11. Значення Хмельниччини
Михайло Грушевський
Ми закінчили свій огляд Хмельниччини.
Великий політичний переворот довершив чоловік, що не мав про ніякі перевороти й гадки, що замірами своїми не виходив за інтереси тісної верстви, до котрої належав. Над розваленням Польщі працювали люди, що виховались на суспільно-політичних ідеях самої ж Польщі й не представляли собі інакшого суспільного устрою. Довершено радикальної соціальної революції – против замірів самих її ніби проводирів, що своїми поглядами солідаризувались не з тими, кого вели, лише з тими, против кого вели, – кажу за старшину. Нарід був лише знаряддям, і війна мала дійсно народний характер тільки на початку, поки козача старшина не видала того народу при першій нагоді цілковито. В результаті приготувався конфлікт між народом і його проводирями, і в сій боротьбі пішли прахом здобутки Хмельниччини – соціальні і політичні.
Хмельниччина розпочалась розривом з Польщею, мала закінчитись розривом з Москвою; але в тім моменті вмер Хмельницький, зіставивши все в непевності. В результаті його наступники по черзі попробували опертись проти Москви на всі елементи, які входили в політичну систему Хмельницького – Польщу, Турцію, Швецію, і всі сі проби не мали успіху, головно – через ту позицію, яку зайняла Москва у внутрішніх відносинах: в боротьбі старшини з поспільством. Після шведської історії загал старшини зайнявся реалізацією спроданих політичних аспірацій, і ми можемо потім бачити тільки легенькі епізоди протесту (як справа Полуботка, вибори в комісію 1767 р., проект Капніста) [Про нього див.: [Грушевський, Секретна місія //] Записки [НТШ], т. IX, miscellanea, с. 7 – 9; розвідка проф. Дембінського Dembihski, Tajna misja Ukraińca w Berlinie w r. 1791] – Przegląd Polski, 1896, III.]. З політичного союзу, що мав для його автора лише тимчасове, хвильове значення, утворилися політичні відносини на довгі віки.
Хмельниччина на полі політичнім і соціальнім мала повне фіаско.
І все-таки, уважаючи, з чим виступив Хмельницький і в яких обставинах робив, не можемо не дивуватись його здібностям. Найліпшою мірою може бути для нього порівняння з пізнішими заступниками козаччини: ми не стрічаємо тут чоловіка, щоб хоч в приближенні дорівняв йому. Се був чоловік з незвичайними здібностями адміністрації й організації. Був він і дуже зручним дипломатом, але ся здібність нерідка. Його слаба сторона – нерозуміння потреб народних мас, несвідомість потреби опертись щиро на сі народні маси, для них і з їх становища, не з становища козачої верстви, будувати суспільний політичний устрій.
Але тут Хмельницький стояв на рівні з усією сучасною українською інтелігенцією. Можемо жалувати, що в таку рішучу для нашого народу хвилю не найшов він провідника, котрий піднісся би над поглядами свого часу і прозрів у будущину, тільки ж того ні від кого й не вільно вимагати. Хмельницький в усякім разі зістається одним із здібніших, найталановитіших людей нашого народу. Всі фрази про його дегенерацію, непритомне пияцтво не мають значення; можна мати всяке поважання до тверезолюбності авторів тих уваг, але певно, що вони і в приближенні не показали б тієї запобігливості, зручності і оборотності, яку показував в своїх незвичайно трудних обставинах Хмельницький.
Народним рухом можна Хмельниччину назвати тільки з певними застереженнями. Народні маси дійсно рушились тоді на такім просторі і в такій великості, як ніколи ні перед тим, ні потім, але вони були лише знаряддям в руках провідників, що зовсім не одушевлялись народними змаганнями – економічного і суспільного визволення, знищення привілеїв станів та запровадження рівності в громадських відносинах, права праці в економічних. Але досить того, що нарід від краю до краю нашої землі стрепенувся тоді, як від електричної течії, від сієї ідеї свободи, емансипації. Ніколи ще не було чогось подібного на Україні. Розхвильована народна маса довго, більш як століття реагувала останками сього великого руху. Незалежно від суперечності суспільних ідеалів старшини, в народних поглядах козаччина стала втіленням ідеї свободи, і народна пам’ять про неї законсервувала сю ідею, доки козацька традиція не знайшла дороги в свідомість нової українсько-руської інтелігенції, що розвинула вложені в неї ідеї рівності і свободи вже відповідно народним вимогам, без історичних козацьких ограничень.
Від Хмельниччини веде свій початок і той український конституціоналізм і автономізм, що жив в козацькій старшині дуже довго і мав свою ролю, як одна з складових частин в генезі нового українського націоналізму. Хоч як односторонній – шляхетський характер прибрав він в кругах «козацького народу», все ж сі ідеї політичної свободи, непорушності народних прав, краєвої автономії мали навіть при тім одностороннім розумінні свою позитивну сторону.
