9

Михайло Грушевський

Вияснивши се, можемо собі уявити фізіономію будучої української республіки, як вона складається в процесі революції. Се буде, властиво, федерація громад і їх рад, котра тільки поволі, в процесі культурної й економічної творчості вироблятиме свої внутрішні зв’язки.

Як у багатьох інших справах, так і тут, реальний розвиток революції відкидає нас від шаблонів новітньої європейської демократії назад, до ідей і бажань нашого старого народництва, яке при всій своїй романтичній закрасці мало під собою, як тепер виявляється, досить твердий грунт реальних умов і традицій, в яких сформувалось життя нашого народу та його домагання.

Воюючи проти поліцейсько-бюрократичного, централістично-деспотичного режиму царської імперії, воно глибоко перейнялось недовір’ям і ненавистю до централізму й бюрократизму й не мирилося з ним в ніякій формі в будучині. Основою будучої організації воно клало автономну громаду, комуну, наділену можливою повнотою власті в широкім самоврядуванні, свобіднім від втручань адміністрації, і свобідне об’єднування сих комун, по принципах географічних, комунікаційних і економічних, в ширші союзи з певними осередніми органами, не наділеними, одначе, ніякими дискреційними адміністраційними правами в тій сфері, що належала до компетенцій комуни. Сі принципи лягли, напр., в основу програми «Громади», «Вільної спілки» Драгоманова, що відбивали в собі сі настрої тодішнього українського народництва, в котрих було дещо від Прудонової апофеози федералізму і дещо з анархізму, до котрого вона схилялась.

Але коли прийшла революція й поставила конкретні завдання негайного політичного й соціального будівництва, українське громадянство не відважилось розгорнути сю свою стару ідеологію до кінця.

Розміри і можливості революційного руху не вияснилися вповні, українське громадянство забагато покладалось на прогнози чисто політичного характеру революції, які ставились в російських кругах, до котрих українці звикли прислухатись. Під їх впливами українське громадянство теж уважало своїм завданням якнайскорше вивести свій край з стадії революції в стадію конституційної, парламентарної еволюції та в її рамцях вести соціалістичне будівництво. Тому брало готові шаблони західноєвропейської демократії та старалось, нашвидку почистивши їх від пережитків централізованого поліцейсько-бюрократичного режиму, зробити тим способом досить міцною посудиною для нового, соціалістичного змісту.

Така посередня форма була підхожа і для буржуазної демократії (неукраїнської переважно), котру українські соціалістичні партії не рішались дражнити, рахуючись з малою, як їм тоді здавалось, приготованістю до політичної акції українського селянства та малою чисельністю й відірваністю від грунту робітництва України. Сей посередній характер між західними буржуазно-республіканськими взірцями і тою соціалістичною радянською республікою, котру виковує нам життя, мала наша конституція 29 квітня, прийнята Центральною Радою в останні години свого існування.

Та революція не давала себе зацитькати, зачарувати ніякими компромісами й не хотіла спинятись серед дороги. Опинившись між двома непримиренно-ворожими контрастами: старої царської Росії й Росії комуністичної, наш край не міг ізолюватись і зостатись нейтральним.

Уже в повстанні 1918 p., хоч як було воно відразу засмічено націоналістичними й контрреволюційними елементами, все-таки пробивається, хоч несміливо й невиразно, новий провідний мотив; розриву з буржуазією, з буржуазною демократією та її державними шаблонами. Дальший процес революції поглибляв усе більше отсе відречення від старої псевдодемократії: «демократії», що в дійсності була наругою з принципу власті народу, держучи трудові маси в твердій власті нетрудової меншості, всегда нині і присно і во віки амінь!

На місце її все з більшим переконанням і зрозумінням стала прийматись, як чергова організаційна форма, республіка рад робітничих і селянських, з виключенням від політичних прав і власті елементів нетрудових і допущенням до користання політичними правами трудової інтелігенції. Диктатура трудового народу в формі «радянської соціалістичної республіки», яка в силу даних умов в найближчім часі мусить бути федерацією сільських громадських рад, з включеними між ними («вкрапленими», я сказав би по-російськи) радами робітничими, а може, також і трудово-інтелігентськими [Не хочу над сим спинятись, але взагалі мало вірю в існування осібної інтелігентської курії, такої, напр., яка була декретована Директорією при виборах до Всеукр[аїнського] трудового конгресу. Скорше, мабуть, трудова інтелігенція розпливеться в радах селянських і робітничих.].

Безстороння оцінка реальних умов українського життя приводить до переконання, що ся форма організації мусить бути прийнята для даного моменту. Ті, хто не вірять, що буржуазна демократія може бути здана до архіву вже тепер, все-таки, рахуючись з сими обставинами, мусять щиро і чесно прийняти радянську форму для сього переходового моменту та постаратись якнайповніше використати для діла економічного й культурного, для будівництва соціалістичного, поки ся форма переживеться. Для даного моменту, повторюю, іншої форми нема, і хто хоче служити свому народові, мусить використати сю форму.

Коли буржуазна демократія не пережилась, її прихильники можуть бути певні, що вона проб’ється, протече в сю форму. Але, може, вона, буржуазна демократія, таки дійсно відмирає разом з буржуазними формами економічного життя, з класовими протилежностями, з класовою державою і витвореним ним правом?

