Причинки до історії роду Бибельських, зібрані арцибіскупом львівським Яном Прохніцьким
Михайло Грушевський
Подав Аристарх Крижановський
Під таким титулом подаю виїмки з переданої мені о. Аристархом Крижановським, чину св. Василія В[еликого], для евентуального опублікування в «Записках» копії з рукописі, що знайшов він, збираючи матеріал до історії василіян на Русі, в бібліотеці краснопустинського монастиря в збірці книжок, дарованій єпископом Криспіном Цєшковським. Рукопись ся має титул: Chotkonum ducum de Bybel privilegiorum confirmatio, bona stabilia, eorundem divisio, nomina et sepultura, – qui postmodum vocati: Skorutowie, Prochniccy, Barzowie. Leopoli. MDCXXIX.
Як видно з поданих нижче витягів, автором сеї збірки був арцибіскуп львівський (перед тим біскуп камінецький) Ян Андрій Прохніцький, recte Порохницький, досить звісний в історії католицької єрархії на Русі з своєї католицької побожності й прихильності до єзуїтів. Почавши двірською службою, кілька років був він послом Жиґимонта III при гішпанськім дворі, і в тім часі дістав біскупство камінецьке (1607). Дуже був хвалений за свою печаливість про подільську єпархію, між іншим заложив єзуїтську колегію в Камінці і заложив при ній «значну бібліотеку». В 1614 р. дістав львівське арцибіскупство, тут также показав чималу діяльність на користь своєї катедри і між іншим також був спеціальним добродієм львівської єзуїтської колегії. Умер 1632 p.
Інтересуючися історією свого роду, арц[ибіскуп] Прохніцький, як бачимо, зібрав тих кілька причинків до історії роду Бибельських, з котрого виводили себе Порохницькі, і сих остатніх. Власні відомості його про сі роди не були багаті, як видно з поданого ним історичного погляду на історію роду. Він ані вміє докладно вивести своєї галузі – Порохницьких від Бибельських, ані виказати споріднення з ними родів Скорутів і Бажі, зачислених ним до їх галузей. Документів тільки й мав, що копію з привілею Ягайла 1406 p., кілька виписок з переворських актів, та ще помянник Городищанського монастиря (Городище коло Нижанковець, в сусідстві Нового міста), фундованого, очевидно, Бибельськими (він згадується між маєтностями Бибельських при розділі їх маєтностей в р. 1441 – Akta Gr[odzkie] і Ziem[skie], XIII, ч. 1489).
Якби був він дійсно magna diligentia, як сам хвалиться, забрався до збирання матеріалів до історії свого роду, то з самих лише перемиських і переворських актів міг би витягнути десять раз докладніші відомості. А так маємо, властиво, збірочку припадково позбираних і слабо злучених між собою матеріалів і заміток, які самого збирача так мало, мабуть, задоволяли, що він не залишив додати для звеличення своєї фамілії й фантастичну генеалогію роду Бибельських– Порохницьких, замовлену чи ним, чи, може, вдячними єзуїтами, тодішньому славному латиністу Андрію Варґоцькому.
Збірку розпочинає грамота Володислава Ягайла з 1406 р. п[ід] т[итулом] «Confirmatio Privilegiorum Demetrii Chotko Ducis de Bybel super bona ipsius haereditaria» – себто потвердження Казимирової грамоти для Ходка Бибельського з 1361 р., в латинськім перекладі (л. 1 – 3). Вона була вже друкована – Akta Grodzkie і Ziemskie, т. V, ч. 27, тож нема що її подавати, інтересна в ній тільки інтерполяція княжого титулу Бибельських в потвердженні Ягайла, з початку читаємо: «Andreas et Chricko germani et indivisi duces de Bybeł», – і нижче, в грамоті Казимира: «Generosus ас magnificus Demetrius Chotko, dux de Bybeł»: в автентичних грамотах сього княжого титулу нема.
Потім ідуть: реєстр маєтностей Бибельських і Порохницьких (л. 4 – 5) і під титулом «Notanda quaedam» коротка й дуже бідна відомостями історія роду Бибельських, з загальним поглядом на історію прилучення Русі до Польщі (л. 6 – 8) – в устах ех-русина XVII в. сей погляд небезінтересний, тож подаю сі статті в цілості. Потім іде пом’янник Бибельських в оригіналі (л. 9 – 19, його подаю без змін в ортографії, досить недоладній) і другий раз в латинській транскрипції (л. 18 – 28), з інтересною кінцевою запискою Прохніцького про час переходу Бибельських на латинство (л. 29 – її я наводжу).
