3
Михайло Грушевський
Коштувало се мені два тижні часу: з усею можливою докладністю перевірити інформації, дані в Празі, і переконатися в їх справедливості, виробити собі поняття про політичні плани різних антантських кругів на сході Європи і про повну безнадійність директоріальної орієнтації на них.
Я обійшов і опитав безконечне число різних політичних осіб: українських, різних слов’янських народностей, французьких, англійських, американських. Переважно се були офіціально невисоко поставлені фігури, різні референти, які могли мене поінформувати докладно і точно про позицію тих чи інших кругів і передати мої інформації в відповідне місце. З офіціальними представництвами я не шукав зв’язку; про діяльність української місії мене інформував товариш по делегації Ісаєвич, і сього мені вистачало: на засідання місії я не ходив і з її головою майже не бачивсь. З офіціальних російських представників не говорив ні з ким.
На моїх очах розлітались останні ілюзії, які ще були у деяких українських оптимістів, серед котрих найбільшим був сам голова української місії. Абсолютно неприхильне становище французьких правлячих кругів уже признавалось усіма, але ще зіставались деякі оптимістичні сподіванки щодо Англії і Америки. Клемансо вважавсь непримиренним противником України і загорілим прихильником Польщі (passion française, як се називали).
На початку року в політичних французьких кругах була тенденція – представлена головно деп[утатом] Франклін-Буйоном, тодішнім головою парламентарної комісії загран[ичних] справ – узяти ініціативу в організації Східної Європи на нових основах, прийняти в опіку Франції нові республіки і під її контролею уставити їх відносини до Росії. Але Ллойд-Джордж зручно спаралізував сі плани, відтягнувши деякі з нових республік: подав їм надії, що вони можуть краще забезпечити своє існування, не зв’язуючися з Францією, і акція Франклін-Буйона була вбита. Викликана ним в палаті дебата з приводу одеських подій дала нагоду Клемансо, чи його alter ego Пішонові, зібрати показну більшість для колчаківсько-федеративної політики: вона була офіціально санкціонована саме в сім часі.
Перед тим, 21 травня, Рада Чотирьох, верховний орган Антанти, прийняла українську місію, з приводу її запитання в справі перерви в переговорах про Галичину. На сій аудієнції Ллойд-Джордж звернувсь до української місії, властиво, до галичан, які входили в її склад, з такими запитаннями: коли Україна не могла б існувати самостійно, кого вона вибрала б: Росію чи Польщу, і коли б Велика Україна стратила самостійність, чи Галичина все-таки зостанеться зв’язаною з нею?
Се було очевидне зондування з його боку: чи против французького плану передачі, разом з Галичиною, провідної ролі на Сході Європи Польщі, не піддержали б українці хоч би під певними умовами, якоїсь орієнтації на нову реставровану і реформовану Росію? Українська місія, галичани в тім числі, заявили, що не будуть вибирати між Польщею і Росією, бо стоять на повній самостійності України, і після сього Ллойд-Джордж, очевидно, дав згоду на плани Клемансо: підтримати претензії Польщі в східноєвропейських землях і піддержати реставраційні плани Колчака-Денікіна-Юденича в Росії.
Підтримати Україну поза польською або російською кон’юнктурою ні французькі, ні англійські круги не хотіли: вони прийняли всі ті аргументи, котрі з польської й російської сторони висувались против українців. Референт американської місії, проф. Лорд, виложив їх мені без церемонії – се були старі байки, що український рух сотворили німці, що самі українці не здатні до державного життя, і т. д. По сим мотивам держави Антанти не вважають можливим підтримувати планів Української держави, а технічну поміч (против большевиків) українці могли б дістати від них тільки в тім разі, коли б погодились на передачу Галичини в польську окупацію і не ставились би непримиренно против Росії (реакційної).
Се було те саме, що три дні пізніше, 30.VI, уже офіціально, тільки без мотивів, сказав державний секретар Лансінг представникам української місії: поки українці стоять на позиції самостійності, вони не можуть дістати ніякої помочі від Антанти, і навіть технічна поміч против большевиків їм може бути дана тільки через Колчака-Денікіна, котрих підтримуватиме Антанта.