Той, хто вдумливо і об’єктивно придивляється до величезного перевороту, який твориться й росте в житті, в усіх сферах його, хто не закриває собі навмисно очей і ух, той, хоч як би цінив дореволюційні (властиво, передвоєнні) форми життя, не може задавити в собі сумніву, що се таки можливе: що сі старі форми – для короткості вжиємо сього імені – «буржуазного життя» вони дійсно відмирають, заникають, гинуть. Тому замість конвульсійно чіпатись їх, замість безнадійно латати старі міхи, нездатні витримати нового вина, розум показує братись до нових форм, даних життям, до повних міхів, – може, й грубо вироблених та несовершених, але міцних і витривалих, та старатись можливо використати та удосконалити на потребу життя.

Се буде легше і природніше для тих, хто не буде невільничо й безтямно триматися взірців західноєвропейської буржуазної демократії, а попробує на хвилю, відчепившись від них, стати на грунт наших історичних прецедентів і традицій нашого народництва. Для них відступлення від букви буржуазної демократії не буде ні страшне, ні трагічне.

Візьмем, напр., се застереження політичних прав для самих трудових верств, що здається таким несправедливим прихильникам старих політичних прав. Прошу собі пригадати конституцію нашої старої республіки XVII в. Кому в ній належала власть, хто мав в ній політичні права? Тільки революційний, озброєний український нарід – козацтво.

Буржуазні верстви: та шляхта, яка приймала козацьку зверхність, духовенство й міщанство – вони стояли під протекторатом «військового рейменту», користувались самоврядуванням, яке забезпечував їм сей реймент, але не брали участі в правлінні, не мали голосу ні в військовій раді, ні в раді генеральної старшини, тільки місцеве врядування відбувалося при фактичній участі їх представників, особливо в справах мішаних.

Коли ми собі розважуємо тодішні відносини між шляхтою і козацтвом, приводимо на пам’ять роль тодішніх міст, як розсадників польщини і чужого права, і характер тодішнього духовенства, уже позбавленого Могилиними реформами того безпосереднього зв’язку з народом і козаччиною, в якім воно прожило попередні десятиліття, ми розуміємо логіку сеї конституції, мотиви, по якім сі верстви не брали участі в управі держави, котрої вони не творили. Ми не підходимо до сього революційного утвору з прийнятими нормами демократичного устрою. Але чи не знайдеться тут дуже близької аналогії з сим сучасним революційним утвором – радянською республікою, котра на час боротьби з буржуазним ладом, до переходу до нової демократії – соціалістичної, наділяє політичними правами тільки ті верстви, на яких опирається її будова, в яких вона бачить охоронців своїх інтересів і самого свого існування?

А зрештою! Не кажучи вже, що в переважній більшості демократій ціла половина людності була позбавлена політичних прав (жіноцтво!), і не можна сказати, щоб се занадто бурило совість сих демократичних громадянств, – чи не позбавлялись політичних прав цілі категорії людності, як активне військо, урядовці (в декотрих конституціях), і се вважалось навіть архідемократичним, тому що сі люди не вважались вповні вільними в своїм політичнім самоозначенні свобідними членами громадянства? Чи не знайдеться й тут аналогії і для виключення від політичних впливів тої буржуазної верстви, власть і впливи котрої революція ставить першим своїм завданням зломити, щоб закріпити власть трудового народу?

Примітки

в основу програми «Громади»… – першу українську політичну програму подав М.Драгоманов у першому випуску українського політичного, літературного і наукового збірника «Громада», який він видавав у Женеві у 1878 – 1879 рр. та 1882 рр. за участю М.Павлика і С.Подолинського: Драгоманов М. Переднє слово // Громада. Українська збірка, впорядкована Михайлом Драгомановим. – Женева, 1878. – № 1. – С. 1 – 101 (дата: 30 Апр. 1878). «Переднє слово» та «Програму «Громади»«, укладену М.Драгомановим, М.Павликом і С.Подолинським 1880 р., М.Грушевський передрукував у виданні: 3 починів соціялістичного руху. Мих[айло] Драгоманов і женевський соціалістичний гурток / Зладив М.Грушевський. – Wien, 1922. – С. 103 – 150; 150 – 152.

…«Вільної спілки» Драгоманова… – перший проект програми товариства «Вільна Спілка» – «Вольний Союз» був розроблений на основі проекту «Програми діяльності й організації української соціально-революційної партії на федеративних началах» (1883) В.Мальованого в результаті тривалих дискусій з М.Драгомановим за участю народовольця В.Сухомлина. Проект ставив за мету об’єднати опозиційні сили в Україні для встановлення політичної свободи в Російській імперії.

Другий варіант, доопрацьований і доповнений М.Драгомановим, вийшов друком у 1884 р. в Женеві: [Драгоманов М.] Опыт украинской политико-социальной программ / Свод и объяснения М.Драгоманова. – I. Проект оснований устава украинского общества «Вольний Союз» – «Вільна Спілка»; II. Объяснительная записка к проекту Устава оснований украинского общества «Вольний Союз» – «Вільна Спілка». – Женева, 1884.

Прошу собі пригадати конституцію нашої старої республіки XVII в. – йдеться про Конституцію Пилипа Орлика, укладену 1710 р. та затверджену шведським королем Карлом XII. Україномовний (староукраїнською) оригінал Конституції виявили в листопаді 2008 р. співробітники ЦДІАК України О.Б.Вовк та Г.В.Путова в Російському державному архіві давніх актів. З новітніх публікацій документа див.: Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія / Підготувала О.Б.Вовк // Архіви України. – 2010. – № 3 – 4. – С. 145 – 166; «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення). – Львів, 2011.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 85 – 88.