Ліквідація Комітету незалежної України

Михайло Грушевський

В днях 19 – 31 серпня відбулись в Карлсбаді ліквідаційні збори Комітету незалежної України, котрими закінчилась діяльність комітету яко такого і доведення до кінця його видавничого плану передано вже Українському соціологічному інститутові. Про діяльність комітету має бути видана осібна брошура, але тим часом я вважаю потрібним сею дорогою познайомити вас з його діяльністю і мотивами ліквідації, як тому, що американськими організаціями були дані засоби для діяльності, так і тому також, що в сім малім епізоді – ліквідації комітету – відбилась та болюча трагедія, котру переживає тепер українське життя.

Гадка про заснування «КНУК» виникла в Парижі літом минулого року в соціалістичних українських кругах, в часі між Амстердамською і Люцернською конференцією соціалістичного Інтернаціоналу, під вражіннями тодішних подій і обставин. Болюче відчувались тоті помилки, допущені правительством Директорії й її офіціальними заграничними органами, на котрі була вложена інформація світового громадянства про змагання українського народу до суверенності, і нотувалась потреба поставити сю інформацію й організацію зв’язків з провідними кругами світової мислі й руху на інші дороги.

Живий рух в соціалістичних кругах і спішні, як здавалось тоді, заходи коло відбудування Інтернаціоналу, подавали надію, що в сій сфері між соціалістичними партіями покривдженим народам Росії вдасться знайти не тільки зрозуміння, але й реальну підтримку й поміч в труднім становищі між двома погрозами: централістичної большевицької Росії, яка тоді побідно наступала на всіх фронтах, і реакційних сил Колчака, Денікіна й Юденича, котрим стала саме до помочі Антанта.

Спільно з представниками соціалістичних груп інших народів бувшої Росії був обдуманий план заснування спільного органу оборони інтересів визволених народів, обмірковано акцію в найближчій Люцернській конференції соціал[істичного] Інтернаціоналу, зав’язано зв’язки з іншими соціалістичними партіями.

Спеціально в українській справі постановлено: для інформації чужоземної публіки видати серії наукових підручників і брошур про історію, письменство, мистецтво, географію, економічне і політичне життя України, а для тіснішого зв’язку з світовою демократією й соціалістичними партіями рішено по змозі закладати відділи комітету в головніших центрах.

На матеріальну підмогу, за неможливістю розвинути ширшу агітацію на Великій Україні і в Галичині, що переживали тоді тяжку російську та польську окупацію, – раховано головно на наших земляків в Америці. І справді, наші американські брати сердечно відізвались на зазив «КНУК» і поспішили зі складками і жертвами з усіх частин американської еміграції: з Сполуч[ених] Держав, Канади й Бразилії, так що «КНУК» зараз же одержав хоч невеликий все-таки дуже цінний фонд на початок і міг приступити до реалізації своїх планів – хоч в скромних розмірах.

[Повний виказ жертв буде оголошений «КНУК» в падолисті 1919 p. Після того прибула тільки одна жертва – від редакції «Праці» в Прудентополіс, що прислали на мої руки 20.000 французьких франків і просили розділити сі гроші в запомогу «голодним галицьким братам» і на політичну мету – я розділив сю суму по половині між галицькими запомоговими інституціями «КНУК». В сумі «КНУК» зібрав 47.402 французьких франків, % того з Злуч[ених] Держав прийшло 26.300 (з них від Нар[одного] комітету в Нью-Йорку – 25.000), з Бразилії – 16.300 (від Укр[аїнської] Нар[одної] ради – 6.300 і від ред[акції] «Праці» – 10.000), решта – з Канади (4.800).]

Люцернська конференція Інтернаціоналу, в котрій взяли діяльну участь члени бюро «КНУК», наповнила їх надіями. Представники соціалістичних партій визволених народів Росії, виступаючи солідарно, багато зробили для висвітлення своєї позиції між двома російськими централізмами – червоним і чорним – і добились безумовного признання своїх народів на повну самостійність і суверенність, заразом зав’язали широкі зв’язки з соціалістичними партіями Заходу. Справа відродження Інтернаціоналу стала, як здавалось, на добру дорогу. Сподівались, що він стане великою світовою силою, регулятором національних відносин, візьме в свої руки Лігу Націй, зробить її своїм органом і виступить посередником в заплутаних відносинах Східної Європи.

Під сими гаслами й став виходити в двох виданнях, французькім і англійськім, наш орган «L’Europe Orientale» – «Eastern Europe», спільний орган нових республік Східної Європи, котрого, одначе, і матеріальне, і літературне ведення спало, головно, на українську групу, хоч формально комітет складався з представників всіх народностей, і вони дійсно взяли участь в журналі. Українська група крім «КНУК» мала підмогу від Паризької Української національної ради (також фінансованої нашими американськими братами) і одержала обіцянку запомоги від тодішнього соціалістичного кабінету Укр[аїнської] Нар[одної] Республіки (він складався тоді з соц[іал]-дем[ократів] і соц[іалістів]-рев[олюціонерів]), і се давало надію поставити видання часописі на міцний грунт.

