Два документи з внутрішньої історії В[еликого] кн[язівства] Литовського XVI в.
Михайло Грушевський
В одній з львівських антикварень між паперами, що, очевидно, належали родині Мосальських, вибрав я для себе кілька документів. Два з них оголошую тепер друком як цікавий матеріал до історії внутрішнього устрою В[еликого] кн[язівства] Литовського.
Перший з них – се інвентар маєтності Дедиголдишки, в землі Жомоїтській, споряджений 1585 р. Оригінал писаний старанно на двох аркушах, зшитих ниткою, з кінцями, приліпленими печатками; печатки прибиті на паперовім паску, підложенім воском, мають на собі герби з ініціалами імен. Ззаду документа пізніші надписі: Inwentarz, со р. Hrehory Mosalski puscza zastawą na rok ieden maiętnosc Dedigoldyszki P. Ozemblowskiemu, і подібна ж надпись, вже новим письмом написана. Інвентар сей містить в собі докладну опись костелу, двора і току в Дедиголдишках, далі реєстр доходів з людності, що належить до тієї маєтності – се, розуміється, найбільш цікава частина документа, хоч і перша для історії побутової має немалий інтерес (по дорозі вкажемо на уживання давніх термінів руських: гридня в значінні хати для челяді, одрина (пор[івняй] Іпатська літ[опись], с. 38 ) в значінні повітки, хліва на худобу).
Людність приналежна складається з трьох категорій: міщан, бояр і селян – людей волосних. Містечко стоїть в повній залежності від свого дідича: міщани не лише платять чинш грошовий (3 гроші з огороду і з моргу ґрунту по 40 гр.), але ходять літом на роботу до двірського фільварку; доходи з корчем ідуть до двору; про якісь вільні ґрунти міської адміністрації (війта і т. ін.) не згадується. Всі міщани мають, окрім городів, по моргу поля, значить – всі займаються хліборобством.
Бояри виступають в значному числі; вони сидять здебільшого осібними селами і хуторами, лише в селі Гелгодшиках мешкають разом з селянами, їх ріжниця від селян – що не роблять роботи фільварчаної і не дають дані хлібної, а звичайно обмежуються чиншем грошовим; чинш неоднаковий: від 1 копи і 40 гр. до трьох кіп, з ріжними дрібними додатками (гуска, двоє курей, яйця й прядиво); ріжниця залежала як від умов, так і від ґрунту: в описі селянських обов’язків виступає «злість» і далекість ґрунтів як мотив зниження податків. Величина боярських ґрунтів не скрізь виказана; там, де вона є, маємо 2 – 4 волоки на родину або й рід (морг литовський має в собі 1564 кв[адратних] сажнів, а волока 30 моргів).
Обов’язки селянські взагалі дуже однорідні (більш однорідні, ніж боярські): з волоки платиться дві копи гр. чиншу, хлібної дані по бочці жита та бочці вівса, і дрібні натуралії (гуска, двоє курей, 20 яєць і 2 десятки льону); крім того, роблять чотири дні на рік «з чим скажуть», беруть участь в сінокосі – се на своїм хлібі, і ходять на толоку – на панськім хлібі. Від сієї норми ухиляється дві волоки в селі Яцитах: тут – як згадано – задля злих і далеких ґрунтів платять лише півтори копи, хлібної дані не дають, а робота обмежується сінокосом: коло сіна два тижні мають робити (се означення часу – два тижні може вказати, як велика була робота взагалі коло сіна). В сумі взявши, селянські обов’язки, з винятком роботи, небагато або й зовсім не переходять боярських; знов – робота селянська мала урівноважуватись боярською службою, бодай в теорії.
Такі головні дати сього цікавого документа, що збагачує собою колекцію інвентарів, виданих Віленською археогр[афічною] комісією. Для нас він мав цікавість лише посередньо: ілюструючи громадський устрій держави, так інтересної, як В[елике] кн[язівство] Литовське.
Другий документ – се заставна умова кн[язів] Слуцьких з р. 1589; вона теж писана на двох аркушах, зшитих фіолетовими шовковими нитками, приліпленими печатками, що прибиті на паску паперу, підложенім червоним лаком. Печатки князів Слуцьких мають всередині герб (погоня), навколо латинську надпись (читається зле, невиразно): IOAN SIME D G DUX SLVC ЕТ COPILE… (лат.) , на другій: ALEXAND… DUX SL…S (лат.) , інші три – шляхетські гербові. Ззаду документа надпись новіша: Zastawa Tryznie maietnosci od im pp. Słuszkow (sic).
