9. Землеволодіння

Михайло Грушевський

Як я вже сказав вище, обидві розвідки д. [Владимирського-]Буданова (перша і третя) аналізою документів про володіння землею виясняють прекарний характер того володіння і права на них володарів, які при такім характері в практиці існували. Загальний вивід його той, що з сього погляду не було ніякої кардинальної ріжниці між володінням землями селянськими і землями боярськими (виключивши лише панів з jus ducale), навпаки – навіть права тих селян щодо розпорядження були ширші, аж до половини XVI в., коли «значна частина боярства швидко пішла дорогою, що вела в польський шляхетський рай, як казали старі письменники, а друга частина їх і все селянство также швидко стало сходити в чистець кріпацького стану». Подібний погляд висловив був вже в своїй розвідці про селян д.Новицький, але у проф. [Владимирського-]Буданова він обставлений далеко більшим апаратом науковим і опертий на детальній аналізі.

В першій розвідці автор аналізує книги записні в[еликого] кн[язя] Казимира на основі варшавської копії Литовської метрики, виясняє акт і елементи надання, як джерела прав володіння, і ріжні його титули, і виводить з того, що при всіх формах надання власником зістається держава чи в[еликий] князь, а володар має лише права користання, чи то до волі в[еликого] князя, чи до віку свого, чи з своїми потомками; але, що держава інтересована лише в тім, аби з ґрунту відбувалася служба пильно, і немає жадних причин шкодити інтересам своїх слуг там, де вони не сперечаються з вищезазначеним її інтересом, з того виходить, що, з захованням прав держави і обов’язку служби, ґрунти в дійсності стають об’єктом розпорядження приватних осіб – їх державців, а то переходять в спадщину, даються в посаг, продаються, міняються etc. Таким чином, «всі форми права власності були вже готові, та під формами бракувало ще духу, ідеї власності» (с. 111); її приготовив перехід дочасних держав (вислуг) в спадщинні (отчини), задавнення, особливо за кількох в[еликих] князів, наостанку – праця, вложена в маєтність. Таким чином витворювалось право власності органічно, через еволюцію; але сей процес прискорив вплив польського права, «прискорив, а заразом і покалічив натуральний розвій приватних прав», прилучивши до приватної власті власника права державні наслідком перенесення на нього давніших мішаних прав в[еликого] князя на землю (с. 113).

В другій своїй розвідці (властиво – третій з ряду) проф. Владимирський-Буданов застановляється над володінням землею селян, слуг і бояр; в усіх бачить він однаково прекарний, зв’язаний з певними обов’язками («повиннісний») характер володіння – з одного боку, з другого боку – селяни притім мали право набуття й розпорядження ґрунтами. Між верствою селянською й боярською нема виразної границі, бо посередині стоїть верства слуг, що становить місток з тяглого селянства до обов’язаного військовою службою боярства, так що трудно, властиво, виділити селянську верству як осібну; вся ріжниця лише в відмінах обов’язків.

«Земля, залюднена селянами, не є державною або панською, видержавленою селянам на час; повинності, до яких вони зобов’язані, й податки, що вони платять скарбу або панові, не є плата за держання, а повинності в обох випадках державно-приватні, земля є вічне й дідичне володіння селян» (с. 37);

в формулі української людності «свого нічого не маємо, лише Боже та государське ідея власності государя также далеко стоїть від конкретних юридичних відносин, як і ідея Божої землі, і сю формулу д. [Владимирський-]Буданов прикладає взагалі до селянського володіння; «як на приватних, так і на державних землях селянам належали всі ті права набуття й розпорядження майном, які взагалі тоді були можливі для приватних осіб (себто з ограниченнями їх правами держави чи пана, але меншими від тих, які деінде вказані були для прав володіння осіб служебних)» – с. 41. Князь ограничує права розпорядження селянина лише там, де вони входять в суперечність з інтересами його, з інтересами служби, доперва в середині XVI в. ( між виступати в правній практиці В[еликого] кн[язівства] Литовського ідея ограничення селянського права розпорядження: «дякольний (тяглий) чоловік ніколи землі на вічність продати не може», «мужик простий не має моці землі господарської обель (навічно) продавати» (с. 72 – 73), за селянами признається право заставляти землю, але вже й тут трапляються випадки заборони (с. 78).

