Культурна криза на Україні

Михайло Грушевський

Пишучи до вас минулого року, дорогі земляки, звертав я вашу увагу на тяжку культурну кризу, яка насувається на Україну і тепер уже дає себе відчувати в усій своїй небезпеці для нашого культурного й національного життя – заникання української книги. Вісті, які тепер приходять з України, малюють направду жахливий образ з одної сторони – незвичайного запотребування книги, з другої – повного її браку.

Як ви знаєте, міста на Україні, так само, як і в Росії, переживають тяжкі часи; життя відпливає на села. Селяни, замкнувшись від усяких сторонніх втручань, стараються власними засобами і заходами задоволяти всі свої потреби. Між іншим дбають і про освіту й науку своїх дітей: будують і направляють шкільні будинки, відкривають нові школи, де їх не було, організовують по селах навіть гімназії, розшукують учительські сили і забезпечують усім потрібним, асигнують мільйони гривень на книжки й посилають за ними фіри за 200 – 300 кілометрів до Києва, Полтави, Черкас – де були видавництва (бо пошти й транспорту фактично нема). Але – сі висланці здебільшого вертають з порожніми руками або привозять різні останки колишніх книжних запасів, те, що припадком їм впало до рук.

Торг книжками став в значній мірі покутним – через свою неорганізованість. Багато книжних останків поховалось, тому що совітський комісаріат викупив їх примусово за совітські гроші, які, сливе, не мають ніякої вартості, але чимало книгарень переорганізувалось в кооперативи й ведуть торг далі. Біда тільки, що завмирає книжкова продукція!

Друк книг на совітській території України іде дуже швидко. На перешкоді стоїть недостача паперу й непевні загальні обставини праці й продукції. Совітські комісари прикладають всякі старання до того, щоб пустити в рух ті фабрики паперу, які були на території України, але є їх дуже мало (Україна жила переважно папером фінляндським) і продукують вони досі, невважаючи на всі зусилля, паперу дуже мало, так що він весь іде на урядові потреби, а для книжки з того не лишається нічого. Останки давніших запасів взято під совітську контролю, і з них хіба тільки потайки можна щось ужити на книгу.

Все се хиби, які випливають з тяжкого стану продукції й розподілу продуктів, а не з якогось злого настрою для української книги, бо освітня справа лежить в руках комісара-українця, і взагалі уряд заявляє охоту всяко служити українській культурі. Тим не менше стан такий катастрофічний, як отсе описують свідомі справи й безсторонні люди, з слів котрих отсе пишу.

Під польською окупацією справа стояла небагато краще. Хоч тут не було такої урядової контролі, то польські реквізиції і вся божевільна економічна «політика» польського уряду в останнім результаті припинила теж книжкову продукцію. Книжні запаси стояли під вічною загрозою польських реквізицій. Так при нагоді уродин Пілсудського, мовляв, для різних друків з приводу такого національного свята реквізовано запаси паперу різних видавництв, які чи в цілості чи в часті, того вже не знаю, були продані зараз же різним покутним продавцям і стали предметом дальшої спекуляції. В результаті сього всього – нечуване здорожіння паперу й книги. Ціна лихого паперу перед польською евакуацією дійшла 1250 гривень за кіло[грам]! Хрестоматія українського письменства на 146 сторінках, випущена в Кам’янці і дуже низько обрахована супроти коштів продукції, дістала ціну – тисяча гривень за примірник. Коментарів се чей не потребує!

Сей катастрофальний стан лягає всім тягарем на українське шкільництво, освіту й культуру. Селянство хоче української школи, української освіти, української книжки. Ті дебати, які велись два-три роки по селах про те, яка має бути школа – українська чи російська, вже не мають місця, се питання для них рішене. Національна свідомість за сі роки народної боротьби за самостійність виросла незвичайно. Але бракує для неї засобів, бракує культурного й освітнього матеріалу. В школах приходиться вчити без книжок або за браком українських вживати російських та польських. Нема книг для самоосвіти. Нема книг для лектури. Твори найважніших письменників, навіть сам «Кобзар», стає рідкістю, якої не можна за ніяку ціну докупитись. Ситуація незвичайно грізна для нашого культурного життя.

