6

Михайло Грушевський

Обстоюючи се, що в інтересах українського життя і успіхів соціалістичної революції У[країнська] п[артія] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] повинна заховати своє існування, я не роблю собі ілюзій щодо її дальшої дороги. Не буде вона стелитись ні рожами, ні лаврами! Не буде її роля «вдячна». Та що робити! Така вже доля випала українському народові, і хто не хоче бути дезертиром, мусить її з ним ділити.

Затриманий в своїм історичнім розвитку неприязними географічними й політичними обставинами, він не обстояв в час свого національного й політичного існування, не витворив і не використав сих форм для свого економічного й культурного життя. Тепер, коли світова революція кличе народи на розв’язання великих соціальних проблем, на творення соціалістичного господарства, безкласової держави, наш нарід мусить прихапцем, принагідно, не відтягаючи в сей бік занадто багато енергії й уваги своєї й чужої, старатись забезпечити собі політичну незалежність, розв’язати національне питання.

Без того не може рушити наперед, бо через ті переходові стадії державного, громадського і економічного життя, котрі стоять на черзі (не кажучи про можливі моменти реакції), він не може переходити, не виставляючи себе на небезпеку тяжкої, колоніальної експлуатації, економічного, культурного і національного занепаду, коли не забезпечить собі повного права на продукційні сили свого краю, на розпорядження розділом і спожиткуванням продуктів його. А се неможливе без забезпечення в тій чи іншій, аби тільки реальній формі його суверенності на всі переходові часи, поки дійсно не відімре держава з усіма своїми політичними і національними конфліктами, котрим тепер іще кінця не видко. Без сих форм забезпеченої самостійності й суверенності живий організм народу – позволю собі се порівняння – зостанеться з своїми м’язами й нервами, непокритими шкірою; він не зможе жити в тім світі, що його окружує.

Доки сі форми не будуть вироблені й забезпечені, У[країнська] п[артія] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] буде змушена далі шукати таких комбінацій, котрі наближали б українське життя до соціалістичного ладу без нарушення прав українського народу на суверенність і повноту національного життя, на розвій економічного добробуту, культури, освіти до розмірів, потрібних для задоволення вимог нації.

Се – ясно, розуміється. Але виносити національні домагання тепер, коли в широкім світі з національними гаслами носяться і на них спекулюють головно елементи реакційні, контрреволюційні, се робитиме кепську репутацію. Нікому або дуже мало кому інтересно заглиблюватись в трагедію народу, запізненого в своїм розвитку «з причин, від нього незалежних». Для широкої публіки в нинішнім хаосі життя «всі коти сірі», і всі, хто журиться національною справою, таки націоналісти.

Укр[аїнські] соц[іалісти]-рев[олюціонери], хоч будуть старатись усіма силами бути бездоганними соціалістами і будуть не в однім більш послідовними й принципіальними соціалістами, ніж комуністи самих високих марок, все-таки зіставатимуться під підозріннями націоналізму, соціал-патріотизму й інших тяжких гріхів. Тим більше, що таки й не бракуватиме партій, груп і людей, які матимуть охоту далі дискредитувати перед світом українські змагання і У[країнську] п[артію] с[оціалістів]-революціонерів] спеціально, коли вона буде мати авторитет і вплив в українських масах.

Будуть укр[аїнські] с[оціалісти]-р[еволюціонери] соціалістами другого сорту в очах лівих і правих також і тому, що будуть базуватись на селянстві й його інтересах, тимчасом як європейський соціалізм далі базуватиметься на індустріальнім пролетаріаті, а селянство й його інтереси для широкого світу ще довго будуть синонімом консерватизму й реакції. Я підкреслив уже се, що за сі роки соціалістичний рух ніде не встиг опанувати сільське господарство, привести його, як органічну частину, до будови соціалістичної держави, а селянство в рамці соціалістичного руху.

Єсть плани, побажання, надії, що сільське господарство, сконцентроване, удержавлене, перебудоване на колективну форму, знайде там своє місце, і сільськогосподарські робітники, ставши учасниками сих колективів, стануть в рядах соціалістичної армії разом з індустріальним пролетаріатом. Але в діло се не перетворюється і селянин-власник, що становить таку серйозну силу в цілім ряді держав, зостається для робітника фабричного не товаришем, а силою чужою, необчислимою або й просто ворожою, від котрої соціаліст не сподівається для своїх планів нинішнього дня нічого доброго.

По аналогії, українське селянське господарство, поскільки воно зостанеться індивідуальним, невважаючи на всі соціалістичні прикмети, які туди вдасться ввести, для соціалістичної публіки зіставатиметься господарством дрібнобуржуазним. Те, що у нас так пишно називалось «соціалізацією землі» (і, очевидно, буде далі називатись, бо стало вже утертим терміном, соціально-економічним гаслом, на місце котрого таки й трудно підшукати інший вираз), воно в самій речі так далеке від дійсної соціалізації, що, коли сторонній соціаліст слухає про нашу соціалізацію, у нього являється не тільки розчарування, а навіть підозріння, чи нема тут якогось термінологічного лукавства. А вже У[країнська] п[артія] с[оціалістів]-революціонерів], що переводить таку соціалізацію, представляється йому не інакше, як дрібнобуржуазною партією, що тільки пошивається в соціалістичне пір’я.

На все се укр[аїнські] с[оціалісти]-р[еволюціонери] мусять бути приготованими, особливо в найближчім часі. Треба, розуміється, поясняти при кождій нагоді й можливості, що У[країнська] п[артія] с[оціалістів]-р[еволюціонерів], працюючи над реформою дрібнобуржуазного господарства, ставить собі завдання чисто соціалістичні. Що, працюючи над розбудженням, усвідомленням і поглибленням давніх соціалістичних потягів українського селянина, нераз маніфестованих ним в моменти своєї активності, але приглушених і задавлених буржуазним ладом, укр[аїнські] с[оціалісти]-р[еволюціонери] робили й робитимуть роботу незвичайно цінну й багату наслідками для соціалістичної будучини. Може бути, що й самі ті дороги й форми, яких вони шукають для українського сільського господарства, придадуться для світового соціалістичного будівництва і матимуть для нього велике значіння, з огляду на ту величезну вагу, яку знову набирає хліборобське хазяйство з упадком промислу.

Є в соціалістичнім світі і тепер течії й групи, які серйозно ставляться до сеї проблеми і зможуть відповідно оцінити вагу роботи У[країнської] п[артії] с[оціалістів]-р[еволюціонерів]. Але багато на се нема чого покладати. Для широкої соціалістичної публіки укр[аїнські] с[оціалісти]-р[еволюціонери] зоставатимуться соціалістами «приготовительного класса», і робота їх партії буде оправдана тільки її реальними результатами. Коли український нарід обстоїть своє національне й політичне існування і, опираючись на своє сильне, усвідомлене, політично і соціалістично розвинене селянство, на міцних підставах свого господарства, зреформованого, згідно з соціалістичними завданнями партії, займе відповідне місце в економічнім і політичнім житті Європи, партія оправдає свою роботу.

Може, сей момент не так далекий від нас, як може здаватись. Але чи далекий він, чи близький – передовсім у свідомості своєї корисної ролі в розвитку українського селянства і ваги своєї роботи, з погляду завдань соціалізму, укр[аїнські] с[оціалісти]-р[еволюціонери] повинні знайти для себе задоволення.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 76 – 78.