[Рец.] Ф.И.Леонтович. Панский двор в литовско-русском государстве

Михайло Грушевський

(«Варшавские университетские известия», 1895, V, ст. 59)

Ся розвідка проф. Леонтовича стоїть в ближчім зв’язку з обговореною недавно у нас його статтею про громадський склад Русько-Литовської держави (т. IX), що була як би загальнішим вступом до спеціальних студій над поодинокими питаннями; в останній розвідці дає він загальні пояснення про двір панський, як він його називає, обіцюючи перейти до господарського його значення в дальших студіях – про хуторний тип сільської громади й про волосний устрій в Русько-Литовській державі [Про двір селянський розпочав д. Леонтович друкувати ширшу студію в «Журнал[е] Мин[истерства] нар[одного] просв[ещения]» за р. 1896]. Все се представляє собою поодинокі частини другого відділу (про склад громади) в його огляді історії русько-литовського права, задуманім, як видно з того всього, в дуже широкім розмірі.

Головні тези сієї своєї розвідки коротко повторює проф. Леонтович при кінці; зміст її в коротких словах більш-менш такий: двір в Русько-Литовській державі, як і в Давній Русі, значив не лише осаду, а й резиденцію княжу або панську, або уряду княжого чи панського; в часи полонізації Русько-Литовської держави стає він синонімом маєтності. Двори, заведені за взірцем польських zagród-фільварків, з’являються тут з початком полонізації і фільварково-волочного господарства, спочатку на заході – на Підляшші, в жмуді etc. в XVI в. ж загально розповсюднюються. З запровадженням магдебурзького права панські двори, що були по містах, переносяться звідти в маєтності; відокремлюються вони й від сіл з запровадженням «волочного» господарства, і в селах з’являються не скорше XVII в., коли з розвитком кріпацтва зникає різниця між невільною челяддю й селянством.

Щодо своєї мети й устрою розрізнялися двори панські – резиденції, центри адміністративні, двірні рільничі (пашенні), або двірці, фільварки – з характером чисто господарським, ловецькі й подорожні (стани). Замешкували двори окрім урядників наємні слуги і – особливо – невільна челядь, поки з середини XVI в. челядь не виведено з дворів та не осаджено на ґрунтах разом з селянами, а Статутом 1588 р. людність двірська обмежена взятими в полон невільниками та наємними слугами, решта ж челяді зливається з селянством, загальнопониженим в своїх правах і наближеним до становища челяді.

Хоч стаття надписана панським двором, але мова йде зарівно про двори властительські – в[елико]княжі, єпископські й панські; поясняючи різні категорії дворів, автор вирізняє категорію «панських» дворів-резиденцій для відрізнення від рільничих – фільварків, ловецьких, подорожних, але стаття не обмежується лише першою категорією, а говорить і про інші, так що титул статті не зовсім відповідає її змісту.

Автор розпочинає виясненням терміна «двір» в Давній і Литовській Русі (тут можна зауважити, що автор не повинний би користати для вияснення термінології перекладами грамот Міндовга з «Скарбця» Даниловичевого замість їх латинських оригіналів – с. 2). Навівши тут звістки про двори в пам’ятках Давньої Русі, автор заявляє, що двори «в литовсько-руських землях мали важне економічне значення, прирівнюючись до местностей, економій» (с. 4), і що «в Литві-Русі двори, двірці й фільварки заведені за польськими взірцями з перших же часів розвитку в Литві полонізації й особливо – з часів запровадження німецького права, з польсько-німецькою (волосною – lege волочною) системою сільського господарства» (с. 8).

