Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

6. Союз із Москвою

Михайло Грушевський

Союз, чи як то кажуть – прилучення України до Москви було лише одною з ниток тієї дипломатичної сітки, яку плів Хмельницький на Польщу. Опріч Криму, з котрого почалась отся система заграничних союзів, і Москви, входили в план Хмельницького ще Турція, Волощина, Семигород і наостанку – Швеція. З Турцією пішло досить гладко, і при кінці 1650 р. Україна признана була васальною державою Турції з обов’язком плати дані, а Порта натомість обіцяла їй поміч свого васала – кримського хана. Сама Порта від всякої реальної участі в війні усувалась, одиноким здобутком сього союзу був вплив через Константинополь на хана, але й се було важно, тому Хмельницький так пильнував своїх відносин до Турції й пізніше, хоч хан і не показував ніколи особливої пильності в виконанні султанських розпоряджень.

Важніша з сього погляду була Москва, але з нею йшло дуже тяжко. Хмельницький зараз же на початку свого повстання постарався нав’язати зносини з нею і всякими способами пробував втягнути її в свою війну з Польщею, то зваблюючи її своїм заміром піддатись «під руку» московського царя, то показуючи йому перспективи Царгорода і навіть Єрусалима, котрі брався для Москви завоювати, то страхаючи, що піде інакше війною на неї. Дарма. Москва дуже інтересувалась рухом Хмельницького, але більше, щоб так сказати – негативно: щоб Хмельницький не звернувсь проти неї, як то стільки разів вже було протягом XVII в. з українськими козаками. Коли показалось, що Хмельницький, навпаки, шукає опори в Москві, Москва заспокоїлась, не жалувала йому компліментів і соболів, «милостиво похваляла» за його афекти, але не хотіла, боялася зривати «вічну згоду» з Польщею, і ніякі улещування Хмельницького, ніякі перспективи Царгорода і Єрусалима не могли її звабити.

Але зараз по Зборівській умові Польща стала укладати плани – напустити козаків з татарами на Москву. Хмельницькому сей план був дуже ненаручний: не маючи певності, що з Польщею дійде ладу, не хотів він позбавляти себе союзника in spe [тут: імовірно] і дійсно дуже зручно викрутився; але Москву мусило се дуже занепокоїти. Коли перед тим Хмельницький страхав Москву, що буде її воювати, Москва не уважала на се, знаючи, що вона Хмельницькому потрібна; тепер Хмельницький запевняв її в своїх симпатіях, але московські політики мусили себе спитати: а що буде, як Хмельницький стратить можливість опиратись намаганням Польщі і ся страшна коаліція – Польщі, України й Криму впаде на Москву?

Берестецька катастрофа показала дуже ясно можливість такого кінця і, безперечно, сильно вплинула на зміну московської політики. До сього, розуміється, причинилась немало ще й надія, користаючи з цілковитого ослаблення Польщі, щось здобути від неї. Вже 1650 р. Москва почала торгуватись з Польщею, покликуючись, що козаки хочуть прилучитись до Москви; три роки треба було, аби справа перейшла через всі митарства обережної і формалістичної московської дипломатії.

Нарешті надумавши і відкинувши кілька проектів задоволення козаків без розриву з Польщею (як переселення їх на землі Московської держави і под[ібне]), а діставши відмову від Польщі на свої жадання, Москва рішилась зірвати з Польщею. Формальним оправданням виставлено, що утисками православ’я король порушив своє приречення в pacta conventa – мати в опіці всі релігії під умовою увільнення від присяги, і козаки стали вільні від присяги [В 1649 р. цар, відповідаючи Хмельницькому на його заяву, що бажає прилучитись до Москви, ставив умовою: «А будеть королевское величество тебя гетьмана и все войско Запорожское учинить свободныхъ»; спочатку тут було написано: «А будеть… учинитеся свободны», – і поправлено; поправка дуже характерна (Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], III, с. 321).].

Тим задовольнялось, з формального боку, жадання, аби козаки стали наперед, перед своїм прийняттям під московську протекцію, «вольними людьми», і московський земський собор, признавши їх тепер такими, постановив прийняти «гетьмана Б.Хмельницького і все військо запорозьке з містами й землями» (початок падолиста 1653 p.), і для переведення сього вислано на Україну велике посольство.

Москва представляла собі союз з Україною в формі прилучення її до Московської держави, під руку московського царя. Як собі представляв то Хмельницький? Може бути, що ніяк, себто не застановлявся над сим. Як вправний і оборотний дипломат (не політик) він не давав жадної ваги словам і формам, пильнуючи лише самої речі. Для нього, як я вже сказав, Москва була одним з найважніших елементів, які він хотів втягнути в свою боротьбу з Польщею, і він не жалував заходів, аби її втягнути. Щоб втягнути Турцію, він признав себе її васалом і мусив прийняти обов’язок плати харачу.

Москва хотіла прилучення, признання власті московського царя – sit tibi! Він готовий присягати московському царю на підданство. Але при тім він пильнує заховати попередні відносини з своїм сюзереном – султаном, і по присязі Москві запевняє його, що ніякої переміни в його відносинах до Порти не сталося; очевидно – він однаково не надавав значення ані тому васальству, ані тому підданству щодо самої речі. Головна річ, аби втягнути Москву в війну з Польщею. В 1653 р., по зневіренні народу, по спустошенні краю, по утраті Волощини, при цілковитій непевності татарів і браку іншого сильного союзника, то була річ незвичайно важна і потрібна для нього. І він показував Москві якнайвигідніші сторони в її протекції Україні, не думаючи, що тим створює собі необорні перешкоди на будучність. Що в них, коли він зовсім не застановлявся над уставленням відносин до Москви на будучність, а пильнував моментальної потреби – помочі в тій хвилі.


Примітки

Волощина… – йдеться про Молдавію.

Берестецька катастрофа… – битва під Берестечком (30 червня – 10 липня 1651 p.), яка закінчилася поразкою українського війська і перемогою сил Речі Посполитої.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 477 – 479.