В інтересах дальшого розвою зв’язків і популяризації і української справи з відділів «КНУК» передусім рішено заснувати філію в Женеві. Там мав відбутись (в місяці лютім) найближчий соціалістичний конгрес, котрому надавано рішаюче значіння. Там же мав бути осідок Ліги Націй, на котру ще покладано великі надії – в сподіванні, що її таки візьмуть під свій вплив демократичні й соціалістичні партії парламентів.

При кінці року сподівались відкриття її сесії в Женеві і тому «КНУК» енергічно взявсь організувати там свій відділ. Представники інших народів бувшої Росії, які знайшлися в сім старім інтернаціональнім центрі, стріли сю ідею з великим почуттям, женевське громадянство так само. Щоби скріпити український осідок в Женеві, «КНУК» жертвував також з своїх невеликих фондів підмогу новозаснованому там українському клубові на його організацію.

Після обміркування сеї справи з представниками інших національностей признано найбільш доцільною річчю організацію спеціального товариства, яке би прийняло на себе пропаганду в інтересах народів бувшої Росії і під його фірмою урядити ряд мітингів, конгрес представників сих народів, заснувати спільний орган (або перенести сюди видання («L’Europe Orientale»), заложити і спільне інформаційне бюро, телеграфічне агентство і т. ін.

Помалу сі плани почали реалізуватись. Засновано Комітет незалежності нових республік бувшої Росії, зложений з представників сих народів, і «Швейцарську Лігу незалежності ре[с]публік, які вийшли з бувшої Росії», зложену з визначніших представників місцевої швейцарської інтелігенції, яка взяла на себе пропаганду ідеї независимості в місцевих кругах. Під її фірмою були організовані два ефективні віча: перше загальне, яке виясняло справу всіх сих нових республік, друге спеціальне – в справі України, яке інформувало про її становище, права і змагання. Те і друге в переважній мірі було ділом «КНУК», його енергії і ініціативи. Особливу увагу він при тім звертав на справу Галичини: в її обороні «КНУК» видав осібну відозву до цивілізованого світу.

Паралельно з сим ішла також робота коло проектованих «КНУК» інформаційних видань. Були приготовані до видання книги: історія України (спеціально написана так, щоб були в ній відповіді на ті питання, котрі інтересують тепер чужостороннього читача, – напр., вияснено історію різних назв України, її національні культурні відносини до Польщі й Москви, ті обставини, що вели до сформування окремішньої української народності, і ті, що сей процес гальмували, і т. ін.), далі – антологія українського письменства, І частина (від початків і кінчаючи добою від 1860-х рр. до нинішнього часу). Також «Економічна географія України». Інші проектовані і замовлені авторами книги не дійшли кінця. Натомість приготовлено кілька томів матеріалів до історії Української революції, призначених передусім для української публіки, щоб нейтралізувати різні не докладності, баламутства й односторонні представлення про сю добу, ширені різними, чужими й своїми, авторами.

Та вже тим часом заходили обставини, які входили в дорогу первісним планам «КНУК» і унеможливляли їх здійснення. Виникали вони як з загальної ситуації, так і з змін в українській політиці.

Многонадійний соціалістичний рух, що – здавалось – обіцяв невдовзі дати рішаючу ролю соціалістичним партіям, затримався внутрішнім розділом – розкол між правими, соціалістами парламентаристами, і лівими, прихильниками совітського принципу і III Інтернаціоналу. Внутрішня боротьба зразу ж підтяла впливи соціалістів в політиці. Погром соціалістів при виборах до французького парламенту відкрив сю небезпеку. Під натиском лівиці партія незалежних соціалістів Німеччини вийшла з II Інтернаціоналу і тим поставила хрест над надіями його відродження; пізніше її слідами пішли соціалісти французькі, і після того не було чого лишатись і іншим: українські соціалісти вийшли також.

Старий Інтернаціонал став фікцією – але й новий, московський, не міг стати об’єднуючим, центром через те, що не визнавав інших партій, крім комуністичних. Не стало того світового трибуналу, на котрий покладали свої надії покривджені народи і українці між ними. Після сього й Ліга Націй стратила в їх очах всякий інтерес: вона стала тільки новою формою старої Найвищої ради Антанти, що засудила український нарід на неволю полякам і росіянам.

З другого боку, офіціальна політика Укр[аїнської] Нар[одної] Республіки набирала такого характеру, що «КНУК» був змушений все різче відмежовуватись від неї і від тих, хто її репрезентував перед світом. Почалось се з Галичини, за свободу котрої против засуду Антанти на віддання Галичини Польщі, а Буковини – Румунії «КНУК» уважав своїм обов’язком якнайрішучіше виступити, а тим часом виявилось, що Директорія Укр[аїнської] Нар[одної] Республіки вже в маю 1919 р. рядом декларацій дала свою згоду на анексію Галичини Польщі, Буковини і Бессарабії – Румунії. Потім прийшла варшавська декларація 2.XII про далеко ідучі уступки Польщі і тісний союз з нею, завершений угодою 22-го квітня, і ся політика викликала глибокий розділ як серед цілого українського громадянства, так і серед «КНУК», зложеного на основі персонального принципу з представників різних партій і людей безпартійних.

