Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання
Михайло Грушевський
Замітки з приводу дебат
на конференціях закордонних членів партії
Гарасів-Седмигорки в Чехії, червень – липень 1929 р.
Примітки
Подається за першодруком у виданні: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1920. – № 1 (Вересень). – С. 1 – 51. На початку статті зазначений підпис: Мих. Грушевський, в кінці – дата та місце написання: Гарасів-Седмигорки в Чехії, червень – липень 1920 р. Рукопис і машинопис статті зберігаються: ЦДІАК. України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 184. Передрук (скорочений варіант: розділи І, IX – XII): Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 225 – 236.
Стаття відкрила перше число друкованого органу Закордонної делегації УПСР «Борітеся – Поборете!» і стала першою політико-історіософською роботою М.Грушевського доби еміграції. У період краху збройної боротьби за українську незалежність М.Грушевський мусив зробити поправку на тогочасну політичну ситуацію: на відміну від свого політичного заповіту, яким стала праця «На порозі Нової України», націоналістичний дискурс початку 1918 р. поступається місцем класовому, соціальному.
Проте постулати цієї праці аж ніяк не свідчили про відмову автора від ідеї самостійності і незалежності України: він керувався радше тактичними міркуваннями, аніж стратегічними, і був впевнений у можливості паралельного вирішення української соціальної проблеми й проблеми незалежності України. Виходити зі становища ідеального стану речей не дозволяли нові політичні реалії, що склалися в Україні та довкола неї. Осмислюючи їх, учений закликав до пошуку компромісів з більшовиками, так як іншої реальної політичної сили на той час не було.
Критично оцінюючи тогочасну політику більшовиків в Україні, М.Грушевський стверджував, що поточні реалії і загроза повернення російського імперіалізму змушують українські політичні партії шукати згоди з більшовиками, навіть ціною певних поступок. Праця написана тоді, коли М.Грушевський прагнув використати шанс і вплинути на політичний розвиток України, тому відкрито формулював свою головну позицію і стратегічну мету компромісу: «в відносинах до Росії Українська Республіка мусить бути самостійною і незалежною» з багатопартійною системою.
Праця є також спробою обгрунтувати ідеологію основних принципів соціальної і політичної програми українських есерів. У ній подані витоки, історія створення, засади нової програми партії та «чергові завдання» УПСР, роль традиції в партійній діяльності: ідеологічне коріння есерівської доктрини автор виводив від Кирило-Мефодіївського братства. М.Грушевський твердо вірив у майбутнє УПСР та революційну місію есерів – привернути селянство на бік соціалістичної справи й перетворити Україну на плацдарм світової революції. Обороняючи ідею самобутнього розвитку українських політичних партій, наголошував:
«Без порівняння корисніше для соціалізму буде, коли вони, зістаючись при своїм народі, будуть вести його по дорозі соціалістичної революції, хоч би й помалішим темпом, ніж, відриваючись від свого народу і тратячи на нього вплив, безпосередньо прилучатимуться до російського авангарду».
І хоча вчений критично оцінював тогочасну політику більшовиків в Україні, за його словами неоднозначно проглядається спроба віднайти спільний грунт співпраці: ідея радянської форми правління та віра у соціалістичну революцію.
У середовищі українських емігрантів стаття викликала гостру дискусію та посилила наростаюче невдоволення прорадянськими настроями її автора. Засновник державницької течії в українській історичній думці В.Липинський звинуватив М.Грушевського у відмові від своїх попередніх незалежницьких і державницьких позицій, історіографічних поглядів (Правобережець В. [Липинський В.] Замітки на полях демократичної преси // Хліборобська Україна. – Відень, 1920 – 1921. – Збірник II, III і IV. – С. 174 – 178; Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму // Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії. – Київ; Філадельфія, 1995. – Твори: Том 6. – – Книга 1. – С. 71, 79).
Не менш гостро критикували тези статті Д.Дорошенко, С.Томашівський, М.Шаповал, Д.Донцов, О.Бурнатович та ін. Детально див.: Гирич І. Державницький напрям і народницька школа в українській історіографії (на тлі стосунків Михайла Грушевського і Вячеслава Липинського) // Михайло Грушевський і українська історична наука. – Львів, 1999. – С. 62 – 63; Тельвак В. Діяльність Михайла Грушевського еміграційної доби в дискусіях першої половини 20-х років // Історіографічні дослідження в Україні. – К., 2008. – Вип. 18. – С. 187 – 201.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 57 – 95.