Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Передмова до т. XX «Руської історичної бібліотеки»]

Михайло Грушевський

В сім томі, як обіцяли, подаємо переклад праці д. Шульгіна «Очерк Колиивщины по неизданным и изданным документам 1768 и ближайших годов», друковану в часописі «Киевская старина», 1890 р. (кн. ІІ – VIII), і видану потім осібною книжкою – відбиткою (Київ, 1890, с. 209). Разом взявши, розвідки, подані в сих двох томах «Руської історичної бібліотеки» – XIX і XX можуть познайомити читача з народними рухами на Україні-Русі XVIII в., в їх різних проявах і заступити до певної міри монографію, яка дала б загальний образ сих рухів, бо такої дотепер не має наукова література. Спеціально для найбільш грандіозного з сих рухів – руху 1768 p., званого Коліївщиною, нема монографії, котра б вповні вичерпувала предмет; з того, що є в науковій літературі, праця д. Шульгіна найбільше може служити для ознайомлення з сим рухом, бо збирає багатий і певний, головно, документальний матеріал, для того її вибрано для перекладу, але й вона має деякі важні недостачі.

Насамперед автор в огляді самого руху оперся, головно, на актах польської військової комісії для суду над учасниками руху – т. зв. Кодненської книги, інші матеріали, особливо досить багату мемуарну літературу, він полишив здебільшого на боці; через те деякі епізоди, і між ними головна компанія – Уманська, зовсім помінені; до певної міри сю недостачу заповнює подана в попереднім томі розвідка проф. Антоновича про Гонту, але теж тільки до певної міри, бо то біографія тільки одного з проводирів.

Друге – автор вибрав собі кілька питань і оглянув їх в поодиноких главах своєї праці, через те огляду цілості сього руху ми, властиво, у нього не знаходимо. Се були б головні недостачі; з меншими – як досить важка архітектоніка й стиль сеї розвідки, та й з деякими незручними поясненнями або виводами, читач сам дасть собі раду.

Правда, сю книжку спіткав інший дуже тяжкий закид – загального невірного розуміння речі, її тенденційного освітлювання. Сей закид вийшов з-під пера звісного польського історика Т.Корзона ([Korzon Tadeusz, Nowa książka о Koliwszczyznie //] Kwartalnik historyczny, 1892, III, с. 526 – 540); д. Корзон закидав д. Шульгіну, що він підсуває Коліївщині якісь вищі, ідейні мотиви, характер протесту проти суспільного устрою Речі Посполитої, і якусь організацію [Справа організації дійсно лишається непевною до якої міри вона існувала, хоч д. Шульгін в своїй оповіді і боронить свої погляди.], – тимчасом як д. К[орзон] бачить в ній тільки саме розбійництво, і всі його симпатії лежать по стороні тих, що не по-людськи карали гайдамаків, з польської й російської сторони; він бачить у д. Шульгіна якесь любування в гайдамацьких убивствах і насильствах і розтягає сей закид на цілу «київську школу», осередком котрої уважає «Киевскую старину».

На се д. Шульгін відповів критичним переглядом аргументів д. Корзона, а редакція «Киевской старины» загальною відповіддю («К[иевская] старина», 1893, І, с. 126 – 166); з сеї останньої, написаної одним з видатніших репрезентантів «київської школи», ми наведемо уривок, що служить відповіддю на закид д. Корзона і заразом – дає добру характеристику сих народних рухів:

«Ми, як і д. Корзон, признаємо, що події 1768 р. були дуже сумні; сцени убивства і нелюдськості, де б вони не з’являлись, завсігди викликають відразу в усякій хоч трохи цивілізованій і гуманній людині; тому й винищення селянами множества шляхтичів і жидів, і нелюдські кари над селянами шляхетських судів, що не менш немилосердно буяли протягом 4 років і винищили тисячки жертв, се – на нашу гадку – факти сумні, за якими треба жалувати.

