[Рец.] Подольские архипастыри

Михайло Грушевський

К столетию учреждения Подольской епархии. (відбитка з VIII випуску «Трудів Подільського єпархіального історично-статистичного комітету»). Кам’янець, 1895, стор. 194

12 квітня 1895 р. минуло сто років з часу заснування самостійної Брацавсько-Подільської православної єпархії. Сей ювілей справлено в Кам’янці з особливою помпою, а на пам’ять його, межи іншим, видано й сей ювілейний збірник. Книжка має своєю метою

«на границі минулого й сього віків життя Подільської єпархії вистежити історичний розвій свого життя, що виявився у розвитку та впорядкуванні адміністраційних та просвітних інституцій єпархії, а також у розвитку релігійної самосвідомості руської людності та зміцненні в нім православної віри та моралі».

Але як особиста воля архіпастирів, що стояли на чолі духовної управи, мала важне значення у розвитку подій, давала їм такий чи інший напрям і таким чином, безперечно, впливала на життя єпархії протягом минулого століття, то автор і старається вказати головні риси в характері владик та їх святительські праці й добрі вчинки на користь рідного краю та на славу православ’я на Поділлі, і взагалі довести, як під їх владичним кермуванням пройшло релігійне життя Подільської єпархії за минуле століття, з 1795 до 1895 р[оків] (с. 7). Праця, що відповіла б сій програмі, справді мала б важне значення для культурної історії Поділля. Та, на жаль, так ніби ясно та виразно поставлена задача далеко не виконана в отсім «ювілейнім збірнику». Обсяг та вартість праці, що лежить перед нами, далеко не відповідає наміченій тут меті.

Книжка складається з двох частин, що до того належать і двом різним авторам. Перша, далеко більша (ст. 1 – 160), присвячена діяльності владик подільських. Тут перш за все читачеві предложено начебто якийсь вступ (с. 1 – 7), де після коротенької історичної чи, швидше, актової справки до питання про заснування на Поділлі православної єпископської катедри, подається каталог 15 подільських архієреїв. Автор звертає тут увагу на те, що «більшість із них люди відомі в церковній історії (російської) вітчизни». Се дає авторові привід догадуватись, що, очевидячки, «протягом минулого століття в більшості випадків на Подільську єпархію посилано видатніших владик».

Подані далі в окремих біографіях історичні факти мають, очевидячки, метою ствердити ту думку, що більшість подільських архієреїв минулого століття все відповідала висоті свого становища. Така мета, яку автор, видко, запопадливо стежить у сих нарисах, безперечно, відсовує на другий план намічену автором у передмові більш широку задачу, чи певніше – обмежує її вузькими рамками чисто біографічного оповідання, надаючи через се історичним діячам надзвичайно блідий та сухий характер. Раніша обіцянка автора книжки «взагалі показати, як під їх (себто архієреїв подільських) владичним кермуванням проминуло релігійне життя Подільської єпархії за минулі сто років», в самому викладі історичному неначе забута.

З самого оповідання про життя та діяльність подільських архієреїв не видко, щоб вони, з невеликими винятками щиро присвячували себе Поділлю, справді сердечно переймалися його духовними інтересами. Більшості їх, природженим великоросам, як каже автор про одного з них – Ксенофонта Троєпольського, що попав на Поділля, 20 років правивши Володимирською єпархією,

«мало могла подобатись Подільська єпархія, де їм на кождому кроці доводилося бачити Польщу та католицизм, що вражали їх, як нових людей, почуттям своєї сили, пишністю та величністю своїх костелів та каплиць, блиском та пихою ксьондзів, тоді як православ’я скрізь з’являлося загнаним, приголомшеним убожеством старих негарних церков, бідністю церковників, нужденним та безутішним становищем вірних православних» (с. 22).