Безперечно, з Хмельниччиною зв’язане й сильне розбудження національного почуття. Сей рух, соціально-економічний в основі, був сильно перейнятий національною краскою – се була боротьба пригнічених руських верств і груп проти гнобительських польських. Ми бачили, як сам Хмельницький в своїх мріях підіймався до ідеї етнографічної України-Русі в її цілості.
З того часу ідея етнографічної території України жила в старшині; при угоді про розділ Польщі 1657 р. військо Запорозьке мало дістати всі землі, де іно є Русь і православ’я, аж по річку Віслу (звичайне означення крайніх, найдальших етнографічних границь Русі) [Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], III, с. 557: «Городы по Вислу рѣку и въ которыхъ жили Рускіе люди благочестивые и церкви были»; Грондський каже, що воеводство Руське мав дістати Ракочі, але далеко авторитетніші сі слова Виговського, що не мав причини казати неправди в сім пункті спеціально.]; по Гадяцькій умові в козацькій петиції на сойм 1659 р. просилося прилучити до території В[еликого] кн[язівства] Руського воєводства Волинське, Браславське і Руське [Памятники, [изданные] Киев[ской] ком[иссией], III, 3, с. 324.], так що се велике князівство мало б обіймати цілу Україну-Русь. Укладаючи трактат з Турцією, Дорошенко зачеркнув для Русі границі – з одного боку до Перемишля і Самбора, з другого – до Вісли, в третю сторону – до Немана, в четверту – до Сівська і Путивля [Акты Южной и Зап[адной] России, IX, с. 167.].
Хмельниччина мала багато своїх темних і дуже прикрих сторін. Ріки крові, обопільне озвіріння, в результаті – спустошення цілих земель; безконечні жертви і в результаті – цілковите розчарування народу, московська централізація і глибоко деморалізаційний вплив вирахуваної московської політики на українську людність; одно слово, матеріальна і моральна руїна. Але поруч них годі закрити очі і на ті многоважні сторони в історії розвою нашого народу, його суспільно-політичної й національної свідомості, на котрі я вказав отсе. Попри задню сторону медалі, що виступає в усіх майже наших джерелах і звичайно встає у нас перед очима, коли зайде мова про Хмельниччину, була й інша, котру малює нам, напр., подорожник 1654 р. Павло Алепський:
«Щасливі очі наші тим, що вони бачили, уха тим, що чули, серця – дізнаною радістю й утіхою! – Кличе він своїм орієнтальним напушистим стилем. – Козаки (так він зве українців взагалі), бувши в неволі й рабстві, тепер живуть серед радощів, утіхи й свободи!» [Путешествие [патриарха Макария], II, с. 27 – 28.].
Особливо початкові часи Хмельниччини, коли ще народних мас не зраджено, поки шкідливі наслідки ще не дали себе знати, поки перед народними очами стояли отвором безграничні простори свобідного поступу і розвою, і надій сих не захитано, коли з народних грудей виривався сей крик радості і побіди:
Та немає ліпше та немає краще,
Як у нас на Вкраїні… –
сі часи зістаються великим, світлим моментом в історії нашого народу.
Примітки
… справа Полуботка… – Павло Полуботок (1660 – 1723), чернігівський полковник (1706 – 1722), наказний гетьман Лівобережної України (1722 – 1723). Мужньо боронив під час переговорів з царем Петром І і представниками російського уряду суверенітет Гетьманщини, за що був ув’язнений у Петропавлівській фортеці, де й помер.
… вибори в комісію 1767 р. – йдеться про вибори представників різних станів до «Уложенной комиссии» 1767 р. та ухвалення відповідних інструкцій для депутатів. З цією установою представники станів гетьманщини пов’язували надії на демократизацію суспільного життя, розширення автономії Гетьманщини, відновлення гетьманського уряду тощо. Однак всупереч сподіванням Катерина II не скликала «Уложенную комиссию», автори найбільш радикальних інструкцій в Україні були навіть репресовані.
… проект Капніста – йдеться про Василя Капніста (1756 – 1823), видатного поета і громадсько-політичного діяча. У 1788 р. склав проект відновлення козацьких полків на Україні, але останній було відхилено російським урядом. У 1791 р. здійснив таємну місію до Пруссії, сподіваючись у разі вибуху визвольного повстання в Україні домогтись допомоги від цієї держави. Див.: Мезько-Оглоблин О. Люди Старої України та інші праці. – Острог – Нью-Йорк, 2000. – С. 71 – 125.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 487 – 489.