Але сі наші почуття зовсім суб’єктивні і не можуть служити метою історичного досліду. Ми мусимо поставити і собі, і д. Корзону питання: які причини викликали сі явища, що нас засмутили? Ми зовсім переконані, що д. Корзон не буде їх шукати, як шляхтичі XVII – XVIII в., «в уродженій хлопській злобі», сам він відкидає погляд тих польських публіцистів, що хотіли скинути вину на «заграничні підшепти». Значить, причину треба шукати в ненормальнім суспільнім устрої Речі Посполитої.

Для нас сі причини ясні й зовсім логічні: селянську масу, невважаючи на довге і сильне противлення, закріпощено, позбавлено грунтів і всяких, навіть найелементарніших горожанських прав, її повсечасно дражнили шляхтичі безграничною і безконтрольною своєволею. Окрім матеріального гніту, селян роздражнено й дуже нелюдськими релігійними нагінками для запровадження унії. Вкінці польський уряд і суспільність не постарались дати селянам яку-небудь, хоч би як убогу, найелементарнішу освіту. При такім устрої наслідки, розуміється, могли бути тільки сумні. Покривджена, ображана і роздражнена маса мусила, розуміється, піднятися при першій нагоді, з першого ліпшого імпульсу, і вибух сей задля повного браку горожанського розвитку й гуманної освіти мусив виявитися в формах дуже нелюдських і кривавих.

Щодо шляхетських репресій, котрі, на наш погляд, трудніше виправдати, бо вони виходили від верстви більш освіченої й забезпеченої з кождого погляду, а до того тяглися надто довго (4 роки), тому мали характер не вибуху або хвильового запалу, а систематичної, вирахуваної помсти, то й про них теж можна сказати, що нелюдськість сих репресій пояснюється станом суспільності в тім часі: освітою шляхетської верстви, дуже поверховою й порожньою, далеко нижчою від того рівня прав, на котрім встигла статися верства; тенденцією суспільної організації, занадто сторонничої, ексклюзивно-класової. В таких обставинах, розуміється, всяка селянська реакція, замість викликати потрібні заходи коло забезпечення суспільного устрою дорогою уступок і якогось задоволення потреб мас, – могла викликати тільки почуття помсти, що виявлялось в нелюдськостях відповідних до пережитого страху».

Сі слова можна прикласти взагалі для оцінки народних рухів на Україні-Русі XVI – XVIII в. в межах Польської й Російської держав.

Щодо нашого видання, то переклад праці д. Шульгіна належить д.М.Вороному; до нього долучено покажчики для тт. XIX і XX, споряджені д. П.Рондяком; друку тому доглядав д.М.Павлик. Важніші друкарські похибки подані при кінці тому; цитати з документів подавано без поправок, як їх дано в книзі д. Шульгіна.

Сим томом закінчується серія монографій про народні рухи на Україні-Русі XVII – XVIII в., розпочаті в IX т. «Р[уської] історичної бібліотеки» монографією про Хмельниччину. В дальших томах подана буде серія розвідок до історії внутрішнього – суспільного й культурного життя, суспільного укладу й інституцій на Україні-Русі.


Примітки

Подаємо за першою публікацією: Грушевський М. [Передмова] // Руська історична бібліотека. – Львів, 1898. – Т. XX: Шульгін Я. Начерк Коліївщини. – С. І – IV.

розвідка проф. Антоновича про Гонту – див. вище наші примітки до передмови М.С.Грушевського до т. XIX «Руської історичної бібліотеки».

одним з видатніших репрезентантів «київської школи»… – йдеться про згаданого вище В.Б.Антоновича. Саме він був автором відповіді Т.Корзону, даної від імені редакції «Киевской старины»: От редакции (Несколько слов г.Корзону) // Киевская старина. – К., 1893. – Кн. 1. – С. 161-166.

М.Вороному – Микола Вороний (1871 – 1937) – видатний український поет, критик і перекладач. Наприкінці XIX ст. жив у Галичині і співпрацював з М.Грушевським.

П.Рондяком – наглядач маєтку М.Грушевського у с.Криворівня, виконував також різні доручення М.Грушевського, пов’язані з видавничими справами.

М.Павлик – Михайло Павлик (1853 – 1915), український громадсько-політичний діяч і письменник, у 1895 – 1905 pp. був першим бібліотекарем Наукового товариства ім.Шевченка у Львові.

Ю. Мицик

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 349 – 351.