[Рец.] Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией (до 1609 г.),
проф. П. Жуковича
Михайло Грушевський
СПб., 1901, с. 21+610
Аналогічна своєю темою, ся праця петербурзького професора відрізняється дуже від обговореної вище книги д[обродія] Папкова, і то в добру сторону. Праця д[обродія] Жуковича – вповні наукова, самостійна наукова розвідка. Автор панує над жерелами й літературою предмета, всюди, хіба з виїмком дальших для його теми обставин, опирається на перших джерелах, критично їх беручи і доповняючи друкований запас дуже значною скількістю матеріалу невиданого, з рукописей Петербурзької публічної бібліотеки, архіву уніатських митрополитів і генерального штабу, та старається слідити події з об'єктивністю правдивого мужа науки. Поруч книги Харламповича про руські школи XVI–XVII в. се друга першорядна вкладка російської науки в історіографію церковних і просвітніх відносин Русі XVI–XVII в.
Не входячи в деталі, в дрібні контроверсії й відміни в поглядах, я обмежуся кількома загальнішими лише замітками до сеї цінної праці.
Почну з того, що титул її не вповні відповідає змісту – книга, властиво, дає далеко більше, ніж обіцяє титул. Вона складається з трьох відділів – перший говорить про приготування й переведення церковної унії в pp. 1587–1595, другий про церковну боротьбу в pp. 1596–1600, третій – в pp. 1601–1609.
Перший відділ, що займає майже третину книги, говорить про те, що діялося перед «соймовою боротьбою шляхти против унії», отже, зі становища титулу книги – се наче вступ до властивої теми, але в дійснім, реальнім укладі книги сей відділ зовсім не має такого характеру – се частина рівнорядна з дальшими двома: вона оповідає історію переведення унії й відносини до неї правительства й польських державних і парламентарних кругів на тлі державної польської політики.
Се й буде правдива тема книги – історія унії в зв’язку з державною політикою Польщі в 1590–1609 pp. і відносин до неї державних станів і правительствених кругів Польщі; бо не тільки що перший відділ говорить про часи, коли ще сеймової боротьби против неї не було, але і в двох дальших відділах сама, властиво, соймова боротьба православної шляхти виступає тільки епізодами в загальній історії політичних моментів церковної унії.
Автор оглядає її на широкім тлі політичних відносин Польщі й тим причиняється немало до її освітлення. Один лише момент належало б піднести – впливи народних рухів і козаччини в справах унії. Автор лише дуже побіжно сеї справи дотикає, а належало б зробити більше. Я, розуміється, далекий від гадки признавати церковну закраску рухам 1590-х pp., але лишається факт фактом, що противники православія хотіли трактувати православних діячів як «Наливайків». На кінець же першого десятиліття XVII в. випадають уже зовсім активні виступи козаків у київських церковних справах.
Незалежно від такого політичного освітлення унії, автор робить чимало і для вияснення її історії, її, так би сказати – інтриги, хоч треба сказати – замало уділяє місця й уваги різним спірним і неясним її точкам, або обмежаючися категоричним представленням, або злегка переходячи над сими непевностями. Взагалі, на мій погляд, слаба сторона праці лежить у перевазі чисто наративного методу над аналітичним. Хоч як збагачене новими подробицями й фактами, просте оповідання подій не заступить аналізи, особливо в таких суперечних і часто неясних справах. А загромаджене дрібнішими подробицями оповідання часом стає таки й затяжке читачеві.
В соціальні й культурні обставини уніонної боротьби автор не входить; но входить він ближче і в мотиви головних діячів більше особистої натури. Об'єктивність його при тім варта всякої похвали, але варто в кождім разі трохи глибше застановитися над мотивами, що водили діячами тої й другої партії. Автор зводить їх до принципіальної різниці в поглядах: хто становить церкву, хто має рішати церковні справи – сам єпископат, чи й духовенство взагалі, й вірні – миряни?
Та до сього треба додати, що така контроверсія була дуже нової дати, була подиктована самими обставинами, де по одній стороні лишилися самі єпископи, по другій – миряни й нижче духовенство. Закидати єпископам таке їх принципіальне становище, як я то сказав у повнішій рецензії, зі становища тодішніх поглядів дуже тяжко. Вина єпископів лежала в тих причинах, що робили для них не принципіально, а реально тяжкою громадську контролю, інгеренцію патріархату, і т. ін.
З великого запасу надрукованого матеріалу, зібраного автором для сеї праці, подані в додатках лише сім сучасних листів (в pp. 1595–1602); очевидно, автор не мав спромоги публікувати більше. Було б пожадано в кождім разі, щоб вказані ним інші матеріали петербурзьких збірок до історії унії були опубліковані якнайскорше.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 49. – Кн. 5. – С. 24 – 25 (Бібліографія).
Жукович Платон Миколайович (1857-1919) – російський історик церкви.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 182 – 183.