[Рец.] D[octo]r Stanisław Kutrzeba. Sаdy ziemskie i grodzkie w wiekach średnich
Михайло Грушевський
"Rozprawy wydz[ialu] hist[oryczno]-fil[ozoficznego]",
т. XL і XLII, 1901-1902
Молодий краківський учений постановив на підставі судових книг відтворити організацію провінціального судівництва в Польщі кінця XIV і до початків XVI в. Титул не зовсім відповідає змісту, бо автор говорить також про суди вічеві і провінціональних соймів; суди німецького права, духовні й домініальні лишені на боці; притім автор слідить лише організацію, не входячи в справу компетенцій, а також не входить і в історію інститутів, беручи їх готовими, як вони виступають в означенім ним часі.
Праця поділена на одинадцять розділ[ів]. Перший розділ, присвячений Краківському воєводству, займає третину всеї праці (Rozprawy, XL, с. 289–410); половину того займає друге малопольське воєводство – Сандомирське (розд. II, т. XL, с. 75–138). Другу, меншу половину праці (с. 139–233 і 333–386) виповнюють сім інших воєводств – Ленчицьке (III), Серадзьке (IV), Куявське (V), Іновроцлавське (VI), Руське (VIII), Познанське (IX), Каліське (X) й землі Велюнська (VII) і Веховська (XI) – деякі з них займають лише по кілька сторін. Бракує, як бачимо, Мазовша, Люблінського воєводства і кількох руських провінцій.
Непропорціональність в трактуванні поодиноких воєводств залежала не тільки від того, що, н[а]пр., Краківське воєводство служить автору за вихідну точку до підставових спостережень над судовою організацією, до яких він потім лише відкликується, – не тільки від неоднакового багатства матеріалу (для деяких воєводств з-перед XVI в. судових книг не заховалося зовсім), але також і від неоднакової приступності для автора деяких архівів (бачу, що судових книг, перехованих в Росії, автор зовсім не рушав), а в кінці, як признає сам автор – і брак часу, a raczej konieczność przeglądnięcia wszystkich ksiąg w ciągu pewnego szczupło wymierzonego przeciągu czasu.
Ci обставини – що автор обмежився тільки архівами галицькими і прусськими та що він, зачеркнувши собі зашироко раму розвідки і вперед зв’язавши себе ще певним речінцем праці, потім старався доконче в границях того часу обробити хоч так-сяк усі ті дев’ять воєводств – перші хиби розвідки. Розуміється, ad impossibilia nemo tenetur, і від автора ніхто не може жадати, аби він з рівною старанністю використав всі судові книги, видані й невидані, давньої Польщі до р. 1501, але супроти таких трудностей чи не ліпше було обмежитися кількома воєводствами, більше типовими, і їх з можливою старанністю обробити?
Далі, автор не дуже любить відкривати перед нами процес, яким осягнені його виводи. Він досить скупий на цитати, боїться ними запрудити працю, обіцює в будучності натомість якусь хрестоматію судових записок і голослівно заявляє, що його виводи оперті на масі фактів. Але бачучи, що деякі воєводства проробляв автор в границях «скупо визначеного часу», а не знаючи, як саме проробляв їх автор, яким матеріалом і як оперував, не можемо мати повного довір’я до його загальних виводів, бо не знаємо, як багатим запасом матеріалу підперті поодинокі його виводи.
Руське воєводство (с. 211–234) належить до легше оброблених автором, хоч він мав тут таку масу матеріалу, як для ні одного іншого, а також і попередників на полі дослідів (між літературою – с. 211 – не згадує він праць непольських, а випадало б згадати хоч би розвідки проф. Линниченка з р. 1891 і 1894, але можливо, що до Кракова вони ще не доїхали), а організація судівництва має значні відміни від інших провінцій. Автор коротенько говорить про поділ на землі й повіти, організацію судів земських і гродських, ще коротше про підкоморські й вічеві. Єсть тут кілька нових і інтересних спостережень, і за браком такої схемки в дотепершній можна подякувати автору і за се, але, розуміється, вичерпати порушених питань він абсолютно не міг в ній (подекуди сам зазначає се, – н[а]пр., про склад перемиського суду комірників – с. 220).
Обминувши зовсім історію інституцій руських земель і виходячи просто від заведення польського права в 1435 p., автор не міг вияснити деяких порушених ним справ (н[а]пр., про уряд руського генерального старости). В противнім разі він менше б бачив тут умисних модифікацій в польській судовій схемі, умисних поліпшень (се його провідна гадка), а більше результатів давнішого життя краю. Справу старостинських судів негродських (с. 226) могла б шановному автору вияснити моя книжка про Барське староство, йому, розуміється, не знана. Різних lapsus-ів вибирати не буду, згадаю лише одну важнішу справу: автор припускає, що львівський староста був заразом старостою буським (с. 228); я не знаю, чи пам’ятав при тім автор, що Буськ належав уже до іншого воєводства, але мені його припущення не лізе в голову, а що автор і тут цитує тільки одну судову записку, неясного змісту, тож годі мені сконтролювати його гіпотезу. Думаю, що се просте непорозуміння.
Обговоривши, бодай злегка, Руське воєводство, ш[ановний] автор так як би забув про два інші воєводства – Белзьке й Подільське, а також хоч і згадав, але таки поминув зовсім землю Холмську. Правда, Подільське воєводство не має книг з XV в. (його земські книги зачинаються лише від р. 1521), але поодинокі судові акти має, і на підставі їх все ж таки можна було б сказати про нього більше як про воєводство Іновроцлавське, обговорене автором на півстороні. Воєводство ж Белзьке й земля Холмська мають порядний запас книг – щоправда, не так в Галичині (в Львівськім архіві, одначе, є також фрагменти книг Белзького воєводства), а в Віденськім архіві. Там маємо (як каже урядова опись, котру я читав і занотовував в р. 1892) книги холмські від р. 1428, гродські відр. 1402(?), красноставські земські від р. 1430, підкоморські холмські й красноставські від р. 1443, городельські земські від р. 1469… Коли автор бодай перепросив читачів, що поминув Люблінське воєводство – люблінські книги тепер також у Вільні – то випадало б перепросити й за Белзьке й Холмське. А, властиво, випадало б, не перепрошуючи, заглянути до віденського й варшавського архіву. Прецінь се ж не до Мукдена дорога.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 47. – Кн. 3. – С. 7 – 10 (Бібліографія).
Кутшеба (Kutrzeba) Станіслав (1876-1946) – історик права, археограф.
…розвідки проф. Линниченка зр. 1891 і 1894… – йдеться про праці: Линниченко И. Критический обзор новейшей литературы по истории Галицкой Руси // Журнал Министерства народного просвещения. – 1891. – № 6. – С. 454–492; Линниченко И. Черты из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV-XV вв. – М., 1894.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 232 – 234.