Наступає згадана вже генеалогія Бибельських (л. 30 – 34) Варґоцького, сфантазована в дусі тодішніх фантастичних генеалогій, де Бибельські виводяться від римського Бібуля, сучасника Цезара, а з другого боку зв’язуються з папським родом Карафів. Я опускаю з неї вступ, де автор, за Меховським і Кромером, говорить про міграцію римлян на Литву та переказує звістки, зібрані з різних авторів про Бібулів, а подаю – як курйоз – фантастичну міграцію Бібуля з іншими римлянами на Русь й історію роду Бибельських, що пішов від нього. Закінчується збірочка реєстром дигнітаріїв і сенаторів з роду Порохницьких – що кінчиться самим автором, арцибіскупом Яном. Я її подаю також.
Статті, отже, в збірочці наступають по собі без зв’язі логічного порядку. Подаючи виїмки, укладаю їх в порядку дещо зміненім.
Як бачимо з вищеподаного, властиво, для історії роду Бибельських і Порохницьких збірка ся не дає ніяких важних документів. Тільки пом’янник має характер джерела, небезінтересного для культурної історії Галичини, хоч бідного поясненнями, тому без більшої наукової вартості. Відомості про Бибельських, Порохницьких і т. ін. далеко докладніші й певніші можемо ми зібрати з виданих актів перемиських і переворських в т. XIII і XVII «Akta Grod[zkie] і Ziem[skie]», і з поодиноких документів в І–IX т. тої ж збірки.
Збірка арцибіскупа Прохніцького має інший інтерес: як меморіал, як історичне credo одного з типових gente Rutheni, natione Poloni [етнічний русин (українського походження), за національністю поляк], з тих найстарших, що вийшли з найвизначніших руських боярських родів, так рано спольщилися і таке визначне становище серед галицької Польщі зайняли. З сього погляду ся праця арц[ибіскупа] Яна мусить уважатися досить інтересною культурно-історичною пам’яткою.
З самої історії роду насамперед мушу піднести справу титулу Бибельських. Пізніша родинна традиція уважала Бибельських князями. Ми бачили вже, що навіть документ 1406 р. підправлений з такою тенденцією. Князями Бибельських зве і той городищанський пом’янник. Тим часом документи XIV–XV в. зовсім не знають такого титулу, як і взагалі між галицькими боярами в польських часах ми не знаємо князів, хіба кілька фамілій з В[еликого] кн[язівства] Литовського.
Як сю традицію супроти того витолкувати? Припускати, що тут дійсно заховалася традиція про колишній княжий титул Бибельських, – на мій погляд, трудно. Чи не вплинула на те ся обставина, що в генеалогії Бибельських були князі, тільки посвоячені з ними в жіночій лінії, а то князі Передільницькі: предок їх кн[язь] Іван Несвицький, з Волині, в 30-х pp. XV в. оженився з Ярохною, донькою Бибельського і, діставши за нею між іншим с. Передільницю, став писатися сам і його сини кн[язями] Передільницькими. Може, кажу, се дало початок традиції про князів Бибельських?
Арц[ибіскуп] Ян каже, що предки його перейшли тому більше 200 літ на латинство, значить десь в початках XV в. О скільки се мало б належати до Бибельських (стилізація записки тут заплутана помилкою, але такий зміст її, здається), в сім можна дуже сумніватися. Документально знаємо, що в 1440-х pp., напр., Бибельські були православними: з р. 1441 маємо умову Фредра з Плішович з Сеньком Бибельським: Фредро просватав за нього доньку, але з тим, що Сенько має «вихреститися» – debet se baptizare prius, quam copulam contraheret (AGZ, XIII, ч., 1491), значить, був він іще православний.
Те, що пише арц[ибіскуп] Ян про число своїх предків і місце їх похорону, – недокладні виводи з пом’янника.
Щодо тих фамілій, які арциб[іскуп] Ян зв’язує з родом Бибельських, то, не можучи тут входити в ближчі генеалогічні виводи, обмежуся на кількох замітках, що можуть дещо доповнити або поправити небагаті відомості арц[ибіскупа] Яна.