В документі передовсім мають цікавість особи діячів – кн[язів] Слуцьких; се потомки кн[язя] Олелька Володимировича київського, а, властиво, його сина Михайла, останні в роді кн[язі] Слуцькі, на них ся лінія вигасла; документ споряджений за кілька років перед кінцем їх роду. Батько їх Юрій († 1579) – особа добре звісна і дуже характерна: се він під час сойму 1569 р. вів справу з воєводою віленським за місце і знову 1572 р. зажадав для свого роду місця в Сенаті Короннім по праву родовому, і то першого місця серед світських сенаторів литовських; се була ремінісценція колишніх прав удільних князів литовських, пізніше віддалених на другий план аристократією служебною: місця в раді В[еликого] кн[язівства] Литовського в XVI в. займали більші урядники. Рівночасно Юрій виступив прихильником Польщі проти сепаратистичних змагань литовських сенаторів, доносив про зносини їх з царем Іваном, а себе з поводу того, що династія великокняжа вигасла, оголошував sui juris і заявляв, що передав себе і свої землі Короні Польській.
Се, правдоподібно, було причиною, що прохання його було прихильно прийняте сенатом, і кн[язі] Слуцькі одержали місце зараз по віленськім біскупу [«Дневник Любл[инского] сейма» [Diariusz Lubelskiego Seimu Unii. Rok 1569// Źródlopisma do Dziejów Unii Kor. Polskiej і W.X. Litewskiego /Wyd. A.Działyński. – Posnań, 1856. – Cz. 3], с. 120 – 121, Трачевский [А.С.], Польское бескоролевье [по смерти Сигизмунда-Августа. – М., 1869], с. 344 – 346.]. В документі згадуються троє синів його: небіжчик Юрій († 1586), Іван-Семен і Олександр. Останні виступають опікунами доньки Юрія – Софії, се була остання в роді княжна Слуцька: вона родилась р. 1586, 1600 р. вийшла за Януша Радзивіла і вмерла р. 1612. Ще скорше вмерли обидва стриї: Олександр – 1591, Семен – 1592. Сим останнім Олельковичам присвятив Стрийковський свою хроніку Литви (1580 p.), дякуючи за ласку і щедроту їх батьків. Цікаво, що обидва брати підписалися по-польськи і час в документі рахується по календарю латинському; се цілком згоджується з політичною роллю їх батька князя Юрія і звісткою, переказаною Нєсецьким, що князі сі перейшли на латинство. Юрій був ще православний, поховано його в Печерській лаврі [Stadnicki, Bracia Władysława-Jagielly , Wolff, Rod Gedymina – кн. Слуцькі [StadnickiK. Bracia Władysława Jagielly. – Lwów, 1867. – S. 121 – 192; Wolff J. Ród Gedymina. Dodatki і poprawki do dziel gr. K.Stadnickiego «Synowie Gedymina», «Olgierd і Kiejestut», «Bracia Władysława Olgierdowicza Jagielly» we Lwowie 1867. – Kraków, 1866].].
Умова покликується на інвентар і сама не подає ближчих відомостей про маєтність. Нам цікаві деякі згадки й натяки документа. Так, згадуються між приналежностями маєтності толоки, що по давньому звичаю відбували до фільварку Іванівського міщани міста Старого Слуцька. Державці передається з маєтністю разом право «піданних судити, рядити і винних за виступки їх карати». Є теж деякі подробиці, цікаві в обговоренні й гарантіях держави.
Примітки
Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. XIII. – Miscellanea. – С. 1 – 10. Повторна публікація зі збереженням пагінації першодруку – Розвідки й матеріали до історії України-Руси. – Львів, 1896. – Т. І.
Сучасні архівні легенди документів не встановлені.
… родині Мосальських… – Мосальські – князівська родина, гілка Рюриковичів. Засновником родини вважається князь Юрій Святославович Мосальський (перша половина XV ст.) ( Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… – S. 231, 234).
…p. Hrehory Mosalski… Mосальський Григорій Афанасійович (помер бл. 1595) – гродненський підсудок (з 1574), земський суддя (бл. 1584 – 1589), підкоморій (1589 – 1595), перстунський державця (Там само. – С. 236).
… морґу… – морґ – литовсько-польська міра земельної площі, що складала 1/30 волоки (Горбачевский Н.И. Словарь древнего актового языка Северо-Западного края и Царства Польского. – Вильно, 1874. – С. 221).