Тимчасом як праві українські елементи готові були миритись з сею політикою і навіть вітали похід поляків на Україну, в лівих кругах ширилось переконання про неминучість нового розриву з буржуазними партіями, тіснішого зближення між собою партій радянських і порозуміння з совітською Росією в спільній акції против контрреволюційних змагань світового капіталу. В таких умовах політичні виступи для «КНУК» ставали неможливими. Члени радянських партій не могли працювати в нім разом з оборонцями польської або індиферентами орієнтації в сій справі.

Розбивала от ся польська орієнтація і відносини до України інших народів б[увшої] Росії та нищила ту платформу, на котрій стояв «КНУК». Литовці, напр., після груденської декларації заявили, що вони не можуть виступати дальше спільно з українцями, коли ті підтримують претензії історичної Польщі. Подібне було й становище білорусів. Ідея спільності інтересів народів б[увшої] [Росії] дістала тяжкий удар. Конфлікт вийшов також між кавказькими групами (у Відні з азербайджанцями). Продовжувати в таких обставинах спільний орган нових республік ставало все трудніше.

Супроти сього вже на зборах «КНУК», відбутих 25.IV, було сконстатовано, що дальша політична робота комітету в його теперішнім складі являється неможливою, а науково-інформаційна може бути передана Укр[аїнському] соц[іологічному] інстит[утові] як то було передвиджено регуляміном комітету, прийнятим на падолистових зборах. Тим більше, що перспективи широкої видавничої акції, такої, щоб для неї варто було продовжувати існування «КНУК», поборюючи всі політичні розходження змінами особистого складу і т. ін., теж не було.

Виявилось, що матеріальна поміч, подана комітетові американськими земляками, має характер одноразовий, а не постійний: після того, що було надіслано в перших місяцях існування комітету, більше жертв не приходило ніяких [Була сього літа ще одна посилка, призначення котрої мені досі зістається невідомим: при кінці червня прийшло з Нью-Йорку 1100 чеських корон, банковим переводом без означення для чого. Я просив би дуже, хто знає, пояснити мені, від кого і на що післано ті гроші.].

Очевидно, страшна біда, що впала на Галичину, відтягнула в сей бік увагу наших американських братів, і «КНУК» не вважав для себе вказаним ослаблювати сю увагу якими-небудь новими відкликами про жертви для нього. Тим часом покриття видатків «L’Europe Orientale» всім тягарем упало на нього. Обіцянка підмоги на се видання, дана українським урядом, не була додержана; соціалістичні партії вийшли з уряду з кінцем 1919 р., так що всякі надії на поміч з сеї сторони зовсім відпали, і внаслідок вказаних міжнаціональних непорозумінь дефіцит видання спадав на скромну касу «КНУК» [Всього на видання «L’Europe Orientale», окрім приходів з передплати й розпродажі, витрачено около 45.000 фр[ранцузьких] фр[анків], з того Українська група покрила 25.000, а Паризька Нац[іональна] рада дала 10.000 і 15 тисяч з верхом «КНУК», інші групи разом покрили несповна 20.000 фр[анків].].

Те, що зіставалося в ній, при найбільшій економії (в інтересах сеї економії рішено перенести друк книжок до Праги, і тут зорганізовано осідок «КНУК» весною сього року) могло вистарчити на видрукування кількох приготовлених книг. Випуском їх міг зайнятись соціологічний] інститут і протягати далі задля сього існування «КНУК», що у одних міг викликати побільшені надії, а у інших – страхи і підозріння – се не мало рації.

З сих мотивів вже на тих квітневих зборах рішено було комітет ліквідувати і скликати для сього ліквідаційні збори під час вакацій, в часі і місці такім, щоб можна було зібрати якнайбільше членів. Сі збори й були остаточно скликано в Карлсбаді на день 18.VIII і другого дня по сім терміні відкрили свої наради.

Зібрані члени одноголосно постановили діяльність «КНУК» припинити, майно його ліквідувати і обсудити становище комітету, згідно з побажанням регуляміну передати Укр[аїнському] соц[іологічному] інститутові, вложивши на нього обов’язок з сього фонду, в границях матеріальної можливості, виконати видавничий план, прийнятий отсими зборами. А саме, окрім історії України (що вже кінчиться друком) і І частини антології укр[аїнського] письменства (що тепер друкується), видати економічну географію Фещенка-Чопівського, II частину антології і матеріали до історії Української революції (перший том їх, написаний П.Христюком, вже прийнятий до друку, дальші томи пишуться – тт. Лозинським і Христюком).

Я, як організатор соц[іологічного] інституту, сі умови прийняв, але зажадав, щоб ліквідаційні збори «КНУК» ще раз зібрались потім – прийняти справоздання з виконання свого плану. На тім діяльність «КНУК» закінчилась [Про Укр[аїнський] соц[іологічний] інститут, його засоби й плани, я писав до ваших часописей на початку сього року. При кінці року подам знову.].

