Великої Британії, Франції, Італії, Японії та США.
…придбаний Українською місією Червоного Хреста… – місія Українського Червоного Хреста в Західній Європі на чолі з І.Холодним мала своє представництво в Берліні. Фінансування місії забезпечував уряд УНР. Серед урядових документів відома постанова РНМ про асигнування з державних коштів 25 000 000 карбованців на руки уповноваженого Головної управи Українського Червоного Хреста в Німеччині Іллі Холодного (Там само. – С. 629).
…вже під час катастрофи… – йдеться про листопадові події 1919 p.: поразку армії УНР в боях з денікінцями, підписання сепаратної угоди УГА з Добровольчою армією, фактичну ліквідацію Українського фронту, здачу полякам останньої столиці УНР – Кам’янця. Див. «Лист від проф[есора] М.Грушевського» (30 листопада 1919 р.) та коментар до нього.
…до самої евакуації Кам’янця… – евакуація Кам’янця відбулася 16 листопада 1919 р. (Там само – С. 575 – 576). Див. також «Лист від проф[есора] М.Грушевського» (30 листопада 1919 р.) та коментар до нього.
…уложений ним спільно з українським міністром здоровля – завдяки відомостям, поданим М.Грушевським про час перебування Ледерея в Україні («пробував там місяць, до самої евакуації Кам’янця»), можна передбачити, що згаданим українським міністром здоров’я, за допомогою якого представник Міжнародного Комітету Червоного Хреста укладав свій звіт, був Д.Одрина.
Відомий діяч УПСР, член УЦР, один з учасників створення українського відділення Міжнародного Червоного Хреста. З червня 1919 р. обіймав посаду міністра народного здоров’я та заступника голови РНМ в уряді І.Мазепи. Наприкінці серпня 1919 р. у зв’язку з катастрофічним санітарно-епідемічним станом провів екстрений лікарський з’їзд. Багато зусиль доклав до організації медико-санітарної служби в українській армії та серед мирного населення (Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки… – Т. 2. – С. 526, 538, 558, 570 – 571). На початку листопада 1919 р. захворів на тиф, помер у день евакуації уряду УНР з Кам’янця-Подільського, 16 листопада 1919 р.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 266 – 269.