Аналізу селянських прав розпорядження зроблено переважно на основі друкованого матеріалу (найбільше – на основі актів Гродненського земського суду з 1-ї полов[ини] XVI в., виданих в «Актах…» Віленської археографічної комісії, де є багато актів селянських), і належить вона головно до селян, що сиділи на землях господарських (в[еликого] князя); лише при кінці (с. 81 і далі) автор розширює виводи попередньої аналізи й на селян, що сиділи на землях князів, духовних осіб і панів; матеріал для сього автор мав вже далеко бідніший, хоч і навів кілька характерних фактів; признає, одначе, сам, що у селян приватних маєтностей свідомість своїх прав власності на землю могла існувати менше, ніж у селян маєтностей державних, і що «проти самого пана права селян, як і права зем’ян, бояр і міщан, не були нічим гарантовані, так само як і в державі взагалі права всіх горожан щодо короля» (в[еликого] князя) – с. 90. А що в приватних маєтностях ще менші були вони, то частіше могли стикатися розпорядження селянські з розпорядженнями пана, то й про аналогічне становище селян приватних маєтностей з селянством державним можна говорити, хоч би в певній мірі, лише про великі латифундії.

Такі головні пункти розправ проф. [Владимирського-]Буданова. Аналізу в них проведено по-мистецьки, й вони, безперечно, становлять дуже цінну вкладку в літературу справи. Проти першої розправи справедливо закинув д.Любавський, що не годилось будувати цілої системи на аналізі переважно одного джерела, хоч би й так важного, як записні книги в[еликого] кн[язя] Казимира (с. 600). Проф. [Владимирський-]Буданов виправдував се тим, що зроблені ним виводи знаходять собі повну аналогію в укладі В[еликого] кн[язівства] Московського й інших держав тої ж історичної формації (с. 114), але сам він тих аналогій докладно не навів, та й мали б вони властиву вартість тоді, якби виводи щодо держави Русько-Литовської були зроблені не на основі одної пам’ятки, а цілого запасу матеріалу, який маємо. Того б щиро жадали від в[исоко]п[оважаного] знавця русько-литовського права.

І ще б ми закинули догматичність деяких виводів; аналіза фактів джерелових в першій розвідці, власне, вправлена в таку догматичну раму – виводу про прекарний характер володіння в Давній Русі. Подекуди те ж можна закинути й другій розвідці; вивід, що тягле володіння не може уважатись користанням з чужої землі (с. 25), представляється мало уаргументованим, хоч кілька карток далі повторяється вже як факт (с. 37). Деяких дрібніших питань не будемо тут дотикатись.

Д[обродій] Любавський в своїй книзі присвятив також чимало карток питанням, трактованим в згаданих розправах д. [Владимирського-]Буданова, і доволі гостро з ними полемізує (властиво, з першими двома його розправами, бо третя вийшла вже під час друку його праці). Не доторкуючись деяких поодиноких пунктів, де він на підставі матеріалу Литовської метрики поправляє виводи проф. [Владимирського-]Буданова або не згоджується з його об’ясненнями (напр., про т. зв. хлібокормленія, про значіння терміну «вічний» і т. ін.), застановимось на деяких головніших.

Передовсім д. Любавський повстає супроти погляду на селянське володіння як на «повне право вічного й дідичного володіння» і вказує на факти, що в[еликий] князь признавав за собою право відбирати у селян землі, зганяти їх, передаючи їх грунти шляхті й т. ін. (с. 309); не признає також аналогічності прав селян на землю з правами боярськими, окрім лише прекарного характеру одного й другого (с. 404). Щодо фактів згону селян з їх земель, то вони були відомі і проф. [Владимирському-]Буданову («Чтения…», IІІ, с. 71), одначе він ухилився від об’яснення сього явища, що дійсно значно обмежує повноту прав селян на їх землі. Щодо упривілейованого характеру боярської власності, то д. Любавський, здаючись на шляхетські привілеї XIV – XV в., забуває, що їх буква не так швидко переходила в життя (що на іншім місці признає й сам автор – див. с. 551 – 552), а справа йде про практику, а що в ній права селянські й шляхетські йшли іншими дорогами – одні вгору, другі вдолину, – се признає й проф. [Владимирський-] Буданов.