З щирим жалем пишу сі останні слова. За недовгий час своєї діяльності «КНУК» розвинув роботу живу, корисну многосторонньо, і я певен – історик українського життя пом’яне незлим тихим словом і його, і тих американських земляків наших, які в сю тяжку хвилю його підтримали. Але обставини показались сильнішими від його доброї волі. Сі обставини унеможливлюють зараз всяке ширше об’єднання на національнім грунті і змагання одиниць зістається безсильним.

Клин, два роки тому вбитий правими українськими групами – їх заходами коло німецької інтервенції і против Української революції, – з часом тільки глибше проходить в наше національне тіло. Треба, мабуть, якогось сильного руху в самій Україні, а не на еміграції, що[б] викинути його відти.

18.ІХ.1920

Примітки

Серед виявлених першодруків: Український голос (Вінніпег). – 1920. – Ч. 42. – 20 жовтня. – С. 13. Народна воля (Скрентон). – 1920. – Ч. 123. – 14 жовтня. – С. 2; Ч. 124 – 16 жовтня. – С. 2 (кінець). Підпис: М.Грушевський. В кінці зазначена дата: 18.ІХ.1920.

Подається за публікацією в «Українському голосі».

У статті М.Грушевський обгрунтовує мету створення та головні завдання КНУК, детально висвітлює всю його історію. З сучасних досліджень про КНУК див.: Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України за матеріалами родинного фонду Грушевських (ЦДІАК, ф. 1235) // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 697 – 724.

В днях 19 – 31 серпня відбулись в Карлсбаді ліквідаційні збори Комітету незалежної України… – збережений протокол місить детальну інформацію про перебіг зборів та ухвалені рішення. Збори відбулися за участі членів КНУК – М.Грушевського, О.Жуковського, М.Чечеля, М.Шаповала та М.Шрага. Голова М.Грушевський доповів про діяльність КНУК і мотиви його ліквідації. Згідно зі статутом прийняте рішення про передачу його майна та всіх актів Українському соціологічному інститутові, на який покладалося завдання щодо виконання видавничого плану КНУК (протокол опублікований: Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 720 – 721).

Гадка про заснування «КНУК» виникла в Парижі літом минулого року в соціалістичних українських кругах… – найвірогідніше, це питання обговорювали на зустрічі представників УПСР (центральної течії), М.Грушевського і Д.Ісаєвича, та УСДРП, Б.Матюшенка і П.Дідушка, які 22 червня 1919 р. підписали протокол про співпрацю (текст протоколу М.Грушевський подає у своїй праці «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)»).

Пізніше, як повідомляє М.Грушевський у згаданій праці, на конференції УСДРП 9 – 13 вересня 1919 р. в Відні було прийняте рішення про відмову від співробітництва з УПСР, що й унеможливило задекларовану участь соціалістів-демократів у Комітеті незалежної України. Про це свідчить і постанова загальних зборів КНУК від 10 – 12 листопада 1919 р., на яких було прийнято до відома, «що зібрання членів Центрального Комітету Української Соціял-Демократичної Партії в Відні відмовилось дати делегацію до Комітету «Незалежної України». Однак останнім Комітетом признано все ж таки можливим кооптувати окремих членів Соціял-Демократичної Партії персонально, коли б те було корисним і потрібним» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 707).

Комітет незалежної України був утворений на Установчих зборах у Парижі 26 липня 1919 р. До його тимчасового бюро увійшли М.Грушевський і Д.Ісаєвич як представники УПСР, М.Лозинський – як представник Галичини, Ф.Савченко – як представник Української Ради в Парижі. Постановою загальних зборів КНУК, що відбулися в Парижі 10 – 12 листопада 1919 p., головою комітету був обраний М.Грушевський, секретарями – Д.Ісаєвич та М.Лозинський, скарбником – Ф.Савченко (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 706 – 708).

Як анонсувалося у постанові установчих зборів, Комітет мав бути спільним органом УПСР та УСДРП, але представників соціал-демократів, насамперед Б.Матюшенка та П.Дідушка, на той час не було в Парижі. Пізніше соціал-демократи, ухилившись від співпраці з есерами, висловили і негативне ставлення до КНУК. Склад Комітету розширився за рахунок персонального членства: М.Шраг, М.Чечель, О.Жуковський, П.Чижевський, Ю.Бачинський, О.Коваленко, М.Шаповал, М.Галаган.

Головний осідок Комітету залишався в Парижі, його осередок відкритий у Женеві. З початком 1920 р. КНУК перенісся до Праги, після чого на його загальних зборах була обрана президія у складі: голова – М.Грушевський, секретарі – Д.Ісаєвич та М.Шаповал, скарбник – О.Жуковський (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 704 – 720).

