Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Karol Potkański. Kraków przed Piastami

Михайло Грушевський

Краків, 1898, с. 155 ("Rozprawy Akademii umiejętności,
wydz[iał] hist[oryczno]-fiIoz[oficzny]", t. XXXV)

Розвідка ся поділяється на три частини. В першій автор застановляється над племінним підкладом Польщі і легендами, зв’язаними з найстаршими її центрами – Краковом і Віслицею; автор, опираючись на звістці «Панонського житія», називає се плем’я віслянами, прощаючись тим способом з фантастичною Хорватією. Давні етнографічні границі з Руссю автор кладе відповідно більш-менш теперішнім: вісляни мали займати долішній Сян, долішню і середню Віслоку, цілий Дунаєць з Попрадом (зауважу, що верхній Попрад належить тепер Русі); головна колонізація їх була на лівім боці Вісли; дальше на північ бужани займали обидва береги Бугу і горішній Вепр (с. 106 тому «Rozpraw»).

Розуміється, се вже великий поступ по давніших заявах деяких польських учених, що, мовляв, на лівім боці Бугу нема і не було ніякої Русі, її видумав російський уряд, але шан[овний] автор перечив, що останки і сліди давніших руських осад переходять далеко зачеркнену ним границю, що наслідком історичних обставин Русь мусила на заході відступати, отже, давніше її границі йшли на захід дальше, ніж тепер.

Та що давніше руський клин на заході не міг бути вузьким, як тепер (увага автора, що Русь зайняла гірські краї Карпат на заході вже по XVI в., ні на чім не оперта), рівно ж означив він Русь на горішнім Попраді, а Спиш без застережень зачислив до польської території. Старі перекази автор аналізує порівняним фольклорним методом, взагалі обережно, тільки в існування Крака, на мій погляд, увірував занадто скоро.

Друга частина (с. 150–200) присвячена відносинам віслян, політичним і церковним, до Великоморавської держави, третя – реконструкції історії Малопольщі аж до прилучення її до Великопольської держави. Автор виказує чимало дотепу і зручності в орудуванні незвичайно скупим матеріалом і витисканні з нього maximum відомостей; рахунки і виводи його часом занадто гіпотетичні, але він переважно робить їх досить обережно, себто докладно відграничуючи певне від можливого. Я спинюсь коло того, що безпосередньо дотикає нашої історії.

Насамперед мушу піднести, що автор залегко оцінив вплив Руської держави в карпатських краях перед Володимиром і не числиться з можливостями, які з сього б виникали. Гіпотезу Соловйова про втрату сього впливу за Ігоря автор взяв занадто серйозно і положив в основу різних комбінацій. Поминаю деякі дрібниці – дрібниці, наслідком того, що автор знайомився з історією Русі тільки здебільшого. З сього витікає й його віра в норманську теорію, начеб не знати в який догмат.

Фундаційний привілей Празької катедри д[обродій] П[отканський] уважає фальсифікатом, але вказані в нім границі автентичними – границями церковного впливу моравської церкви на сході. З сим би ще найлегше можна згодитись (сю гадку боронив в спеціальній розвідці д[обродій] Регель, але його розвідки д[обродій] П[отканський], здається, не знає), хоч все воно задалеко на схід, хоч би й для церковних впливів, але д[обродій] П[отканський] ще й вагається – чи не признати їх границями політичного впливу (с. 238).

Признаючи, що Краківська земля належала до Чехії в другій половині X в., (д[обродій] П[отканський] нарешті ввів у круг польської науки звістку ібн-Якуба!), д[обродій] П[отканський] гадає, що вже тоді Мешко панував над Червенськими городами, поки не відібрав їх Володимир. Але се дуже неймовірно, щоб держава Мешка, оминаючи Краків, загорнула руське Підгір’я і Побужжя. Д[обродій] П[отканський] думає, що Мешко не відібрав Кракова, аби не сваритись із чехами, але коли він, по його думці, позабирав землі наоколо Краківської землі з-під носа у Болеслава, то се ледве чи могло годитись з удержанням добрих відносин з Чехією. Ібрагім ібн-Якуб, що досить докладно означив границі Мешкової держави, нічим не натякає, щоб на полудні вона мала граничити з Чехією. Автор виходить із буквального значіння звістки Нестора про похід Володимира на ляхів, але, очевидно, не знає, що сим звісткам не можна вірити на слово, без ближчої аналізи. Вже Регель прийшов до переконання, що літописець помилявся, і сей погляд має дуже багато правдоподібності.

З дальшого піднесемо дуже інтересний коментар д[обродія] П[откан-ського] до звісної грамоти Оди (гадки сі він висловив вже в своїм відчиті про гробову напись Болеслава Хороброго – справоздання академії, 1896, VI).

Взагалі праця автора робить дуже приємне вражіння науковістю і обережністю методу, об'єктивністю й значною ерудицією. Польська історична наука може в нім здобути дуже визначну силу.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. 26. – Кн. 6. – С. 6 – 8 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАК України. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 236, арк. 8–13. Підпис: М.Грушевський.

Потканський (Potkaski) Король (1861-1907) – польський історик, дослідник доби середньовіччя Польщі та слов’янства, етнограф. З 1901 р. – професор Ягеллонського університету. Член-кореспондент Краківської академії наук (1902). Для праць К.Потканського характерне поєднання історії та етнографічних даних, сміливість висновків. Твори К.Потканського часто рецензувалися на сторінках «ЗНТШ», цінувалися й цитувалися М.Грушевським. Рецензована праця – перша монографія К.Потканського.

Основні праці: «Włodycze rycerstwo і zagrodowa szlachta w województwie krakowskim w XV і XVI wieku» (1888), «О pierwotnym osadnictwie w Polsce» (1889), «Lachowie і Lechici» (1898), «Opactwo na łęczyckimgrodzie» (1901), «O pochodzeniu Słowian» (1902), «Genezaorganizacji grodowej» (1905), «Opochodzeniu wsipolskiej» (1905), «Zajęcie Wielkopolski 1313 і 1314» (1905).

…Соловйова… – Соловйов Сергій Михайлович (1820–1879) – видатний російський історик.

…д[обродій] Регель… – Регель Василь Едуардович (1857–1932) – історик-візантиніст, славіст.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 84 – 85.