Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] V.Jagič. Einige Streitfragen

Михайло Грушевський

Берлін, 1898, с. 53 (відбитка з XX т[ому]
"Archiv'a für Slavische Philologie")

Під сим загальним титулом подав проф[есор] Ягич три осібні розвідки: про мову київських глаголитських листків в зв’язку з панонською теорією (з поводу статті д[обродія] Ляпунова) про відносини слов’янських мов до себе і про формулу ort-, ert- і tort-, tert-. З них друга має для нас спеціальний інтерес, бо шан[овний] автор зачіпає в ній ряд питань, зв’язаних з нашим народом.

Автор починає короткими увагами про схеми поділу слов’янства на групи (тут багато місця уділено системі Максимовича), про генеалогічну теорію і теорію переходів – автор тут підпирає гадку Шмідта про паралелізм сучасних географічних відносин слов’янства з відносинами на правітчині (с. 22) і виступає против впливу генеалогічної теорії на погляди про процес витворення діалектів; нарешті зазначає чотири суперечні питання в сфері систематики слов’янських мов та діалектів: відносини руських «мов або діалектів»; обопільні відносини полудневослов’янських діалектів і їх відносини до староцерковнослов’янського; відносини чеського до словацького, кашубського і полабського до польського. Сі чотири питання переходить автор в тій черзі; ми можемо поминути інші й обмежитись першим.

Автор спиняється на працях двох визначних лінгвістів – українців Потебні й Огоновського на відносини східнослов’янських мов (чи як шан[овний] автор зве – руських діалектів, зіставляючи доволі назвати їх язиками – «in der Wissenschaft ist das Nebensache», с. 33); коротко оглядає він головні спільні прикмети їх і різниці українсько-руського, білоруського і великоросійського; шановний автор ставить два останні поруч себе, як рівнорядні, і зауважає більшу близькість українсько-руського до білоруського, ніж до великоросійського. Зауважу, що тверде р («Verhärtung des p»), прийняте автором за оригінальну прикмету білоруську, широко розповсюднене в українських правобічних говорах.

По дорозі автор застановляється над недавно висловленими поглядами Шахматова про утворення східнослов’янських мов; автор справедливо збиває його перецінювання впливу державних організацій на творення діалектів (сі погляди Шахматова були оцінені в моїй рецензії в «Записках», т[ом] VIII) і порушує звісне питання про полянських великоросів, знову підняте Шахматовим.

Д[обродій] Ягич, що вже забирав в сій справі голос (в критиці поглядів Соболевського), висловляє кілька інтересних гадок в сій справі, шан[овний] автор, справедливо відкидаючи гіпотезу про великоросійство полян, відступає великоросіянам племена на лівім боці Дніпра:

«За Дніпром, на широкім просторі на схід і північ могла мати свою арену вже інша, північно-східна група племен або діалектів. Се я признаю. Сіверяни давньої літописі могли й язиково відрізнятись від осадників правого боку Дніпра» (с. 30).

Шан[овний] автор був ласкав подати мій закид на сю його гадку, що він висловив в листі до мене, тут я уважаю потрібним його трохи пояснити.

Від сіверян і взагалі задніпрянських українців ми не маємо язикових пам’яток, отже, всі здогади про язикову відмінність їх від правобічних – то цілком довільна гіпотеза. Їй противиться ось який факт: Північна Сіверщина, скільки знаю, тепер має північноукраїнський діалект, сполучений рядом язикових переходів з білоруською мовою. Ми мусимо прийняти його за останок (архаїчний) старої сіверянської мови, бо не можемо його уважати результатом пізнішої української міграції, бо ся міграція і мішанина дала в результаті новішу форму української мови, якою є середньоукраїнський діалект, що витворивсь, по всякій імовірності, власне сим міграційним процесом. З сим згоджуються й історичні факти, бо вони не дають можності припускати винищення або й еміграції сіверян з їх загородженими лісами просторів. Севрюків і пам’ять про сіверську територію аж до Сули ми стрічаємо ще в XVI в.

З інших уваг шан[овного] автора піднесу його погляд на язиковий перехід між українськими і південнослов’янськими мовами (с. 22, 36). Взагалі коротка ся розвідка дуже багата цікавими й важними гадками шан[овного] автора.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. 26. – Кн. 6. – С. 5 – 6 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАК України. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 239, арк. 1–1 зв., 4–4 зв., 5. Підпис: М.Грушевський.

Ягич (Jagić) Ватрослав (1838-1923) – хорватський лінгвіст, палеограф і археограф, літературознавець, історик, філолог-славіст.

…д[обродія] Ляпунова – Ляпунов Борис Михайлович (1862 – 1943) – російський учений-славіст.

…й Огоновського… – Огоновський Омелян Михайлович (1833–1894) – український літературознавець, мовознавець, етнограф, педагог, письменник і громадський діяч.

…сі погляди Шахматова були оцінені в моїй рецензії в «Записках», т[ом] VIII… – йдеться про рецензію: Грушевський М. [Рецензія] А.Шахматов. К вопросу об образовании русских наречий… // ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. 8. – Кн. 4. – С. 9 – 14.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 123 – 124.