Додаток

Михайло Грушевський

Промова на Люцернській конференції

Іменем української делегації, а думаю – й іменем всіх пригнетених на родів вітаю сей новий прояв в розвитку великих ідей, який відкриває новий статут Інтернаціоналу, в своїм вступі ставлячи його завданням підтримку визвольних змагань пригнетених народів.

Занадто довго і занадто часто соціалістичні групи великих націй і взагалі всіх тих, які самі не терпіли від національного утиску, ставились до сеї справи індиферентно або навіть відкидали її, як чужу інтересам інтернаціонального соціалізму. Занадто часто вони зіставалися під впливами старих теорій, які відрізняли великі «історичні» нації, активні, призначені для великих ролей в політичнім або духовім розвитку людства, і народи відсталі, пасивні, що служать погноєм для великих історичних культур. Вони мали те переконання, часом зовсім щире, що навіть насильна асиміляція великими націями сих «малих народів» оправдується з погляду інтересів поступу, а навіть і інтересів самих сих малих народів, які через таку асиміляцію стають учасниками інтенсивнішого життя, світового прогресу, а зостаючись обмеженими своїми тісними границями, засуджуються на постійну відсталість, духовну і політичну.

І треба додати, що те, що мало ще якусь рацію в приложенні до великих світових культур, як французька, англійська, німецька, дуже часто повторялось взагалі представниками владущих націй, які оправдували сим свою політику насильної асиміляції. Поляки в Галичині боронили панування своєї мови в школах серед української людності, доводячи, що мова і література польська прилучають українську людність до світової культури. Росіяни, навіть їх ліберали, навіть соціалісти, не раз оправдували національну політику петербурзького уряду, доводячи, що результати сеї насильної асиміляції відповідають інтересам загального поступу й інтересам української людності, яка не може задовольнятися скромними засобами своєї літератури.

З свого боку, представники пригнетених націй, супроти такого «космополітизму» ліберальних груп владущих націй, бачили себе змушеними, для рятування свого національного життя, відкликатись до старих традицій свого народу і зв’язуватися з консервативними елементами не тільки свого народу, але і з реакційними групами нації владущої й інших сусідніх народів. Так твориться ситуація ненормальна і навіть трагічна: національний рух, який в даних обставинах являється органом поступу, організує всі живі сили нації і кличе нарід до освіти, культури, праці, для розвою економічного, політичного, духового, – він против того ліберального космополітизму шукає помочі у елементів феодальних або клерикальних, стає таким чином реакційним. Така була ситуація в Австро-Угорщині в 1848 р. – ситуація, яка витворила у Маркса неохоту до слов’янських народів, – і вона повторяється знову і в нинішніх часах.

Занадто часто національні рухи, без докладнішого розбору, трактуються в соціалістичних кругах, як явища не бажані, і представники сих рухів бувають змушені шукати союзників в кругах реакційних. Ситуація недопустима, явище небезпечне! Скрізь, де національний рух в своїй основі являється силою творчою, поступовою, він повинен стояти під керуванням сил поступових. Соціалісти мусять впливати на нього, керувати ним, вести його. Я тому вітаю формулу нового статуту – нарешті, ясну і категоричну. Треба, щоб представники національних рухів, замість опиратись на елементах реакційних, оперлись на руху найбільш поступовім – інтернаціональнім соціалізмі!

Але, з другого боку, треба, щоб представники народів пригнічених або нововизволених, так само представники держав, які тепер формуються, і представники держав старих, – щоб вони тут, в Інтернаціоналі, були не тільки оборонцями національних інтересів своїх народів, але і відповідачами по всім питанням, які тикаються їх країв! Ми в повній мірі поділяємо остороги наших англійських товаришів против імперіалістичних або шовіністичних тенденцій, які можуть виявитися у визволених народів.

Я вимагаю, щоб Інтернаціонал – так, як се сказано в декларації української делегації, був арбітром і суддею в наших міжнаціональних конфліктах, безпосередньо чи посередньо – через Лігу Націй. Я вимагаю, щоб він контролював і кермував нашими національними відносинами – щоб він не обмежувавсь теоретичними, платонічними деклараціями, але був силою активною і могутньою – аби інтернаціональний соціалізм став гаслом національних рухів!

[По сім слідувала ще спеціальна замітка до пункту статуту, що говорив про відносини між соціалістичними партіями і кооперативами: Щодо 4 пункту передмови українська секція повинна сконстатувати, що на Україну політичні соціалістичні організації, організації професійні і кооперативні – останні дуже розвинені – працюють в тіснім контакті, під впливами соціалістичних партій.]

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 148 – 150.