В американських кругах все виразніше брала гору тенденція взагалі вийти з усякої участі в європейських справах і лишити їх власному промишленню, щоб не вскочити знову в яку-небудь нову війну, вискочивши так щасливо з сеї. Пригадки про моральні обов’язки, прийняті на себе Америкою в політиці Вільсона, особливо про його голосні 14 пунктів, котрим надано таке значіння в європейських кругах, попросту нервували і виводили з рівноваги американських політиків, з котрими мені доводилось говорити. Ясно було, що в сих кругах українська справа не може рахувати ні на яку поміч.
Згадана аудієнція 30 червня дійсно зробила незвичайно гнітюче вражіння в українській місії, і більшість її висловилась за те, щоб після такого рішучого слова закинути всякі дальші переговори з мировою конференцією і з мотивованим протестом виїхати з Парижа. Але голова місії не прийняв сього рішення. Я з свого боку через т. Жуковського, який виїхав до Кам’янця в липні місяці, докладно поінформував Ц[ентральний] к[омітет] про повну безвиглядність всяких орієнтацій на Антанту.
Але коли не можна було надіятись ніякої помочі від Антанти в політиці – то, може, в економічних, вповні нейтральних справах можна сподіватись якоїсь піддержки – як не від офіціальних кругів, не від капіталістів, що зв’язали свої плани з реставрацією старої Росії, то від організацій кооперативних? Таке питання стало не тільки перед нами, але перед усіма, можна сказати, визволеними народами Росії, що мусили шукати якихось опорних точок для свого економічного життя, систематично підкопуваного в минулому російським централізмом, а тепер до грунту зруйнованого війною.
Скликаний в Парижі в сім часі (на дні 26 – 28 червня) конгрес споживчої кооперації («союзної й нейтральної», як вона офіціально означалась) повинен був дати на се відповідь. В нім брав участь мій товариш по делегації, і взяв участь також і я – щоб разом з різними представниками знищених війною малих народів: східноєвропейських, балканських і всяких інших, заінтересованих довозом предметів поживи, мануфактури, кредитами для своїх нових валют і т. д., поставити деякі питання загального характеру.
Я поставив спеціально справу нейтралізації кооперативних транспортів і виймлення їх при всяких обставинах з блокади нарівні з транспортами санітарними – оскільки вони призначаються для задоволення елементарних потреб мирної людності.
Справа признана була важною, – вона відкривала перед кооперативами далекі перспективи – але західноєвропейські кооперативи чули себе занадто слабими і маловпливовими в політичних питаннях, щоб поставити таку далекосяглу справу. Справа зосталася в «трудах» з’їзду, так само – і вся кооперативна акція в поміч «малим народам».
Примітки
…діяльність української місії… – йдеться про українську делегацію на Паризькій мирній конференції, яку очолював Г.Сидоренко (з 22.08.1919 – М.Тишкевич). До її складу входили: В.Панейко, А.Галіп, П.Дідушок, Д.Ісаєвич, В.Колосовський, О.Кульчицький, М.Кушнір, М.Левитський, А.Марголін, Б.Матюшенко, А.Петрушевич, О.Севрюк, Ш.Савченко, С.Тимошенко, С.Томашівський, С.Шелухін, О.Шульгин та ін. Детальніше див. коментар до «Листа від М.Грушевського [у відповідь на запросини до Америки]» (2 вересня 1919 p.).
…підтримати претензії Польщі в східноєвропейських землях…– йдеться про постанову Найвищої Ради Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 p., яка санкціонувала тимчасову окупацію Східної Галичини. Детально див. у цьому томі звернення М.Грушевського «За Галичину! Відозва до світової демократи» (31 грудня 1919 р .), «До народів цивілізованого світу» (15 січня 1920 р.) та коментарі до них.
…особливо про його голосні 14 пунктів…– йдеться про програму, запропоновану Конгресові президентом США 8 січня 1918 p., відому як «14 пунктів Вільсона». Програма спрямована на відновлення миру й післявоєнної нормалізації міжнародних відносин. На засадах цієї програми проводились переговори під час Паризької мирної конференції, хоча Вільсон і змушений був погодитися на низку компромісних рішень. Версальський мирний договір повністю підтримав Вільсона лише стосовно питання про організацію Ліги Націй.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 116 – 118.