4. Зборівська угода
Михайло Грушевський
Як ні фантастичні, невиразні були нові замисли Хмельницького, але, як бачимо, – на початку 1649 р. утворилось в нім переконання, що не досить настрашити панські круги, які правили Польщею, а треба хильнути цілою тією шляхетською будовою, аби здобути можливість упорядкуватись собі відповідно своїм бажанням на Україні; з тим мусила йти свідомість, що сили на то є. Хмельницький покладався цілковито на татарську поміч, крім того, побільшені (як потім показалось) надії могли викликати в нім нав’язані тоді зносини з іншими державами – Москвою, Туреччиною, Семигородом. Безперечно, що й у народі, особливо між козацтвом була сильна охота рішучо обрахуватися з польсько-шляхетським режимом; сучасники зауважають, що Хмельницький хоч би й хотів годитись з Польщею, то не може; від козаків чули зароки, що «перше язики людські обернуться назад, ніж ляхи будуть панувати над нами», «або знести шляхту, або згинути» (Ks., p. 387, 389). Україна напружила свої сили на знесення «лядської неволі».
Зрада татар в рішучу хвилю, під Зборовом, все розбила. Натомість того, аби подиктувати свої жадання польському правительству, Хмельницький мусив іти на компроміси, маючи проти себе хана [Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], III, с. 395.]. Нема ніякої непевності, що Хмельницький поневолі, в біді пристав на згоду з Польщею і що зборівські статті не можна уважати вповні мірою його жадань. Але й за тим всім годі не признати, що Зборівський трактат не тільки служить дуже сумним епілогом сієї війни, але й дає сумне свідоцтво про самого Хмельницького (розуміється – як брати його незалежно від тієї верстви, до котрої він належав).
Зборівські статті зводяться до отсих головних точок: козацький реєстр з 40 тисяч, на території воєводств: Київського, Чернігівського і Браславського; коронне військо не може входити на сю козачу територію; жиди не можуть на ній мешкати. Всі не вписані в реєстр мають підлягати своїм панам і королівським урядникам. Кривди православній вірі мають бути полагоджені (ся стаття була стилізована так двозначно Киселем супроти вимагання Хмельницького, аби унію знесено): митрополит здобував сенаторське крісло; руські школи заховувались надалі; єзуїти не могли мешкати в вище названих воєводствах; сенатори тих воєводств мали бути православні.
Порівнявши, бачимо, що зборівські статті становлять сполучення, де в чім розширене, петицій 1648 р. з жаданнями, поставленими Хмельницьким комісарам на початку 1649 р. Сей факт наводить на гадку, що хоч Хмельницький не з власної волі, під натиском обставин укладав зборівські статті, вони не далеко відійшли від його бажань. Але в то трудно входити.
Бачимо, що сими статтями були забезпечені дві справи – козацька і релігійна; їх інтересам присвячено цілий ряд точок, і умова входить в такі деталі, як право козаків курити собі горілку, або заховання прав руських шкіл. Натомість ніякого натяку про той «руський нарід», що Хмельницький хотів вибити з лядської неволі і прирікав, що його не відступить: його не тільки поминено, але стаття про послушність дідичам і урядам зазначила, що Хмельницький відрікається від нього, вертає його в statum quo ante [до первісного стану] і зобов’язується змусити його до сього повороту, бо коли коронне військо не мало вступу на територію тих трьох воєводств, то тим самим екзекутиву мав перейняти Хмельницький (як воно й дійсно було). Лише в статтях про заборону жидам жити на тій території, а жовнірам перебувати (і значить – ставати на кватери, консистенціями) можна бачити певну полегкість для місцевого селянства, але дуже непевно, чи якраз його інтереси сі статті мали на меті.
