4. Грамота для Кульчицьких
Михайло Грушевський
Уже на прикладі Витошинців бачили ми, як безцеремонно фабрикувалися Львові грамоти в XVI–XVII в., одна на місце другої, коли треба було оборонитися від якихось претензій, що не були виключені попередньою Львовою грамотою. Він може служити загальною ілюстрацією фабрикації сих грамот, але можу дати ще інший приклад, завдяки ще одній Львовій грамоті, що недавно припадком дісталася мені до рук.
На сей раз авторами виступає інший руський рід – Кульчицьких. Се старий шляхетський руський рід, звісний в Перемищині вже в XV в. (Andreas de Culczicze – 1437, Iohannes Fedrouicz Kulcziski – 1471 p.) [Akta Gr[odzkie] і Ziem[skie], XIII, ч. 457; XVII, ч. 521.]. Коли піднято справу ревізії, він, одначе, не міг виказатися ніякими іншими документами й звернувся по документ до кн[язя] Льва: в 1556 р. шл. Роман, Юрко, Федько Тарасович, Демко, Хома й Ілько Кільчицькі (Kolcziczski) предложили королеві до потвердження грамоту кн[язя] Льва на Кільчичі, «sigillo dentali solito munitas, non corruptas, пес aliqua in parte suspectas», як каже королівська грамота, отже дістали потвердження й сею грамотою виказалися під час ревізії 1564 р. Розуміється, вона була апробована й депутатами: list dobry, quatenus in usu [Лит[овська] метр[ика], IV. В., кн. 8, л. 148 – у: Линниченко, Сусп[ільні] верстви, с. 57, з дрібними помилками.]. Для порівняння з пізнішою наводжу її в цілості:
Іa w Bodze Lew xyąze, pan Russkyei ziemye, dałem Kolczicze sludze swemu Melenthyowi Thurkowyczowy w Samborskyei wlosczy syolo Kolczicze ze wsithkyemi pozythki, iakossmy samy trzimały, s polmy, у z ląkamy, у z dąbrowamy, і z liassi, і z zyri, у z barcziamy, у s sieczia, у dalissmy mu na wyeky wyeczne у potomkom iego, a kto by chczyal zlamacz nasse listhy, sąnd będzie myal s nyem przed Bogiem [Литов[ська] метрика, IV. В., кн. 9, л. 310.].
Розуміється, грамота неавтентична, хоч польський переклад, безперечно, й покрив деякі недокладності первісної стилізації; титул: пан Руської землі, Самбірська волость і т.ін. – виразно доводять фабрикацію. Але чи ся грамота була потім Кільчицькими загублена, чи вже не виставала на оборону їх прав, досить, що при кінці XVII в. з’являється на світ божий інакша: в 1696 р. облятував її до перемиських актів під час конфедерації шл. Михайло Кульчицький-Занькович, і з судової виписі подаю я сю другу грамоту:
Ja w Bozi Łew, kniaź у pan Ruskoy zemli, dałem seło Kulczyci słuzi swoiemu Mełentomu Jurkiewyczowy, w Samborskoy obłasty, iakosmy samy derżały, z chłopamy, sitnykamy у zowsima pożytkamy, polamy, sianożatiamy, paswyskamy, lisamy, dubrowamy, bortamy, у sitiu, у z uroczyskamy do Kulczyc nałezaszczymy: Kobyła, Bołeniz, Horod, Sad, у Radył, mezy meżamy ohranyczonymy Babynskoho, Komeloskoho, Ozmynskoho, Stupnyckoho, Uhornyckoho у Samborskoy, wiczne у nа wiki, a kto by naszi lysty mał złamaty, budu maty z nym sud pred Bohom. A na herb daruju Sasa. Pysało sia w lito od rożdestwa Chrystowa perszoy tysiaszczy dwochset osmdesiatoho czetwertaho.
[Оригінальну судову випись бачив і виписав з книги, що містила документи роду Кульчицьких, сов[ітник] Т.Ревакович в 60-х pp., записавши собі так про саму книгу: «Книжка на великість звичайного аркуша паперу, оправлена в окладки папендеклеві дуже вже знищені, з хребтом шкіряним; на першім аркуші пленіпотенція, дана 15 червня 1751 в польській мові Павлові Кільчицькому Тулюкові Андрейковичові до заступлення шляхоцької громади Кільчиць по судах і інших урядах з кілько десятьма підписами, межи іншими були також руські підписи, кирилицею писані. Другий аркуш має надпись: «Granitialia documenta villam terrestrem Kulczyce cum bonis oeconomiae Samboriensis s[acre] r[egiae] m[aiestatis] dislimitantia, turn et alia munimenta, stalum bonorum terrestrium… Kulczyce, a privilegio ill[ustrissi]mi ducis Leonis anni 1284… complectentia, ac granities et divisio(nem) Odrowązianam, nee non legitimitatem… praesentis probantia… documenta ex actis terrestribus et castrensibus premisliensibus collecta opere g[e]n[ero]si Pauli Kulczycki vices gerentis castrensis premisliensis anno Domini 1766 Premisliae». Ha 3 аркуші вище поданий лист Льва (давнішої Львової грамоти, видко, тоді, в середині XVIII в., Кульчицькі вже не знали) й написане Folia 1. Таких сторін було 238. Книгу ту тоді мав Яіг Дашинич Кульчицький і пояснив, що перед стома літами дістав їх до переховання Wołczyk Kulczycki, давши реверс, що якби стратив, то відповість маєтком». Сю копію й записки сов[ітник] Ревакович ласкаво уділив до мого розпорядження, з чого й користаю.]
Як бачимо, сей фабрикат уже стоїть нижче всякої критики, без порівняння нижче від першої грамоти, хоч, очевидно, й зладжений на взір його. Я навів його тільки як сильну ілюстрацію того, як легко й безцеремонно фабрикувалися у нас в Галицькій Русі ті Львові грамоти, в кождій потребі, по старій традиції2.
На закінчення зберім коротенько результати сеї розвідки:
Можна думати, що вже від початків польського панування в Галичині почали підроблювати грамоти з іменем кн[язя] Льва для оборони прав на землі.
В кождім разі від першої пол[овини] XV в. і до XVIII можемо констатувати, що в руських кругах фабрикували грамоти з іменем кн[язя] Льва, коли приходилося боронити свого фактичного володіння.
Грамоти з іменем кн[язя] Льва, які досі маємо, всі підроблені.
Примітки
Грамоти з іменем кн[язя] Льва, які досі маємо, всі підроблені – М.Грушевський вважає, що всі документи, які написані від імені Лева Даниловича, чи Лева, належать до пізніших фальсифікатів. Виявлені від часу написання статті нові матеріали і нові тексти грамот, а також певне дослідження суперечать такому категоричному твердженню. Принаймні на сьогодні дві грамоти можна вважати автентичними пам’ятками кінця ХІІІ–початку XIV ст., а загалом грамоти князя Лева (Лева Даниловича) можна поділити на:
1) беззастережні фальсифікати;
2) такі, що за сучасним станом нашої науки вважаються підробками, але остаточна їх оцінка потребує подальших досліджень (такий факт допускав і М. Грушевський);
3) автентичні, до яких є окремі застереження;
4) безумовно автентичні.
Олег Купчинський
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 458 – 460.