… сажнів… – сажень – російська міра довжини, дорівнює 2,1336 м.
… колекцію інвентарів, виданих Віденською археографічною комісією… – йдеться про видання цієї комісії «Акты, издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов» (39 томів). Зокрема, інвентарі поміщені у XIV томі «Актов…» [див.: Акты, издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов. – Вильно, 1888. – Т. XIV: Инвентари имений XVI столетия; Там само. – Вильно, 1891. – Т. XXV: Инвентари и разграничительные акты].
… кн[язів] Слуцьких… – Слуцькі (Олельковичі-Слуцькі) – князівська родина, гілка Ґедиміновичів, нащадки київського князя Володимира Ольгердовича (помер бл. 1398). Першим слуцьким князем був його син Олександр (Олелько) Володимирович (помер 1454) [Войтович Л. Князівські династії Східної Європи… – С. 321].
… його сина Михайла… – Михайло Олелькович Слуцький (помер 1481) – князь копильський (1440 – 1454), слуцький (1454 – 1481), новгородський (1470 – 1471). Учасник змови проти Казимира Ягеллончика з метою відновлення Київського князівства (Там само. – С. 322).
Батько їх Юрій († 1579)… – Слуцький Юрій Юрійович – бобруйський староста (1576 – 1579), на чолі власного збройного почту брав участь у Лівонській війні. Похований у Києво-Печерській лаврі [ Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… – S. 333].
… з воєводою віленським… – йдеться про Миколая «Рудого» Радзивілла, віленського воєводу і канцлера Великого князівства Литовського (1566 – 1578) (PSB. – Т. XXX. – S. 321-335).
… царем Іваном… – Іван IV Грозний (1530 – 1584) – великий князь московський (1533-1547), цар (1547-1584).
… місце зараз по віленськім біскупу… – віленський католицький біскуп – найвища духовна посада у Великому князівстві Литовському. У 1569 р. віленським біскупом був Валеріан Протасович Сушковський [Boniecki А. Poczet rodów w Wielkim Księstwie Litewskim w XV і XVI wieku. – Warszawa, 1887. – S. II]. Цю інформацію подає щоденник Люблінського сейму 1569 р. [Дневник Люблинского сейма 1569 года. Соединение Великого княжества Литовского с Королевством Польским / Изд. М.О.Коялович. – СПб, 1869. – С. 120 – 121; Трачевский А. Польское бескоролевье по прекращении династии Ягеллонов. – М., 1869. – С. 344-346]
… небіжчик Юрій († 1586) – Слуцький Юрій Юрійович (1559 – 1586) – найстарший син, одружений з Барбарою Кіщанкою. Похований, як і батько, у Києво-Печерській лаврі [Wolff J. Kniaziowie Iitewsko-ruscy… – S. 335].
… Іван-Семен… – Слуцький Шимон (Ян-Шимон) Юрійович (помер 1592) – останній чоловічий представник роду. Похований у костелі єзуїтів у Любліні (Там само. – С. 334 – 335).
… Олександр… – Слуцький Олександр Юрійович (помер 1591) прийняв, як і Ян-Шимон, католицтво (Там само. – С. 334).
… доньки Юрія – Софії… – Слуцька Софія Юріївна (1585 – 1612) – остання представниця роду. Потужні литовські роди Радзивілли і Ходкевичі намагалися поріднитися з нею, щоб таким чином отримати спадщину Слуцьких. Перемогу отримали перші – Софія вийшла заміж у 1600 р. за Януша Радзивілла (Там само. – С. 335).
… Януша Радзивілла… – Радзивілл Януш (1579 – 1620) – син віленського воєводи Криштофа Радзивілла «Перуна» і Катерини Острозької, підчашій Великого князівства Литовського (1599 – 1618), віленський каштелян (1618 – 1620) (PSB. – Т. XXX. – S. 202-208).
Сим останнім Олельковичам присвятив Стрийковський свою хроніку Литви 1580 p., дякуючи за ласку і щедроту їх батьків… – польський хроніст Мацей Стрийковський присвятив Олександру і Яну-Шимону свою працю «Kronika Polska, Litewska, Źmódska у wszystkiej Rusi…» (1582).
…по календарю латинському… – йдеться про Григоріанський календар, впроваджений у Речі Посполитій у 1582 р.
… звісткою, переказаною Несецьким, що князі сі перейшли на латинство… – див.: Niesiecki К. Herbarz polski. – Lipsk, 1841. – Т. VII. – S. 72.
П. Кулаковський
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 126 – 128.