Насамперед щодо Порохницьких. Родинна традиція уважала їх простими, в мужеськім коліні потомками Бибельських. Але потомками Ходка Бибельського вони, правдоподібно, не були. Генеалогія їх старших поколінь по актам XV в. представляється так:
Костко з Порохника не був в кождім разі сином Ходка, хіба братом або шваґром. Порохник до спадкової маси по Ходку не належав.
Ян з Бажі (Barzy) з Полозова оженився з Духною, внучкою Ходка, і так споріднився з Бибельськими.
Олехно Скорута з Молодятич, з Волині, земляк кн[язів] Несвицьких, оженився з Марґаретою Бибельською, десь в 80-х pp. XV в., мабуть, і дістав за нею Библо – див.: Akta Gr[odzkie] і Ziem[skie], XVII, ч. 2347 і IX, ч. 110, а також Boniecki, Poczet rodow litewskich, с. 315 (про Скоруту).
Вкінці завважу, що праця арц[ибіскупа] Прохніцького не лишилася незвісною сучасникам. Окольський для свого «Orbis Polonus» (1641), очевидно, використав його збірку, здається, – з бібліотеки камінецьких єзуїтів, фундованої Прохніцьким, принаймні він цитує ту генеалогію Варґоцького «in libello de familia Prochniccia in bibliot[ecae] patrum soc[ietatis] Camenetiae in Podolia». Окрім генеалогії, наводить він цитати з грамоти 1406 p., з звісними нам вставками княжого титулу, і з городищанського пом’янника ([Okolski], Orbis Polonus, I, p. 440 – 441).
Нєсецький ([Niesiecki, Herbarz Polski], VII, с. 499) повторяє деяких з сих відомостей, але тільки за Окольським.
В оригіналі праця арц[ибіскупа] Прохніцького, скільки знаю, друкована не була.
Chotconum ducum de Bybeł privilegiorum confirmatio bona stabilia eorundem divisio, nomina ет sepultura, qui postmodum vocati: skorutowie, prochniccy, barzowie Leopoli MDCXXIX
Notanda quaedam
Russiae tam late patens regnum podzieliło się było na xiestwa. Mieli iednak xiążęta mnieisze swoie praecipua capita, których ductum sequebantur zgodnie, a na woinach у powolnie. Wiec że provincia nasiadla była, dostatki mieli wielkie, ludzie byli militares et perpetuis cum finitimis bellis exercitatissimi, – tak długo woiny cum orientalibus wiedli, że tez у Polaki lacessiverant bello. Thu iuż po długich woinach, Domino ita disponente, tantae bellorum moli succubuerunt. Obstinate у zbyt pilno król polski Boleslaus audax one woiował, w polu biiał, miast dobywał; у tak ich dokonczywszy redegit in provinciam ac regno Poloniae adiecit. Libertatum pristinarum memores, udawali się nie raz ad rebellionem, chcącz iugum dominii polonici excutere.
Była zatym varia lucta Polakom z niemi. Między niemi rzeczoma królowie nie chcieli, aby titulati, to iest duces, zamki krolewskie mieli miecz w poruczeniu swoim, żeby potym diversae religionis żaden miescza in senatu nie miał. Że у tho nie pomagało, rząd w Polscze zwykły tham wprowadzon. Podzielona Ruś na biskupstwa, woiewodztwa, powiaty, castellanie, urzędy ziemskie, grodzkie. Kiedy się trafiło, że panna była iedynaczka z maiętnoscią wdowa bogata, królowie swoie Polaki slachtę posyłali do Rusi, faverunt, z tak żeniąc się tham często napełnili Ruś у religionem catholicam orthodoxam romanam wprowadzili. Ostatek perfecit vigilantia pastorum, że у przedni panowie z Rusi do jednosci kościola Rzymskiego przesli, eiurato schismate graeco.
Duces de Bybeł maiores mei między inemi toz uczynili, które zwano Chotkowie, acz potym inaczey się zwacz mogli, od maietnosczi osobliwie, czo и nas zwyczaina. Tych со za maiętnosczi były, gdzie sepultura, które in utraque sexu nomina, tha xiążeczka powie, iako у ine rzeczy niektóre.