…в часі між Амстердамською і Люцернською конференцією соціалістичного Інтернаціоналу… – конференція в Амстердамі відбулася 26 – 29 квітня 1919 р. Делегація УПСР участі в конференції не брала. Питання про визнання самостійності України вніс до порядку денного представник УСДРП Б.Матюшенко, проте воно викликало гарячі дискусії і позитивних резолюцій ухвалено не було. Конференція в Люцерні відбулася 1 – 9 серпня 1919 р. УПСР презентували М.Грушевський і Д.Ісаєвич, УСДРП – Б.Матюшенко і П.Дідушок. Участь делегацій українських соціалістичних партій у цьому форумі та їх здобутки щодо визнання міжнародним соціалістичним рухом незалежності і територіальної цілісності України М.Грушевський детально описав у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)» (див. у цьому томі).).

Спільно з представниками соціалістичних груп інших народів бувшої Росії був обдуманий план заснування спільного органу оборони інтересів визволених народів… – таким органом став часопис, що виходив паралельно французькою та англійською мовами: «L’Europe Orientale» та «Eastern Europe». Див. коментар до листа «До українців в Америці» (27 вересня 1919 p.).

…раховано головно на наших земляків в Америці – 19 липня 1919 p., ще за тиждень до установчих зборів КНУК (це свідчить, що його фактичне заснування було вирішене до офіційної постанови), від імені Комітету М.Грушевський, Д.Ісаєвич та Ф.Савченко надіслали на ім’я голови Українського народного комітету в США Петра Понятишина телеграму такого змісту:

«З причин теперішних тяжких обставин основано Комітет Независимо! України для оборони українських інтересів. Він буде видавати інформаційний журнал у французькій й англійській мові. Присилайте сейчас поміч літературну і фінансову» (Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – Ч. 89. – 29 липня).

26 липня 1919 р. на Установчих зборах було також прийняте рішення надіслати звернення до американських українців з проханням підтримати новозаснований Комітет і його видання. Текст цього «Поклику [Комітету незалежної України]», підготовлений М.Грушевським, заслухали на зборах і надіслали до американських часописів.

…наші американські брати сердечно відізвались на зазив «КНУК» і поспішили зі складками і жертвами… – одержавши телеграму засновників КНУК, П.Понятишин скликав на 24 липня 1919 р. надзвичайне засідання Українського народного комітету, на якому одноголосно ухвалили вислати з Фонду оборони Галичини як першу допомогу Комітету незалежної України 25 000 франків, а також щирі побажання професору М.Грушевському від українського загалу США «в його праці для волі українського народу». Наступного дня кошти та побажання було направлено на ім’я М.Грушевського до Парижа. Повідомляючи про цю акцію, очільники Українського народного комітету писали:

«Український Народний Комітет сповнив свою першу задачу, посилаючи безпроволочно першу поміч на руки найславнішого українського провідника і ученого та найбільшого українського патріота, котрого весь наш нарід вважає слушно батьком України, аби дати йому змогу в теперішнім тяжкім часі для нашого народу стати в обороні його волі і його права до свобідного самостійного державного житя. За почином У. Н. Комітету повинні пійти і другі українські центральні організації» (Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – Ч. 89. – 29 липня).

Люцернська конференція Інтернаціоналу, в котрій взяли діяльну участь члени бюро «КНУК»… – йдеться про М.Грушевського та Д.Ісаєвича.

…одержала обіцянку запомоги від тодішнього соціалістичного кабінету Укр[аїнської] Нар[одної] Республіки (він складався тоді з соц[іал] Дем[ократів] і соц[іалістів]-рев[олюціонерів])… – у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)» М.Грушевський детально оповідає про свої зустрічі у Празі в серпні 1919 р. з міністром закордонних справ УНР В.Темницьким та його обіцянки підтримати журнал «L’Europe Orientale», а також проект Українського соціологічного інституту.

За відомостями, поданими М.Грушевським у цій же праці, вченому вдалося добути від В.Темницького ордер, за яким у розпорядження редакції «L’Europe Orientale» мали поступити 25 тис. французьких франків з грошей, призначених паризькій місії. Ці кошти так і не надійшли, проте у жовтні 1919 р. за розпорядженням В.Темницького через голову дипломатичної місії у Празі М.Славинського М.Грушевський одержав 400 тис. австрійських корон для організації УСІ. Фінансування ж «L’Europe Orientale» забезпечував насамперед Комітет незалежної України. За відомостями, які подав М.Грушевський у примітках до цієї статті, на видання часопису витратили близько 45 000 фр. франків, з яких КНУК виділив понад 15 000 фр. франків.

Повний виказ жертв буде оголошений «КНУК» в падолисті 1919 р. – перелік комітетів та окремих осіб з США, Бразилії і Канади – жертводавців на справи КНУК, кошти яких надійшли протягом серпня – вересня 1919 р., та видатки детально розписані у зверненні «Від Комітету незалежної України» (Париж, 14 листопада 1919 р.) (Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – № 146. – 9 грудня. – С. 2; передрук: Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 708 – 711).

…від редакції «Праці» в Прудентополіс, що прислали на мої руки 20.000 фран[цузьких] франків… – цей факт підтверджується листом редактора часопису Рафаїла Криницького від 16 жовтня 1919 р. до М.Грушевського з повідомленням про відправлення 10 жовтня 1919 р. на його ім’я 20 000 фр. франків та їх призначення:

«І ми тут в Бразилії як можемо так українську справу попираємо і попирати будемо. Ми збираємо подвійний гріш і на фонд оборони України і на голодних в Галичині. […] Я желаю Вп. п. Професорови великої сили духа, енергії, щоб скінчили зачате ними діло визволення України. Дай Боже сего нам усім діждатись» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 84 – 85).