Першою звісткою про такі «двори-маєтності» автор уважає двори кн. Дмитра Семеновича з р[оку] 1392. Тут, одначе, насовуються значні сумніви: сам автор на початку говорить, що «Руська правда» уживає слово «двір» в значенні осади, чи було з того терміна виключене господарське значення? Принаймні се треба було пояснити. Далі, в Київській літописі під р[оком] 1146 маємо ми звісні, класичні описи дворів Ольговичів:

«Игорево селце, идеже бяше устроилъ дворъ добръ, бъ же ту готовизни много, въ бретьяницах, и в погребѣхъ вина и медовъ, и что тяжкаго товара всякого, до желѣза и до мѣди, не тягли бяху отъ множества всего того вывозити», тут виступає і «гумно его, в немъ же бъ стоговъ 9 сотъ» (Іпат[іївська літопись], с. 236);

в дворі Святослава крім всякого «товару» забрали «челяді 7 сот» (с. 237), що, очевидно, мешкала тут для роботи господарської, а оповідаючи про пограбування кінських табунів, літопись каже, що князі «пославше по селомъ, пожгоша жита и дворы» (с. 235). Сього вже вистане, аби переконатись, що двір і в Давній Русі мав значення і господарське і міг передати його і в період литовський. До того, щоб двори кн. Дмитра Семеновича були результатом польського впливу, се ще й само здається мені мало правдоподібним: ледве чи польсько-німецький вплив міг сягнути так рано й так далеко – в східні землі В[еликого] кн[язівства] Литовського.

Полемізуючи з д. Любавським, що пояснює двір як оселю господарську, д. Леонтович доводить (с. 16), що двір значив маєтність, покликую-чись на документи, де приналежністю двора виступають оселі селянські, де часом «будується город» на дворі. Здається, одначе, що сі документи не доводять того: город може означати фортифікації, що й на звичайнім дворищі, а що села згадуються як би часті двора, то се ще не доводить, що двір територіально їх в собі заключав.

Цілком аналогічним з тим здається нам справа про стан: д. Леонтович, знов-таки полемізуючи з д. Любавським, що стан не був в В[еликім] кн[язівстві] Литовськім таким територіальним округом, як в В[еликім] кн[язівстві] Московськім, лише дійсним станом, пристановищем подорожнім, де королівські урядники, посли etc. знаходили собі підводи і харч. Д[обродій] Любавський в своїй гадці виходив також з вказівок документів, де виступають «люди стану» такого-то.

Д[обродій] Леонтович доводить, що так звалися люди лише тому, що мали при тому чи іншому «стані» різні обов’язки, а «стан» не був зовсім територіальним терміном. Думаємо, що не інакшим способом і в В[еликім] кн[язівстві] Московськім «стан» прийшов нарешті до територіального значення, але аргументація д. Леонтовича нас переконує, що в В[еликім] кн[язівстві] Литовськім до такого результату не дійшло, землі не поділились на стани, відповідно тому, до якого стану людність місцева відбувала свої повинності.

Але так само, правдоподібно, було і з двором: хоч часом й іде мова про людей при такім чи іншім дворі, але се значить, що своїми обов’язками вони до нього належали, й зовсім не доводить територіального значення слова «двір», що воно значило те ж, що маєтність; так само як не значить, властиво, сього і «економія». А з тим і увесь той вивід уживання слова «двір» в XIV – XVII в. з впливу полонізації тратить свою вагу. Так само і признання такого ж впливу на відокремлення панського двору від міської та сільської людності здається нам подекуди натягненим та побільшеним, хоч в цілості того впливу не можна заперечувати.

Не згоджуючись, отже, з тими поглядами, не уймаємо користі й цінності розвідки проф. Леонтовича щодо збирання й аналізу матеріалу для вияснення поставленої теми; думаємо, одначе, що подібні остаточні виводи про впливи чужого права ліпше наразі полишати або висловляти в формі гіпотез: дуже ще мало ся сфера оброблена, матеріал навіть докладно не використаний. Ще увага – користаючи матеріалами про Поділля, не годилося б полишати відповідні матеріали за Галичину, а вони існують, хоч її внутрішня, особливо економічна історія і мало досі звертала на себе увагу.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. XIV. – Кн. 6. – С. 8 – 11 (Бібліографія).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 179 – 182.