Два селянські контракти купна-продажі з початку XVI в.
Михайло Грушевський
Права селянина на землю – одно з найбільше інтересних і важних для пізнання суспільно-економічної еволюції питань історії Русі, і заразом одно з темних і невисліджених. Підняте недавно в науці історії нашого права і серйозніше студійоване, воно знаходить різне, дуже відмінне освітлення у різних дослідників. На перешкоді стоїть передовсім дуже мале число документів, де учасниками виступали б селяни, особливо документів, захованих в повній основі, не кажучи вже – в оригіналі. Число таких документів від XIV і до XVII в., досі звісних, можна почислити на пальцях. Тим цінніша кожда нахідка з сеї сфери.
Завдяки ласкавій услужності о. Антонія Лаврівського, пароха Одрехови (пов[іт] Сянок), що позичав мені до перегляду документи з свого церковного архіву, дійшло рук моїх два оригінальні контракти купна-продажі, уложені між селянами в сільськім уряді села Одрехови на початках XVI в. Я подаю їх текст в моїй транскрипції, з усякою докладністю [Букви, надписані над рядком, вношу в рядок, в ( ) кладу внесене з знаків скорочень, в [] не означене знаком скорочення.], з переміною лише орфографічних знаків і упорядкуванням великих і малих букв, і в фотографічних копіях (зменшених), з робітні Тшемеського у Львові.
1. 1511. Голубкові сини продають свою ріллю в Одреховій брату Ілляшу за 90 золотих.
Лицевий бік грамоти 1511 р. | Зворотний бік грамоти 1511 р. |
Рок(у) Бож. АФАІ. Ставши обличне пред пана Грицка Одреховского пред осадцоу и пред права одреховскыи, ктуры на тым сѣдѣли: Иван Левецят судя правныи, Гриц Кайба, Ванцо Хамилча, – сынове Голубковы Юско, Демян, Онофрий зезнали доброволне без вшелякого примушѣня будучи з добрым розумы, иж продали ролю албо отчизну свою Иляшеви брату своему за девятдесят злот. моныты и личбы полскы личачи в кождый злот по Л [30] грош, ктурым ся учинила зупелна заплата, што и сами зезнали и доброволне с того ся вырекли и выписали так з дѣдовизны, з бабизны и з отчизны и тыж записуют ся грошем своим того Иляша боронити, если бы мал имати якое нагабованя от котроѣ колвек стороны.
А иж ку браню пѣнязюй не стал брат их Юрош, теды его часть взял под собе Демян брат его, а за того Юроша они ся записуют вшисци брата и будут винни боронити того Иляша грошем своим од брата своего Юроша.
При тым было не мало людій добрих: Васко Бінча присяжный, и Юнвищ мещанин з Заршина, Дмитро Лецевят, Федко Маротчя, Федур Тимчя, Тимко Телятчя и иных не мало.
А если бы тен Иляш на потым хотѣл ролю тоту кому иншему продати и ма брату сву, а они бы ся спомогли отчизну сву одержати, теды до тего они были бы на теи час ближші.
Контракт писаний на звичайнім піваркуші (33 цм довгім, 21 широкім), по обох сторонах. Аркуш зложено в 16-у частину. На верхній частині зложеного документа надписано подібним же письмом: Зали Нлаша гол# поспо З БрАТЮ.
2. 1519. Яцко Гринчак з Завоїв продає свою пасіку Андрію Токареви за 50 золотих
Грамота 1519 р.
Року Б(о)жи[я] АФΘІ. Станувши пред пана Иванка Одреховского Яцько Гринчак з Завоюв зезнал доброволне без жадного примушеня будучи в добром здоровю и з добрым розумом, иже продал пасеку на Воли Полавскуй Андреѣеви Токареви за золотых И [8] золотых личбы польскых межи Русином Федором а Яцьком Серчуком и вызволюет ему проданном и даром вѣчным и вырѣкает ся зо вшиткого и з дѣтми своиѣми и записует ся боронити его от каждого приятеля своего грошем своим, если бы мал якое пренагабаня.
При тум были люди: Игнат с Полав, Пютрь, Иван, Карипник коваль, Ян з Грабувници, инших немало людий было при тум. Joanes Odrzechowsky renką swą slasną. Иван Одриховскы власна рука.
Контракт писаний на вісімці звичайного паперу (20 цм довгій, 12 широкій), на однім боці.
