[Рец.] С.И.Кедров. Древнерусские братства
Михайло Грушевський
"Русский архив", 1901, т. II, с. 305 – 336.
Коли в книзі д[обродія] Папкова я мусив піднести брак повної наукової самостійності, то стаття проф. Кедрова має ще більше компілятивний характер. Головною підставою послужила для неї таки книга Папкова. Але не вважаючи на такий компілятивний характер, а також і на досить несмачний – клерикально-націоналістичний (в новішім, французькім значінні того слова) загальний тон: дешеві резонування про добродійні впливи християнства і спеціальну до них перенятливість «русского духа», «русского сердца , та потягання місцями до відвічальності навіть і «русского дела» (специфічний російський термін, якого букет описати досить тяжко) – не вважаючи на се все, стаття небезкорисна.
В ній маємо – вправді не самостійний, часом переборщений і часто попсований для того, але при всім тім таки справді широко досить зачеркнений (хоч і не конче мудро переведений) загальний погляд на генезу братств. Ідучи за вказаними вже Скабалановичем аналогіями й зв’язками наших братств із західними гільдіями, проф. Кедров виходить із громадських чи родових пирів, християнізованих потім духовенством і захованих у виді братчин, вказує аналогії з устрою давніх парохій (впадаючи при тім у сентиментальне празднословіє про братський характер сих парохій), признає і впливи на них гільдій – але робить скок і, не спинившися над формами й обставинами переходу тих всіх ембріонів в організовані братства кінця XVI в., переходить відразу до сих остатніх і їх доброчинних впливів. Повторяю, стаття легка, але прочитати її, першу половину особливо, не завадить.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 49. – Кн. 5. – С. 23 – 24 (Бібліографія).
Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, оп. 1, спр. 45, арк. 68. Підпис: М.Г.
У першодруці, за яким публікується рецензія на статтю «Древнерусские братства , в ініціалах автора статті допущена помилка. Автором статті є Кедров Сергій Іванович (1853–1914) – російський історик, археолог. Закінчив Московську духовну академію (1877). Працював учителем Саратовської духовної семінарії, від 1899 р. – викладач Московської духовної семінарії та Олександрівського інституту. Член Саратовської ученої архівної комісії (1878) та дійсний член «Общества археологии, истории и этнографии при Казанском университете» (1892).
Автор праць: «25-летие Саратовской Мариинской женской гимназии 1859–1884» (1885), «Авраамий Палицын как писатель « («Русский архив», 1886, кн. 8), «Древнерусские братства» («Русский архив», 1901, кн. 7), «Князь Борис Іванович Куракін» («Русский архив», 1903, кн. 5), «Русь Петра Великого заграницею» (1903–1907, 1912), «Посольство кн. Б.И.Куракина в Голландию» («Русский архив», 1912, кн. 10), «Жизнеописание святейшего Гермогена, патриарха Московского и всея России» (1912), «Свод летописных сказаний об осаде Троице-Сергиевой лавры» (рукопис) та ін. Співробітничав у «Саратовских епархиальных ведомостях» та «Саратовском дневнике».
…Скабалановичем… – Скабаланович Микола Опанасович (1848 – 1918) – російський візантиніст. З 1873 p. – доцент Петербурзької духовної академії, в 1884–1903 pp. – професор. У1886–1892 pp. – редактор «Церковного вестника».
Основні праці: «Об Апокризисе Христофора Филалета» (1873), «Западноевропейские гильдии и западнорусские братства» (1875), «Галилей пред судом римской курии» (1878), «Религиозный характер борьбы османских турок с греко-славянским миром» (1878), «Политика турецкого правительства по отношению к христианским подданным и их религии» (1878), «Византийское государство и церковь в XI веке от смерти Василия II Болгаробойцы до воцарения Алексея I Комнина» (1884), «Византийская наука и школы в XI веке» (1884), «О нравах византийского общества в средние века» (1886).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 181.