Divisionibus bonorum stabilium, venditionibus, prodigalitate ipsa, siła wiosek z tego domu potracono. Ze iednak constat о trzech dzialech poślednieyszych, the krótko powiem. Zaraz, iako się każdy inaczey nazwał, podobno, że tych ducum titulos nie chcieli miecz Polacy, iakom powiedział iuż.
1. Skorutowie, którzy w gniazdzie, to iest na Byble zostali. Y acz byli tegoż herbu Korczak, ze się iednak z Młodatycz pisali, dochodzilismy tego dawno, że Skoruta zkąd inąd przychodzien, dziedziczkę Bybelską był poiął у thak on у potomstwo iego tam byli osiedli, długo per longam successionem panowali, dwa naostatek zostawszy potracili, zeszli.
2. Prochniccy działem wzięli Nykłowice samosiodme, gdzie przestrzenstwo wielkie, lasy kosztowne, stawy, nad które w Przemyskiey ziemi niemasz lepszych, у dla tego ten czo na Byble został, zostawił sobie był wolny wrąmb do lasów nykłowskich, ieno że mu daleko było posyłać po the drwa, dobrych pięcz mil, nie był prawa tego w używaniu nigdy.
Wiedziecz trudno, iako się maiores mei zwali przed tym: yle z dawnych listów colligere mogę. – Chotko de Bybeł albo Chotko Bybelski, in Nykłowice haeres. Aż kiedy Prochnik w dom moi wszedł per connubium, zwacz się, росzęlі Prochnickimi, iako od maiętności wielkiei у dobrze znanei. Kiedy się zaś rozrodzili, a ieden zawsze w dziale brał Nykłowice samesiodme do tei sortem, która mu w Prochniku obtigit, iuż tego zwacz byli zwykli Prochnicki Nykłowski; ad differentiam drugich Prochnickich, czo w samym Prochniku suas sortes mieli. Yako za naszego czasu Herborty zwali po maiętnosciach: Herbort Dobromylski, Odnowski, Miziniecki, Chlipelski, Dziedziłowski, Bruchnalski etс.
3. Barzowie działem wzięli byli Błozew z kilka inych wsi. Niewiem, czemu się, tak byli nazwali. Tho pewna, że ludzie byli w tym domu wielcy zawsze, królom panom swoim, rptei, nа woinach, па dworzech służyli obecnie, odnosili zatem wielkie praemia, miewali dignitates senatorias, starostwa у wielkie ine ozdoby. Zeszli у сі, pierwei czo ieno mieli potraciwszy.
Bona stabilia ducum de Bybeł
Oppidum Bybeł, Bybeł villa, Peredilnica, Poczkowice, Zaszkowice, Komorowice, Borszowice, Zwrotowice, Ruszatice, Nykłowice, Tyszowice, Orchowice, Woszczance, Szamice, Koczarhzyn, Hołodowka (wioske the osadził p. Stephan Prochnicki, x. arcybiskupa lwow[skiego] ociec), Gzyszki, Sanoczany, Błozew, Hubice, Zabokruki, Bniow.
Bona stabilia Prochniciorum: Prochnik arx., oppidum Prochnik, suburbium, folwark, pod zamkiem folwark, – ten zrabiaią, Węgierka, Tuliczów, Tyniewice folwark, Chorzow, Hawłowice – folwarki tam 2, Rozborz, Swiebodna, Jodłowka folwark, Szałasz folwark, Rozborz Długi, folwarki tam 2, Rzeplin folwark, Proznow folwark, Kramarzowka folwark.
Ex libris terrestribus przeworscensibus
Prochnicki et Rozborski fratres germani de Prochnik, uti a bonis familiae nobilioribus vocari coepti, sed quibus e ducibus de Bybel origo vetus et genuina, quod multis argumentis et monumentis ex iisdem bonis desumptis, doceri potest.