Хмельницький й його прибічники виставляли Зборівську угоду як свій тріумф [Акты Южной и Зап[адной] России, VIII, с. 316, 349.]. Дійсно, з узько козацького становища, як порівняти сі статті з козацькими петиціями 1648 р., то се могло здаватись тріумфом. Але в дійсності рух давно зійшов з того узько козацького становища, прибрав характер народний, і навіть в теорії Хмельницький, як ми бачили, на початку року хотів зійти з пробитої стежки пактувань про великість реєстру, говорив за визволення руського народу в етнографічних границях. Як ні неясно се все було, в усякім разі Зборівська умова по тім усім була дуже сумним закінченням, і се почасти залежало від нещасливих обставин, почасти від провідників самого руху.
Народні маси на Україні се відчули. Можна сказати, що із Зборівською умовою Хмельницький і козаччина тратять свою ролю проводирів народу, народної війни; хоч і дальше значні народні маси беруть в ній участь, то під впливом ненависті до поляків, то під натиском обставин, ба навіть часом і примусу.
Народні маси зовсім не мали охоти до воєнного промислу; коли піднята з напруженням всіх народних сил війна 1648 – 1649 pp. не привела до здійснення надій, почуття розчарування, утоми мусило обняти люд. Не треба його представляти собі якимсь «гайдамацьким табором». Під грім козацьких гармат в війні з поляками в козацькій кореспонденції з Москвою йдуть безконечні суперечки за зайняті українцями на пограниччі грунти під оранку [Акты Южной и Зап[адной] России, III, с. 337, 339, 360 і т. ін.], а миргородський полковник з товариством займався будовою церкви «коштом великим» і висилав післанців до Москви по всяку «матерію».
Постороннього свідка антіохійського архідиякона Павла, що переїздив Україну літом 1654 p., Україна здивувала своєю культурністю і особливо інтенсивний зріст української культури він кладе на часи Хмельницького, очевидно, на підставі оповідань самих українців. Число письменних (широке розповсюдження письменності дуже здивувало Макарія), по його словам, особливо зросло від часу визволення від поляків, маса церков побудовано теж в сім часі: побудували церкви, поробили гарні ікони, іконостаси, корогви, навіть сільські церкви одна одної ліпші; люди запалились до своєї віри і стали особливо віддаватись науці, читанню і церковному співу. На місцях колишніх панських лісів оброблялася земля під ріллю і т. ін. [Путешествие патр[иарха] Макария, пер[евод] Муркоса, II, с. 2,15, 10, 28, 20.] Пізніший культурний упадок зовсім не був результатом самих народних рухів, тільки безрадної політичної ситуації, в якій опинилась Україна.
Примітки
… хана – йдеться про Іслама-Гірея III, кримського хана у 1644 – 1654 pp., союзника Богдана Хмельницького у 1648 – 1653 pp.
… Зборівські статті – йдеться про пункти мирної угоди, укладеної під Зборовом 18 (8) серпня 1649 р. (після Зборівської битви) між Б.Хмельницьким та Яном-Казимиром. Ця угода мала компромісний характер, через зраду хана аж ніяк не відповідала результатам блискучої перемоги української зброї. Але дорікати за це гетьману, як це робить Грушевський, не варто, оскільки він вимушено мав піти на таке порозуміння.
… миргородський полковник – йдеться про Матвія Гладкого, який був миргородським полковником з квітня 1649 до Берестецької битви 1651 р.
… архідиякона Павла… Макарія – М.Грушевський у даному випадку не дуже чітко окреслив особу автора знаменитого історико-мемуарного твору. Павло Алеппський (Халебський) був сином антіохійського патріарха Макарія, який двічі відвідав Україну, проїжджаючи через неї з Молдавії до Москви (1654 р.) і назад (1656 p.). Повне видання його твору, використане М. Грушевським, переклав з арабської відомий орієнталіст Г.Муркос: Путешествие антиохийского патриарха Макария в XVII веке. – М., 1897. – Вып. 2; М., 1899. – Вып. 4. Саме на це видання пам’ятки Грушевський і посилається при подальшому викладі. Див. також сучасний польський переклад найважливіших фрагментів пам’ятки: Kowalska M. Ukraina w połowie XVII w. w relacji arabskiego podróżnika Pawła, syna Makarego z Aleppo. – Warszawa, 1986.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 473 – 475.