Вірогідно, цей лист через постійну зміну місця перебування М.Грушевського не відразу потрапив до його рук. Про це свідчить наступний запис у протоколі засідання бюро КНУК від 8 серпня 1920 р.:

«Грушевський подає до відома, що гроші 20 тис. фр. франків, прислані з Прудентополісу, призначення котрих довго зіставалось неясним, він на основі одержання відомостей вирішив розділити так, що 10 тис. фр. франків переходять в розпорядження КНУК» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 719).

В сумі «КНУК» зібрав 47.402 фр[анцузьких] франків… – зазначені кошти, за винятком 10 000 тис. фр. франків, які КНУК отримав з Прудентополіса, детально розписані у зверненні до американських українців «Від Комітету Незалежної України» від 14 листопада 1919 р. (Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – № 146. – 9 грудня. – С. 2; передрук: Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 708 – 711). Ця ж загальна сума пожертв вказана також у доповіді ревізійної комісії КНУК від 18 серпня 1920 р. згідно з рахунковою книгою КНУК (Там само. – С. 719 – 720; ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 215-230).

…заснувати філію в Женеві – у розлогій статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)» вчений описав історію заснування та ліквідації «женевського осідку» (від 24 листопада 1919 р. до 2 квітня 1920 p.), де мав намір заснувати філію КНУК, перенести видання журналу «L’Europe Orientale, а також реалізувати план заснування Українського соціологічного інституту.

За протоколами КНУК, відомо, що на надзвичайних загальних зборах КНУК від 17 грудня 1919 р. було навіть ухвалено уповноважити женевських членів Комітету придбати будинок в Женеві, «коли американські земляки дадуть на се фонди» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 712 – 713). Але поступово «українська кватира» в Женеві втратила свою актуальність і М.Грушевський вирішив «ліквідувати женевський осідок», повернувшись 2 квітня 1920 р. до Праги (див. статтю «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)»).

Там мав відбутись (в місяці лютім) найближчий соціалістичний конгрес… – 10-й Конгрес II Інтернаціоналу відбувся 31 липня – 4 серпня 1920 р. в Женеві без участі Закордонної делегації УПСР.

«КНУК» жертвував також з своїх невеликих фондів підмогу новозаснованому там українському клубові на його організацію – постановою загальних зборів КНУК, що відбулися в Парижі 10 – 12 листопада 1919 р ., Українському клубові в Женеві асигнували 1500 фр. франків (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 707). 12 грудня 1919 р. рада клубу підтвердила отримання від М.Грушевського цієї суми (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 89).

Засновано Комітет незалежності нових республік бувшої Росії… – перше організаційне зібрання представників нових республік (України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Північного Кавказу, Латвії) відбулося в Женеві 6 січня 1920 р. (див. у цьому томі «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)»).

…«Швейцарську Лігу незалежності ре[с]публік, які вийшли з бувшої Росії»… – відомості про цю організацію М.Грушевський так само подає у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)»:

«Рішено було просити наших швейцарських приятелів зібрати установчі збори «Ліги незалежності народів бувшої Росії» і якскорше організувати під їх фірмою публічний мітинг в сій справі. 8 січня дійсно відбулись установчі збори Ліги під проводом президента женевського «Grand Conseil» (парламенту Женевської Республіки), який підчеркнув, відкриваючи сі збори, що він уважав своїм обов’язком підтримати заходи б[увшого] президента українського парламенту».

Під її фірмою були організовані два ефективні віча: перше загальне, яке виясняло справу всіх сих нових республік, друге спеціальне – в справі України… – Відомості про ці заходи подає М.Грушевський у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)»:

«Місяць пізніше, 11 лютого, відбувсь великий і ефектний мітинг, на котрім різні визначні женевські учені, публіцисти й громадські діячі виголосили реферати про поодинокі народи б[увшої] Росії й їх змагання до незалежності, і винесено резолюцію – просити передусім Швейцарський Союз про фактичне признання нових республік і всі улегшення для їх горожан на території Союзу, нарівні з іншими державами, самостійність котрих признається de jure. Ще пізніше, під фірмою тої ж Ліги відбувся мітинг, присвячений спеціально Україні, під гаслом «Біда України». Але я не був присутнім ні на однім, ні на другім, – я був уже в Празі».

…в її обороні «КНУК» видав осібну відозву до цивілізованого світу – під титулом Закордонної делегації УПСР окремими брошурами французькою та англійською мовами вийшла також відозва «За Галичину» («Pour la Galicia»; «For Galicia») (див. у цьому томі).

…історія України… – йдеться про працю: M.Hrushevsky. Abrégé de L’histoire de L’Ukraine. – Paris – Genéve – Prague, 1920. – VII+256. За це видання (15 арк. друку) 30 березня 1920 р. згідно з ухвалою КНУК М.Грушевський отримав гонорар у сумі 1500 шв. франків (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 95). Переклад праці здійснив О.Коваленко (Там само. – Арк. 97,99,107).