Raphael Prochnicki subiudex terrae Premisliensis,
Ioannes Rozborski notarius terrae Premisliensis,
Petrus Prochnicki subdapifer terrae Premisliensis,
Ioannes Prochnicki subpincerna terrae Premisliensis,
Petrus Prochnicki subdapifer terrae Premisliensis,
Petrus Prochnicki gladifer terrae Premisliensis,
Petrus Prochnicki castellanus terrae Premisliensis 1448,
Alexander Prochnicki dapifer terrae Premisliensis 1450,
Iaczko Prochnicki subpincerna terrae Premisliensis 1450,
Nicolaus Prochnicki castellanus premisliensis 1451,
Nicolaus Prochnicki episcopus camenecensis 1467,
Olechno Prochnicki subdapifer terrae Premisliensis 1471,
Ioannes Prochnicki episcopus camenecensis 1510,
Petrus Prochnicki dapifer terrae Premisliensis 1512,
Ioannes Andreas Prochnicki, cracoviensis canonicus 1593, praepositus 1602, abbas sieciechov[iensis] 1604, ep[isco]pus camenecen[sis] 1607, archie[pisco]pus Leopolien[sis] 1614.
Sepultura ducum de Bybeł sexus utriusque
Грамота Кнзя Быбелского Прокопиниа Кудониева Сна
Въспомяни Ги Кнзя Кудинка, Глѣба, Марии, Татияны, Фрола, Елены, Ирины, Еуфимии, Аврама, Иакова, Анны, Настасии, Марии, Василисы, Елены, Стефана, Еустафия, Агафии, Еугении, Анны, Матфея, Лва, Юрия, Андрея сщено митрополита, Петра, Марка, Давыда, Василия, Юрия, Андрея, Василия, Константина, Алексея, Александра, Чюрила, Игнатия, Матфея, Юрия, Василия, Иоанна, Давыда, Вячеслава, Константина, Федора, Михаила, Еуфрозимии, Феодосии, Горфины, Феодора, Анфисы, Василисы, Анны, Соломониды, Иякова, Петра, Феодора, Симеона, Григория, Иоанна, Феодоры, Горфины, Софии, Еуфимии, Анны, Софии, Феодора, Настасии, Агафии, Анны, Ануфия, Митрофана, Филиппа, Михаила, Феодора, Татианы, Катерины, Улиты, Марии, Анны, Феодосии, Якова, Евдотии, Иоанна, Феодора, Катерины, Филиппа, Иоанна, Парфения, Андрея, Димитрия, Михея, Константина, Иакова, Иоанна, Евдокии, Елены, Горфины, Александра, Василия, Александра, Иакова, Анны, Агафии, Феодора, Матроны, Никифора, Трифона, Симеона, Феодора, Еустафия, Симеона, Улиании, Петра, Авраама, Михаила, Иоанна, Глѣба, Анны, Елены, Игнатия. Марии, Стефана, Василия, Еуфросимии, Лаврения, Василисы, Иоанна, Агафии, Марии, Евдотии, Иоанна, Сергия, Марии, Еустафия, Феодора, Чурила, Феодора, Феодоры, Горфинии, Глѣба, Володимера, Иоанна, Феодора, Соломониды, Софии, Димитрия, Елеуфера, Анании, Агафии, Константина, Константина, Елены, Софии, Евстафия, Софии, Георгия, Анны скимницѣ, Анны, Анны, Иакова, Василия, Еввы, Константина, Горфины, Настасии, Григория, Филимона, Агафии, Марии, Иоанна, Татианы, Настасии, Феодосии, Феодосии, Феодосии, Феодосии, Катерины, Агафии, Михаила, Агафии, Горфины, Алексея, Агафии, Елены, Татианы, Геогрия, Елены, Михаила, Агафии, Еввы, Анны, Матфея, Глѣба, Александра, Марка, Петра, Марию, Лазара, Иоанна, Настасии, Фросимии, анны, Павла, Власиа, Петра, Глѣба, Агафии, Феодора.
Душчиное племя [може, галузь Духни Бибельської – Бажі, але звідки тут князі?]: Въспомяни Ги кнзя Андрея, Иоакима, Феодора, Юриа, Улианы, Соломониды, Иоанна, Иосифа, Матроны, Иоанна, Ксении, Якова, Кондрата, Горфины, Екатерины, Феодосии, Елены, Пелагии, Иоанна, Феодоры.
Пана Плаково племя: Въспомяни Ги Козмы, Елены, Иоанна, Иоанна. Стефана, Варвары, Иоанна, Иоання, Анны, Елены, Антониды, Анны, Георгия, Филиппа, Кирилла, Соломониды, Иосифа, Георгия, Лариона, Марии, Ирины, Феодосии, Пелагии, Иоанна, Марии, Иоанна, Андрея, Иоанна, Феодора, Настасии, Александра, Василисы, Марии, Еувы, Иакова, Петра, Катерины, Оксимии, Горфины, Марфы, Арсениа, Еуфимии, Юрия, Михея.