Пишучи до вас минулого року, я звертав вашу увагу, що ви багато могли б помогти нашому народові в такій пекучій справі. Не якими-небудь жертвами чи складками, а організованим закупом для вашого вжитку українських книжок і замовленнями тим українським видавництвам, які минулого року почали були досить широку видавничу роботу за кордоном – в Відні, Липську, Празі.

Якби ваші культурно-просвітні інституції, книгарні й кооперативи об’єднали свої книжні закупи й ввійшли в умову, скажім, з українським кооперативним представництвом за кордоном, означили число примірників кождої книги, які ви взяли собі до розпродажі і у себе повели агітацію для поширення української книги, так щоб кождої популярної книги – чи то наукової, чи то з красного письменства у вас, в цілій Америці розходилось тисяч 5 прим., то сим би ви дали змогу українським видавництвам вести свою видавничу роботу за кордоном постійно і продукуючи книгу для вас, заразом друкувати її й для вжитку краю, щоб при першій можливості туди її переправляти.

Те, що ви друкуєте у себе в Америці, не може піти до краю через дорожню американської валюти. Але те, що друкувалось би при такій вашій помочі за кордоном і нам би недорого коштувало і для продажі в старім краї було б можливо, і ви б зробили тим велику прислугу свому народові – подібно, як інші народи мали таку користь від своїх земляків в Америці. Вказував я вам приклад американських вірмен, що на своїх плечах винесли культурну роботу для свого краю в останніх роках, хоч їх є, може, десята частина вашого числа.

На жаль, голос мій не зробив у вас відповідного вражіння. Рік минув, обставини погіршились. Багато видавництв ліквідувало свою роботу, вичерпавши всі засоби, які у них були, і не маючи закордонної валюти для її продовження. Інші припинили свою діяльність з тих же причин. Новий шкільний рік починається в обставинах незвичайно прикрих, які грозять нашому культурно-національному життю втратами тяжкими й ненагородимими. Тепер уже трудніше їм запобігти. Але ще дуже багато можна зробити, коли б ви, хоч і з опізненням, подумали над сею справою!

Прага, 24 серпня 1920

Примітки

Вперше опублікована: Народна воля (Скрентон). – 1920. – Ч. 113. – 21 вересня. – С. 2. Підпис: М.Грушевський. У кінці автор зазначив місце та дату написання: Прага, 24 серпня 1920. Передруки: Український голос (Вінніпег). – 1920. – 22 вересня; Народне слово (Пітсбург). – Ч. 40. – С. 2. Стаття вміщена також у збірці: Михайло С. Грушевський. Вибрані праці. Видано з нагоди 25-річчя з дня його смерти (1934 – 1959) / Зібрав і упорядкував матеріали Микола Галій. – Нью-Йорк, 1960. – С. 178 – 181 (з незначними правописними відмінностями).

Подається за публікацією в «Народній волі».

…звертав я вашу увагу на тяжку культурну кризу, яка насувається на Україну… – М.Грушевський посилається на свою статтю «Як помогти старому краєві у видавництвах», написану в Женеві 26 грудня 1919 р.

замовленнями тим українським видавництвам, які минулого року почали були досить широку видавничу роботу за кордоном… – йдеться про центральний союз кооперативних споживчих спілок «Дніпросоюз» (див. коментар до статті «Як помогти старому краєві у видавництвах»). Див. також: Сірий Ю. Із спогадів про українські видавництва. – Авгсбург, 1949; Ківшар Т. Український книжковий рух як історичне явище. – К., 1996.

Вказував я вам приклад американських вірмен… – у статті «Як помогти старому краєві у видавництвах» (див. у цьому томі) М.Грушевський наголошував:

«Скажім, вірмени; їх положення, може, ще гірше нашого, але держить їх організація. В Америці їх рахується яких-небудь 150 тисяч, а вони тримають на собі своє культурне життя і своєї нації, яка фактично опинилась без території. Вони приймають на себе наклади нових книжок, дають замовлення своїм письменникам, платять гонорари, дають змогу вести свою роботу, видають по 3, 5, навіть 15 тисяч примірників, розпродують в Америці, а вчасти приховують і для краю».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 276 – 278.