Друге важне питання, що порушує д. Любавський, – се особиста залежність селян від своїх панів; він виступає тут проти погляду, висловленого давніше В.Антоновичем, а знову В[ладимирським]-Будановим в його розправі, що при наданнях давалося право на землю, а не на людей, що сиділи на ній, хоч в актах се означається як надання людей (Буданов, «Чтения…», ІІІ, с. 70 і далі). Д[обродій] Любавський наводить дійсно кілька прикладів з кінця XV і пол[овини] XVI в., де за панами признаються права на самі особи. Ся важна справа чекає ще докладнішої аналізи для свого роз’яснення.

Кілька карток присвятив д.Любавський важній справі – процесу кріпацтва, її доторкнувся на закінченні д. [Владимирський-]Буданов, висловивши свій погляд на стадії сього процесу, – втрата права переходу, наслідком того маса людності селянської об’являє себе людьми вільними, похожими, а земля признається панською, наостанку через задавнення все зменшується й число похожих людей. Д[обродій] Любавський застановляється над питанням, як з’явилась верства «непохожих, отчичів , позбавлених права переходу, й виводить се з заходів уряду коло регулярного відбування обов’язків (с. 382), значить – з впливу уряду, тимчасом, як давніші дослідники – проф. Леонтович і [Владимирський-]Буданов виводили з причин економічних; на потвердження, одначе, своєї гадки фактів він ніяких не наводить. Процес переходу похожих людей в прив’язаних до землі отчичів д.Любавський также об’ясняє задавненням.

Взагалі в праці д.Любавського зібрано для питання про селянство й шляхту багато цікавого матеріалу, але нагромаджено його без докладнішої аналізи і пересипано довільними припущеннями, нічим не уаргументованими і не всюди навіть ясно представленими; кілька таких гіпотез його я навів уже; додати можна ще теорію початку кріпацтва, висловлену на с. 381, де припускається існування в Давній вже Русі селян, що платили своїм хазяєвам податки й відбували панщину, – й се все без жадних вказівок на якісь факти. До того треба додати ще й шкоду, яку робить ясності й докладності представлення сих справ в формі екскурсів, вплетених в студії над організацією місцевої адміністрації. Се не позбавляє їх користі, яку мають вони для вияснення громадського складу В[еликого] кн[язівства] Литовського, справи далеко ще не виясненої, як показують суперечні і невияснені питання, що подибуємо в так великім числі в сих новіших працях.

Примітки

Подібний погляд висловив був вже в своїй розвідці про селян д. Новицький… – див.: Новицкий И. Содержание актов о крестьянах… – С. 67-68.

В першій розвідці… – див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Поместное право…

… варшавської копії Литовської метрики… – йдеться про копії найдавніших книг Литовської метрики, зроблені латинськими літерами 1773 р. у Варшаві. Копії не вирізнялися точністю. На відміну від книг Литовської метрики, латинські копії завжди зберігалися у Варшаві (Хорошкевич А.Л. К истории издания и изучения Литовской метрики // Acta Ballico-Slavica. – Warszawa, 1973. – Т. VIII. – S. 71).

В другій своїй розвідці… – див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Крестьянское землевладение…

… на основі актів Гродненського земського суду… – див.: Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией. – Вильна, 1890. – Т. XVII: Акты Гродненского земского суда.

… справедливо закинув д. Любавський… (с. 600) – див.: Любавский М.К. Областное деление… – С. 600.

… вони були відомі і проф. [Владимирському-]Буданову – див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Поместное право… – С. 71.

… погляду, висловленого давніше В.Антоновичем… – див.: Антонович В. Б. Исследование о крестьянах в Юго-Западной России по актам 1700 – 1798 г. // Архив ЮЗР. – К., 1870. – Ч. VI. – Т. 2: Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVIII ст. (1700 – 1799). – С. 18, 19.