Юрахнино племя [себто потомки й свояки Ярохни Бибиельської – Передільницькі]: Помяни Ги Симеона, Пелагии, Андреа, Еуфимии, Марии, Даниила, Александара, Иоанна, Сѣновии, Елены, Григория, Феодосии, Василия скимника, Февронии скимницѣ, Ософии скимницѣ, Марии, Татианы, Леонтиа, Александра, Никиты, Иоанна, Анны, Марии, Константина, Михаила, Домникии скимницѣ, Пелагии, Василия, Михаила, Анны скимницѣ, Николаа, Анна, еустафии, Феодора, Зѣновии. Февронии скимницѣ, Фому, Марии, Марии, Софии скимницѣ, Иоанна, Пелагии, акулину, Настасии, акулину, Симеона, Марии, Февронии, Юриа, Агафии, Мойсеа, Анны, Настасии, Андреа, Андреа, Димитрия, Екатерины, еп[иско]па Герасима, Андреа, Григория, Гликирии, Юриа, иереа Иоанна, Анны, Еуфимии скимницѣ, Тимона, Марии скимницѣ, Елены скимницѣ, Александра, Настасии, Иоанна, Иоанна, Агафии скимницѣ, Александра, иереа Иакова, Андреа, Антониа, Анну.
Пана Скорутина племя Александрово: Воспомяни Ги пана и пана Ивахна, Ефрема, и пана Лукиана, помяни Ги княгиню Анну и Марию, Катерину, помяни Ги кнзя Симеона Быбельского и книягню его Анну, помяни Ги и сына их Костку, помяни Ги пана Скоруту Александра и жену его Марию, помяни Ги князя ковелского Василиа и княгиню его Анну, помяни Ги Скорутянку Варвару княгину Туровую, помяни Ги пана Скоруту Николая, помяни Ги пана Кирика Скоруту, помяни Ги пана Иоанна Скоруту, помяни Ги пана Людвика Скоруту и жену его и дѣти их, помяни Ги пана Марцина Скоруту, пана Каспра Скоруту, пана Збожного Скоруту.
Положены мощи сих князей Быбельских у церкви стого великаго отца Васили на Городищи Монастыри: князь Прокопиина, князь Андрей сын его, князь Сенко сын князя Андреа, князь Костко сын князя Сена столника быбельского.
Ис того роду Быбелского сынове пана Александра пришли у веру латинскую: Данило, Якщо, Олехно и Александра сестра их.
По латинській транскрипції того ж пом’янника читаємо:
Maiores Prochniciorum duces Bybelensium, sexus utriusque, in schismate graeco decessęre numero 393 et sepulti omnes in ecclesia ruthena extructa in Horodiscze, prope oppidum Novae Civitatis Bybeł, quod haec superius posita testantur diptycha, ex eadem ecclesia exscripta. Ex quo vero facti sunt reliqui catholici, romanae nimirum orthodoxae fidei, 200 et amplius numerantur anni ad annum Domini currentem, videlicet 1629 exclusive.
Haec vero omnia magna collegit diligentia Ioannes Andreas Prochnicky, archiepiscopus leopoliensis, abbatiae sieciechoviensis perpetuus commendatarius.
Anno Domini 1618 r[everen]di d[omi]ni Andreae Wargocii de antiquissima Chotkonum ducum de Bybeł in regno Russiae familia iudicium
Ergo P. Libo Lucius Bibulus (nam consul dum Romae triumpharet, in ipsa pompa subito interiit), Plinius et alii classes paratas habentes et Pisis solventes per mare Tyrrhaenum ad Occidentem contenderunt, a dextris Liguria, Genua, Massilia, a sinistris Corsica et Sardinia relictis, tandem superatis Balearibus insulis, per occidentalem Oceanum primo, postea ad Septemtrionem vela inverterunt, rursum ad Orientem euntes, ultimo per Vfenedicum sive Balticum mare, appulerunt ad littora Samogitiae et Curlandiae, ubi hac aetate civitates sunt Eloipeda, Polonga, Liba etс. Nam Libam statim a descensu ex navi condivit P. Libo factusque est ad ilium magnus populorum concursus, siquidem ibi Gepidas, Getas, Samogitas, Sudovitas, Galindos, Alanos, Litalanos etс. Cimbrorum, Gottorumque posteritates reperit.