Послані урядом у сю чужу для них країну, примушені жити серед дуже неприхильних для православ’я умов, не зв’язані з порученою їм паствою ніякими близькими природженими зв’язками, архієреї не могли цілком полюбити сю паству, не зважаючи на все бідолашне становище її, і порядкували тут скорше як урядники, що видають свої постанови, пропонують певні заходи, ніж як справжні пастирі, що щиро відкликаються на добре відомі їм потреби парафіян. Але, як не єсть, а й серед подільських владик можна побачити і визначних діячів, що віддали щиро себе Подільській єпархії.

Варта особливої уваги особа першого подільського архієрея Іоаникія (Нечипоровича-Полонського), волинянина родом, що добре знав потреби країни, любив сей край і майже чверть віку (1795 – 1819 pp.) керував єпархією за найтрудніших обставин, а також Кирила (москвича родом), що за 11 років керування Поділлям встиг полюбити сей край щиро і багато зробити задля нього. З особливою увагою автор книжки зупиняється на діяльності двох останніх архієреїв подільських: Доната (Соколова-Бобинського) та сучасного Дмитра (Самбікіна), що зазначив свою діяльність збереженням пам’яток старовини (з його ініціативи засноване в Кам’янці «древлехранилище» єпархіальне).

Друга частина, далеко менша обсягом (160 – 180 ст.), зладжена свящ[еником] В.Якубовичем, представляє собою пробу історії подільського вікаріату, яку теж ледве чи можна назвати щасливою. І тут перш за все подається актова справка про заснування вікаріату на Поділлі, а потім ідуть коротенькі біографії подільських вікарних (суфраганів) архієреїв. Оповідання про їх життя та діяльність часом доходять до 10 стрічок і наводять на гадку, що сі архієреї нічого особливого не зробили задля Подільської єпархії; догадка ся стверджується, як пригадати, що часто вікарії подільські носили тільки сей титул, а самі зовсім не показувалися на своїх катедрах, перебуваючи в столицях та інших містах (як у Києві).

Очевидячки, що вищий уряд маловажив ту мету, задля якої єп[ископ] Кирило клопотав про заснування на Поділлі вікаріату. Одначе можна було б сказати далеко більше, напр., про таку світлу особу, як Йосип Баженов; він пробув, правда, на Поділлі коло року, але й за такий короткий час він зумів придбати щиру й загальну любов від усіх, хто тільки бачив і чув його; майже всі мешканці Кам’янця пам’ятають його сердечні проповіді й з щирим жалем проводжали до могили.

Про всю взагалі книжку треба сказати, що з неї не можна скласти собі докладного й ясного виображення про життя Поділля і навіть про діяльність його владик. Для сього сій книжці бракує чисто наукової історичної об’єктивності, а тим більше ще критичних відносин до описуваних тут подій. Оповідання представляє з себе нанизування неосвітлених як слід, критично не перевірених фактів, узятих навіть готовими з такого не завсігди об’єктивного джерела, як місцеві «Епархиальные ведомости».

Через се і в характеристиці єпископів підкреслено риси не головні, а, може, випадкові, тільки більш придатні для загального тону книжки. Задля того характеристика приймає навіть трохи стереотипну форму. Кождий з єпископів визначається як «не строгостію, сполученою з милостію», то надзвичайною добротою, то смирінням і кротістю, «то силою та властю, сполученою з мудрою оглядностію…» Зістається враження начебто від читання «Жития святых».

При кінці скажемо, що в «ювілейнім збірнику» слід було зачинити й діяльність інших осіб, що так чи інакше та впливали на внутрішній розвиток єпархії.

До книжки додано 15 доволі добрих фототипій з портретів подільських єпископів, що керували єпархією. Треба сказати ще, що ся книжка навіть і зверхнім виглядом не відповідає своїй меті – дати пам’ятку про ювілей Подільської єпархії і не робить враження ювілейного збірника з їх звичайним розкішним виглядом.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. XIV. – Кн. 6. – С. 20 – 23 (Бібліографія).

Рецензія не внесена до переліку праць М.Грушевського, що уклав І.Левицький. Виявив В.Маслійчук.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 250 – 252.