…антологія українського письменства, І частина… – йдеться про працю: Anthologie de la littérature ukrainienne jusqu’au milieu du XIX-iéme siécle. – Paris – Geneve – Prague, 1921. – XXIV+143.

Також: «Економічна географія України» – 7 жовтня 1920 p. М.Грушевський звернувся з пропозицією до І.Фещенка-Чопівського:

«Як організатор Українського соціологічного інституту, виконуючи ухвалу ліквідац[ійних] зборів Комітету Незалежної України, я звертаюсь до Вас з пропозицією дати згоду на виданнє французького перекладу Вашої «Економічної географії України» під фірмою Українського соціологічного інституту. В разі згоди прошу доставити рукопис» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 66. – Арк. 14. – Арк. 19).

Того ж дня І.Фещенко-Чопівський відповів згодою на видання КНУК «Економічної географії» в скороченому перекладі французькою» (Там само. – Спр. 65. – Арк. 201 – 202 зв.). У протоколі закінчення ліквідаційних зборів КНУК, що відбулися в Феслау біля Відня 20 червня 1921 p., зафіксований звіт М.Грушевського про виконання видавничого плану комітету, прийнятого Українським соціологічним інститутом. У ньому, зокрема, зазначалося, що вже видано «Історію України» та «Антологію українського письменства», а також «куплено право на виданнє Економічної географії України Фещенка-Чопівського (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 722). Переклад праці французькою здійснив І.Борщак, про що свідчить посвідка від 3 квітня 1920 р. про отримання гонорару в сумі 889 фр. франків (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Спр. 65. – Арк. 184). Через брак коштів видання не вийшло.

Натомість приготовлено кілька томів матеріалів до історії Української революції – – йдеться про видання: Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції 1917 – 1920. – І – IV. – Відень, 1921-1922. – Т.І (1921); Т. II (1922); Т.III (1921); Т.IV (1922). – 152 с., 204 с., 160 с., 144 с; Лозинський М. Галичина в 1918 – 1920 рр. – Відень, 1922. – 228 с. Ці праці опублікував Український соціологічний інститут на «засоби КНУК» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 722).

…Найвищої Ради Антанти, що засудила український нарід на неволю полякам і росіянам – див. коментар до статті «Ще один звільнений край».

Почалось се з Галичини, за свободу котрої против засуду Антанти на віддання Галичини Польщі, а Буковини – Румунії. «КНУК» уважав своїм обов’язком якнайрішучіше виступити… – свій протест проти окупації Галичини рішеннями Найвищої Ради та подальших рішень конференції Комітет незалежної України оприлюднив у підготовленому М.Грушевським зверненні «До народів цивілізованого світу!» та його ж зверненні від імені Закордонної делегації УПСР «За Галичину!».

…в маю 1919 р. рядом декларацій дала свою згоду на анексію Галичини Польщі, Буковини і Бессарабії – Румунії – намагаючись розірвати міжнародну ізоляцію і відшукати союзників для продовження боротьби з російським більшовизмом за українську незалежність, С.Петлюра вдався до зближення з Польщею.

Орієнтація на союз з Польщею розпочалася ще з кінця 1918 р. – початку 1919 p., коли в Варшаву була відправлена українська місія на чолі з В.Прокоповичем. Пізніше, 19 лютого 1919 р. у порозумінні з міністром закордонних справ К.Мацієвичем С.Петлюра таємно відправив до Польщі місію полковника Б.Курдиновського. Наслідком роботи місії стало укладення 24 травня 1919 р. таємної військово-політичної угоди, яку Б.Курдиновський підписав з польським прем’єр-міністром, міністром закордонних справ І.Падеревським.

За двома першими статтями угоди Україна погоджувалася на передачу Польщі Східної Галичини і Волині до р. Стир, а польська сторона зобов’язувалася в майбутньому визнати суверенітет УНР і надати військову допомогу в боротьбі з більшовиками. І хоча угода не була реалізована, так як Б.Курдиновський не мав повноважень на підписання подібного міжнародного акту, проте поляки не забарилися використати її на Паризькій конференції для підтвердження незацікавленості УНР у східногалицьких землях. Угода І.Падеревського і Б.Курдиновського вплинула на думку підкомісії з польських справ, що виробляла Статут Східної Галичини. Іншим мотивом вступу в ці переговори польської сторони було її намагання максимально ослабити монолітність українського політичного фронту.

Потім прийшла варшавська декларація 2.XII про далеко ідучі уступки Польщі… – декларація від 2 грудня 1919 р. стала наслідком польсько-українських переговорів, які розпочалися 28 жовтня 1919 р. Українською дипломатичною місією в Речі Посполитій Польській на чолі з А.Лівицьким. В обмін на територіальні поступки (визнання кордонів між обома державами по лінії р. Збруч) в декларації подані вимоги про визнання Польщею незалежності УНР, укладення з нею військової і торговельної конвенції та надання допомоги зброєю й амуніцією. 7 грудня до Варшави прибув Головний отаман С. Петлюра, підтвердивши правочинність декларації від 2 грудня, незважаючи на вихід з дипломатичної місії галичан. 22 грудня 1919 р. Міністерство закордонних справ УНР повідомило усіх голів та послів дипломатичних місій України про хід переговорів з поляками та їх наслідки (див. коментар до звернення «До народів цивілізованого світу»).