Hi ut aliquod solatium haberent, urbes magnas condiderunt, in Samogitia quidem Romnove, quasi Romam novam, alteram vero etiam Romnove in Prussia, quam Boleslaus Chrobrus rex Poloniae anno 1017 exussit, teste Długosso et Cromero, illam Crucigere a[nno] D[omini] 1295 etiam exusserunt, ut narrat Petrus à Dursbuch. Dicta est a Libone provincia ilia primo Libonia, deinde Livonia, ut et Libania, Livania et ultimo Lithuania.
Plinius habebat arcem munitissimam in Samogitia, uti nunc est oppidum Zorany in edito monte, quem aluit fluvius Plinia dictus, vidi ego locum et rudera antiquissimae arcis. Eiusdem soror Plinia manebat in alia arce aliquot miliaribus ab illo loco, ubi nunc pagus magnus est Potumze vocatur. Est ille mons altissimus, in quo erat arx et in ipso vertice locus fani quadrati, dicati Iovi servatori. Mons ipse profecto etiam hodie vocatur Satria, tempore Pliniae dictus Soliria, quasi conservatio et defensio. Revera enim est mirae altitudinis, hosti negat aditum. Et vidi ista omnia.
At L. Bibulus longa et late gentem suam propagavit. Nam primo ibidem in Livonia arcem condivit, eamque Bybel de suo nomine appellavit, quae nunc quoque est iam ruinosa. Progressus autem alterius non procul a Carpate monte, aliam etiam arcem Bybet extruxit, quae usque ad aetatem nostram fuit haereditaria illsmae et nobilissimae familiae D. D. Prochniciorum, siquidem illi sunt L. Bibuli verissimi posteri. Quod enim se Prochnicios appelant, id ab arce Prochnik habent, antea tamen dicebantur duces de Bybet. Et est oppidum Bybel in dominio archiepiscopi leopoliensis, quam cathedram nunc habet ill[ust]r[issi]mus et r[evere]nd[iss]mus D. D. Ioannes Andreas Prochnicki, vir integerrimus, eruditissimus et de utraque republica ecclesiastica et politica optime meritus.
Usi sunt autem Bibuli pro stemmate Korczak sive Carkafa, dni enim Prochicii illorum veri posteri, haereditate omni ab illis accepta, arma quoque ipsorum hucusque retinuerunt.
Denique nonnulli ex posteris L. Bibuli matrem cogitantes, ad matrem Romam suspirantes, harum septemtrionalium regionum pertaesi, post Iulium Caesarem in senatu a coniuratis occisum pacatam utcunque rempublicam audientes, domum redierunt et recuperatis vetustis amplissimis possessionibus Carrafas se a stemmate appelarunt. Unde nobilissima omnique aevo memorabilis familia illrmorum D. D. Carrafarum descendit, quae propter illam maiorum suorum erga Patriam iustam pietatem ita propagata est, ut principes, duces, comites, cardinales, archiepiscopos, episcopos semper habeat, imo unus eorum, summum adeptus pontificatum, optime universalem rexit ecclesiam Paulus quartus vocatus, quemadmodum et ill[ustrissi]morum d. d. Prochniciorum, in qua semper summi magistratus fuerunt, episcopatus, archiepiscopatus, castellanatus et alii.
De his omnibus Striicovium Lithuanorum et Samogitarum historicum leges, qui multo plura ex varus authoribus, etiam Russorum et Moscovitarum vetustissimis chronologis, scribit. Ego brevitati studui.
Atque hoc est iudicium r[evere]ndi d[omini] Andreae Wargocii, viri eruditissimi, de antiquissima ducum Bibelensium in regno Russiae origine atque eorum prosapia.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Причинки до історії роду Бибельських, зібрані арцибіскупом львівським Яном Прохніцьким. Подав Аристарх Крижановський До друку приладив М.Грушевський // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. XLVIII. – Кн. IV. – С. 1 – 12.
