1. Потреба оцінки

Михайло Грушевський

Двісті п’ятдесят літ минуло від часу, як покривджений чигиринський сотник підняв на Україні рух, що привів до цілковитого перевороту політичну систему Східної Європи і надав свому проводиреві розголос, який ні перед тим, ні потім не випадав на долю політичним діячам нашого народу. В середині січня («за три тижні до сирної неділі») [Акты Московского государства, II, с. 307; сирна неділя була 5 с[тарого] с[тилю] лютого.] підняв він Запоріжжя «королівськими листами», в грудні (17 с[тарого] с[тилю]) [Єрлич [Jerlicz], Latopisiec, I, p. 72.] в’їздив він з тріумфом в Київ, в апогеї своєї слави. І які ж різнорідні почуття викликала ся слава у сучасників-земляків. «Мойсеєм, хранителем, спасителем, свободителем народа від лядської неволі і на знак того «Богданом названим» величав його православний Київ, вітаючи в своїх мурах. Zdrajca, zbójca, rozbójnik, bezbożny arcytyran і morderca, – титулує його в своїх мемуарах православний український шляхтич, пересиджуючи в мурах Печерської лаври народний рух. Що вже казати за чужих!

Але й за двісті літ від того великого руху суд про Хмельницького і Хмельниччину не прийшов до якоїсь одностайності навіть в українсько-руській науці. Пригадати собі хоч би Максимовича з його ентузіазмом для Хмельницького і гострі, повні ненависті, нападки на Хмельницького у Куліша! Очевидно, за тих двісті літ справа Хмельниччини не передавнилась, – се ясно показує пристрасний характер, який не раз прибирають суперечки з поводу її.

Вона й не могла передавнитись. Є події, що по короткім часі мають виключно історичне, сказати б – антикваричне значення; є знов такі, що служать вихідною точкою для дальших поколінь на довгий час, сотворяють для них цілком нові обставини життя, виносять наверх змагання й ідеї, що стають бойовим прапором для віків, святощами для одних і страхом для других. Се те, що звичайно зветься епохами. Для українського народу такою епохою була Хмельниччина. Її можна порівняти з значенням реформації для німецького народу, французької революції для Західної Європи. Ми досі чуємо на собі вплив перемін, витворених Хмельниччиною; ті ідеї, що двигнули нарід тоді, зістаються в значній мірі досі народними desiderata’ми [мріями, ідеалами народу], перейнятими й поступовою інтелігенцією; з оцінкою того руху зв’язана така чи інша оцінка й народної програми.

І одначе се все не виключає можливості, а, властиво, обов’язку для нас, потомків народу, що зчинив той великий рух, об’єктивного суду над сим рухом, тим більше що справедлива оцінка й зрозуміння його дає нам розуміння цілого періоду нашого народного життя, дає ключ до пізнання не одного й у попередніх часах. І теперішня річниця дає повід застановитись над Хмельниччиною та її ініціатором і провідником.

Примітки

… підняв він Запоріжжя «королівськими листами»… – ці листи Б.Хмельницького не збереглися. Очевидно, тут слід вести мову про так звані «зазивні листи», тобто прокламації гетьмана, у яких він закликав український народ до повстання.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 466 – 467.