До пояснення мусимо сказати, що Одрехова була королівщиною й осаджена була на волоськім праві. Грицко Одреховський, затитулований осадцею, й Іванко Одреховський – се, очевидно, місцеві «князі»; в їх присутності, а також інших сільських урядників: «судді правного» Івана Лецевята, присяжного Васька Бінчі і просто «добрих людей» укладаються сі контракти. В формах їх лучаться впливи формул польського права з елементами старшими, які виступають в найстарших галицьких контрактах другої половини XIV в., а в них служать безпосереднім відгомоном староруських часів.
Дуже цінна ся обставина, що перед нами оригінали: маємо живцем перед очима документи, як вони вийшли з сільської канцелярії сеї далекої української землі, з-під руки сільського дяка чи писаря.
Щодо самого правного змісту сих контрактів, то коментування його завело б мене далеко – в глибину згаданого вище питання про права селян на землю. Я про се буду мати незадовго нагоду ширше говорити в V томі своєї «Історії України-Руси», тепер же обмежуся короткою заміткою.
Як я розумію сю справу, в практиці руських земель польського права стрічалися принципи польського права, що не признавали за селянином ніяких прав на його землю, з принципами староруського права, що за свобідним й економічно самостійним селянином (в протиставленні до холопа й закупа) признавало права повної власності (в тодішнім обсягу сього поняття) на землю. Практика робила руському звичаєвому праву, глибоко закоріненому в поняттях самого селянства, таку уступку, що tacite лишала звичайно за селянином широке розпорядження своєю землею, яке граничить часами з поняттям повної власності, але правно такі права селянина ніколи не були йому признані, не були ніколи скодифіковані, й тому, з другого боку, ми стрічаємося з такими висказами в устах правительства, що земля королівських селян належить королеві (а панських – панові) і з фактами безцеремонної експропріації сеї землі.
З такими правами розпорядження своїми землями виступають селяни в поданих тут контрактах.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Два селянські контракти куп-напродажі з початку XVI в. // ЗНТШ, – Львів, 1902. – Т. L. – Кн. VI. – С. 1 – 6. Автограф зберігається у: ЦДІАУЛ. – Ф. 401, оп. 1, спр. 42, арк. 76 – 80.
Републікацією документів за виданням М.Грушевського, див.: Панькевич І. Дві лемківські грамоти з початку XVI ст. // Slavia. – Praha, 1954. – Roс. 33. – Ses. 1. – S. 30 – 31. Ще раз документ, датований М.Грушевським 1511 p., був виданий за вписом у судову книгу села Одрехови, але видавці датували його 1575 р. (Акти села Одрехови / Упоряд. І.М.Керницький, О.А.Купчинський. – К., 1970. – С. 52 – 53).
Права селянина на землю… Підняте недавно в науці історії нашого права і серйозніше студійоване, воно знаходить різне, дуже відмінне освітлення у різних дослідників – детально розглянув проблему власності селянина на свою землю М.Грушевський у 1905 p., див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 5. – С. 152 – 161. При цьому він піддав ревізії свої попередньо висловлені погляди на цю тему, що селянин за староруською практикою, вклавши свою працю в землю, здобував на неї права «вічного і дідичного володіння, або краще сказати уживання» (ГрушевскийМ. Барское староство. Исторические очерки. – К., 1894. – С. 150 – 151). У 1905 р. М.Грушевський підтримує міркування І.Линниченка, що селяни вважали ґрунти своєю власністю, але в очах закону не мали на них ніякого права (Линниченко І.А. Суспільні верстви Галицької Руси в XIV–XV вв. // Руська історична бібліотека. – Т. 7. – Львів, 1899. – С. 200 – 201). М.Грушевський таке негування правом селянина на землю тісно пов’язує з поступовою втратою ним особистої свободи, що відбувалася в коронних землях Польщі та Великого князівства Литовського упродовж XV–XVI ст.
…Одрехови… – тепер с. Odrzechowa на території Польщі; див. примітку до статті «Економічний стан селян в Сяноцькім старостві в середині XVI в. на основі описей королівщин».
…мещанин [з] Заршина – містечко Zarszyn на території Польщі.
…з Завоїв… – тепер с. Zawoje на території Польщі; у 1589 р. згадується в поборовому реєстрі (Źrόdła dziejowe. – Warszawa, 1902. – Т. 18. – Cz.l. – S.47).
…буду мати незадовго нагоду ширше говорити в V томі своєї «Історії України-Руси» – див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 5. – С. 152 – 161.
Мирон Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 90 – 94.