…копії з рукописі, що знайшов він, збираючи матеріал до історії василіян на Русі, в бібліотеці краснопустинського монастиря… – сучасна архівна легенда опублікованого рукопису: Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України. – Ф. 3 (MB), спр. 420, арк. 1 – 20.
…арцибіскуп львівський (перед тим біскуп камінецький) Ян Андрій Прохніцький – детальніше про його біографію див. монографію: Gębarowicz M. Jan Andrzej Prόchnicki (1553 – 1633). Mecenas і bibliofil. Szkic z dziejόw kultury w еросе kontrreformacji. – Krakόw, 1980; а також: Polski słownik biograficzny. – Wrocław, etс., 1985. – Т. XXVIII/3. – S. 547 – 550.
…кілька років був він послом Жиґимонта ІІІ при гішпанськім дворі – насправді Я.Прохніцький у 1600 – 1607 pp. перебував у Неаполі як королівський посланник, вирішуючи різні королівські та державні справи.
Умер 1632 р. – точний рік його смерті – 1633 р.
Інтересуючися історією свого роду, арц[ибіскуп] Прохніцький, як бачимо, зібрав тих кілька причинків до історії роду Бибельських, з котрого виводили себе Порохницькі – польський дослідник Мечислав Ґембаровіч вважав, що рукопис «Chotconum ducum de Bybel…» (Leopoli, 1629) Прохніцький сам особисто не писав, а тільки вніс деякі доповнення, див.: Polski słownik biograficzny. – Т. XXVIII/3. – S. 549.
…тодішньому славному латиністу Андрію Варґоцькому – Анджей Варґоцький (Andrzej Wargocki) – польський письменник, релігійний полеміст та перекладач (друга половина XVI – після 1629 p.); автор антипротестантського твору «Apologia przeciwko Luteranom» (Krakόw; 1605) та ін., перекладач праць античних авторів Юстина, Юлія Цезаря, Валерія Максима та ін., див.: Estreicher К. Bibliografia polska / Wyd. St. Estreicher. – Krakόw, 1938. – T. XXXII. – S. 198 – 201.
…Бибельські виводяться від римського Бібуля, сучасника Цезара, а з другого боку… – цікаво, що галицький рід виводив своє родинне коріння за прикладом литовської шляхти, яка ще в середині XV ст. прийняла римську генеалогічну легенду, щоб вирізнитися та виокремитися від польської шляхти; див.: Kulicka Е. Legenda о rzymskim pochodzeniu Litwinόw і jej stosunek do mitu sarmatyckiego // Przegląd Historyczny. – Warszawa, 1980. – T. LXXI. – Z. 1. – S. 11 – 13. Новіша література про сарматизм у ранньомодерній Речі Посполитій зібрана в монографії: TazbirJ. Sarmaci і świat. – Krakόw, 2001.
…зв’язуються з папським родом Карафів – очевидно, джерелом цього було те, що Ян Прохніцький, маючи зустрічі в Неаполі з представниками давнього неаполітанського роду Караффів, виявив подібність їхніх гербових емблем до своїх; див.: Polski słownik biograficzny. – Т. XXVIII/3. – S. 549.
…за Меховським і Кромером, говорить про міграцію римлян на Литву… – про розвиток «римської» генеалогічної легенди в білорусько-литовських літописах та польській історіографії в стосунку до української та російської історії див.: Русина О. Київ – Троя: передісторія та історія міфілогеми // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. – К.; Львів, 2004. – Т. 1. – С. 677 – 679.
…між галицькими боярами в польських часах ми не знаємо князів, хіба кілька фамілій з В[еликого] кн[язівства] Литовського… Припускати, що тут дійсно заховалася традиція про колишній княжий титул Бибельських, – на мій погляд, трудно – на підставі генеалогічних джерел сучасний дослідник Ігор Мицько виводить князівське походження роду Бибельських по жіночій лінії або від князя Прокопія Кудиновича, близького родича галицько-волинського князя Лева Даниловича, або ж від литовського князя Гедиміна (Мицько І. Історія Галицько-Волинської держави у генеалогічних сюжетах // Знак. – Львів, 2000. – Ч. 20. – С. 3; див. також: Він же. Синодики монастирів як унікальне джерело української генеалогії: князі Острозькі // Лавра. – Львів, 1999. – Ч. 2. – С. 56).
Мирон Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 80 – 89.