…і тісний союз з нею, завершений угодою 22-го квітня… – польсько-українські переговори відновилися 11 березня 1920 р. На момент підписання Варшавської угоди Польща потребувала союзника у війні з радянською Росією і договірного закріплення за нею Східної Галичини та частини Волині, Україна – прориву міжнародної блокади через визнання своєї незалежності Польщею та військової допомоги у її відстоюванні. Уряд УНР прагнув врегулювати відносини з Польщею, закриваючи інколи очі на жорстоке поводження польського окупаційного війська й адміністрації на захоплених західноукраїнських землях. На думку дослідників, стрижнем українсько-польського порозуміння був військовий союз двох держав у боротьбі проти більшовицької Росії.

У ніч з 21 на 22 квітня 1920 р. була підписана Варшавська угода (політична і торговельно-економічна конвенція) між Польщею та УНР, а в ніч з 24 на 25 квітня 1920 р. – таємна військова конвенція, яка передбачала початок польсько-українських військових дій проти більшовицького війська на території України. Див. коментар до статті «Україна, Польща й Росія».

…на зборах «КНУК», відбутих 25.IV, було сконстатовано, що дальша політична робота комітету в його теперішнім складі являється неможливою… – на загальних зборах Комітету, що відбулися 25 квітня 1920 p., було зазначено, що «КНУК вичерпав свою програму», та прийняте рішення призначити ліквідаційні збори, які відбулися 18 – 31 серпня у Карлсбаді (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 718, 720 – 721).

…а науково-інформаційна може бути передана Укр[аїнському] соц[іологічному] інстит[утові] як то було передвиджено регуляміном комітету, прийнятим на падолистових зборах – йдеться про VII розділ «Регуляміну Комітету Незалежної України», прийнятий на загальних зборах комітету 10 – 12 листопада 1919 р. (з поправкою п. 4 розділу II, прийнятою 17 грудня 1919 р.):

«Коли б не було рішення в справі ліквідації, майно Комітету переходить на Український соціологічний інститут в Женеві або – коли б він не існував – по половині на Українське наукове товариство в Київі і на Наукове товариство імені Шевченка у Львові» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 714).

На ліквідаційних зборах КНУК 18 – 31 серпня 1920 р. було прийняте одноголосне рішення:

«В справі ліквідації КНУК ухвалюється: згідно з побажаннєм регуляміну КНУК передати майно його і всі акти Українському Соціологічному Інститутові, з тим, щоб він в границях матеріальної можливості виконав видавничий план, прийнятий сими зборами»: видання «Історії України» М.Грушевського, «Антології українського письменства», «Економічної географії» І.Фещенка-Чопівського, праць П.Христюка та М.Лозинського з історії революції (Там само. – С. 721).

…в інтересах сеї економії рішено перенести друк книжок до Праги… – ще 18 лютого 1920 р. на загальних зборах КНУК, що відбулися у Празі, було ухвалено: «З огляду, що засоби до Комітету напливають все слабше, Збори вважають потрібним можливо економізувати засоби Комітету, а для того видавничу роботу його перенести до котрогось з дешевших європейських центрів, яким збори вважають Прагу» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 717 – 718). 24 лютого 1920 р. М.Грушевський повідомив членів КНУК у Парижі про перенесення головного осередку Комітету та його видавничої діяльності з Женеви до Праги, де друк видань коштував у 2 – 3 рази дешевше (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 51).

…але зажадав, щоб ліквідаційні збори «КНУК» ще раз зібрались потім – прийняти справоздання з виконання свого плану – такі збори дійсно відбулися в Феслау неподалік Відня майже через рік після ліквідаційних – 20 червня 1921 р. На зборах були присутні М.Грушевський, О.Жуковський, М.Чечель і М.Шраг. П’ятий учасник ліквідаційних зборів 19 – 31 серпня 1920 р. М.Шаповал прибути на це зібрання не зміг.

Головним питанням став звіт організатора Українського соціологічного інституту про виконання видавничого плану КНУК, який згідно з ухвалою ліквідаційних зборів перебрала на себе ця інституція. Зважаючи на те, що УСІ виконав видавничий план, діяльність ліквідаційних зборів на цьому була завершена. Власне, протокол закінчення ліквідаційних зборів Комітету незалежної України став останнім документом в історії КНУК (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 722).

Про Укр[аїнський] соц[іологічний] інститут, його засоби й плани, я писав до ваших часописей на початку сього року – йдеться про звернення «В справі Українського соціологічного інституту», написане в Женеві 12 березня 1920 р.

При кінці року подам знову – відомості про цю публікацію не виявлені.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 278 – 283.