Гончариха
Михайло Грушевський
Д[обродій] Олександр Яблоновський в своїй географічно-статистичній розправі про Волинь та Поділля (вступ до т. XIX «Źródła dziejowe»), нарікаючи на неможливість докладного означення давніх границь воєводств та повітів, між іншого писав (с. 9): «Що ж робити з такими термінами, як «Гончариха», межи Поділлям та Волинню, або «Чорний шлях» між Поділлям та Брацлавщиною вище Мурахви?»
На подібні трудності натраплює дійсно всякий, хто забирається до студіювання історичної географії і вияснення таких топографічних назв, що часто мають велику ролю в актових означеннях, є річ дуже пожадана, а може бути найліпше зроблена спільною увагою вченої братії, – з одного боку, і місцевих людей – з другого.
До таких загадочних, а тимчасом не позбавлених значної ваги в історичній географії топографічних назв належить між іншими й згадана д.Яблоновським Гончариха, бо була граничним пунктом чотирьох воєводств – Київського, Волинського, Подільського й Брацлавського. Для того докладне означення її на мапі має певний інтерес.
В своїй замітці про Болоховщину, друковану 1893 р. («Чтения в Историческом обществе Нестора [Летописца»], т. VII), означаючи границі Кременецького староства, я вказав досить близько місце Гончарихи, умістивши її «коло верху Тетерева, трохи на захід від нього, наприклад – на вододілі р. Коранки й Сниводи» (с. 5). Тепер – почасти на основі деякого нового матеріалу, почасти – на основі докладнішого комбінування попереднього, хотів би я ще ближче означити сей граничний копець українських земель.
Документальні дати в граничних актах маємо такі:
В обводі границь В[еликого] кн[язівства] Литовського з Короною Польською р. 1546 читаємо, що границя Волині й Поділля йшла Бужком до с.Митківців і р.Смальчі (очевидно, та, що на ній стоять Митківці) до дороги з Пилявець в Межибіж, дорогою сею на Пилявці, потім річечкою (криниця), що тече з Пилявець в Ікву, далі через Ікву і потім трохи на схід (бо просто на північ ішла дорога на Губин, а границя пішла дорогою на Басарабів Брід – що був, правдоподібно, на Случі десь коло Острополя), на Сторожеву могилу і на річку Золв або Золч – теперішня Жилка, що падає в Случ під Острополем; від тієї Сторожевої могили границя, очевидно, пішла вододілом Богу і Случі, бо такі могили звичайно стояли на вододілі. Від р.Золчі (очевидно – її верху) границя пішла далі вододілом Богу і Случі та Тетерева: на північ лежали ґрунти волості Кузьминської – селищ Журбинець і Калинець (Калинівка коло Острополя) і маєтності Тишкевичів (між ними Бурківці – на Тетереві), на полудень – Хмільницький повіт, ґрунти Ілятковець (Ілятка на Ікві), Кумановець і Березна (на схід від Ілятки). «И вели отъ тое могилы Сторожевое отъ рѣки Золчи Чорною дорогою, и повѣдили, ижъ тутъ пришла граница селища Бурковского пановъ Калениковичовъ… и тою Черною дорогою на могилу Гончариху, отъ могилы Гончарихи къ верхомъ болота врочища Мытника», де починалися границі бердичівських ґрунтів, і звідти до діброви Немирівки на урочище Білий Рукав, інакше – Тростянець («Археографический сборник», т. I, с. 121). Отже, від p. Золчі границя йшла Чорним шляхом, себто вододілом Тетерева й Случі та Богу до болота Митника (на нього вказують Великий Митник і Митничок на північ від Хмільника), а верх сього болота лежить недалеко верху Сниводи, і звідти на Білий Рукав, на притоку Сниводи, на північний схід від Хмільника. Значить, з сього місця виходить, що могила Гончариха лежала на Чорнім шляху, себто на вододілі Богу й Дніпра, між верхом річки Жилки й болота Митника.
Обвід границь воєводства Київського з р. 1566 («Архив Юго-Зап[адной] России», VII, II, № 17) згадує про Гончариху, але означає границі в загальніших напрямах: границя Київського воєводства йде від Білої Церкви полем просто між Пиковом (на Сниводі) й Слободищем (на Гнилоп’яті) «до п’яти могили Гончарихи», а «від Гончарихи в Случ». Не даючи докладнішого означення місця Гончарихи, обвід сей цікавий тим, що говорить за неї як за пункт добре звісний.
Дуже докладне означення сієї місцевості знаходимо в розграниченні Київського воєводства з Брацлавським р. 1754 (Київський центральний архів, кн. № 4607, f. 1440): комісари з Пикова ідуть Чорним шляхом між Янушполем і Петриківцями і, ставши на ґрунті с.Смілої, на Чорнім шляху, признають се місце початком границь обох воєводств (granice swoje ztąd poczynają, але зазначають, що воєводства початком своїх границь уважають Гончариху і могилу Сонцеву, на заході від с.Смілої [Jednakże tak woiwodz. Kijowskie vvolne sobie extensyą granic swojch secundum obloquentiam dokumentovv granicznych aż do Hanczarychy у mogiły Słonczowey ad plagam occidentalem będące zachowuje.].
З сього акту виходить, що Гончариха була в сусідстві с. Смілої (якраз на вододілі Тетерівки й притоки Сниводи), на захід від неї, на Чорнім шляху.
До сього прилучаю ще місцеву звістку: згаданий вже д[обродій] Конахевич, перебуваючи в сусідстві тих місць, розпитувавсь р. 1894 у старших селян і довідавсь, що Гончарихою тепер зветься місце коло села Носівок (Носовки) під лісом, де криниця Безодня, звідки тече Тетерів. Се місце становить якраз вододіл Тетерева й Сниводи й вдається рогом в Подільську губернію.
Коли ми візьмемо під увагу, що се місце лежить на Чорнім шляху, бо на вододілі Сниводи й Тетерева, що воно є на захід від Смілої і може бути взяте верхом трикутника, що буде мати інші роги на верхах р.Жилки і Митника, то не підпадає найменшому сумніву, що сучасне означення Гончарихи цілковито згоджується [з] актовою могилою Гончарихою. Певні сумніви могла би надати, з одного боку, та обставина, що ся Гончариха не так близька від Смілої (яких зо дві милі), з другого – що границя, йдучи від верху Жилки на верх Тетерева, мусить по тому завертати досить круто (з яких 60°) на верх Митника; але сі обставини не тільки не мають великої ваги самі собою, але, власне, самі себе урівноважують, бо що ближче б ми посували Гончариху до Смілої, тим гострішим став би ріг граничний, і навпаки.
Можлива ще думка, що від могили Гончарихи й більша сусідня місцевість звалася тою назвою; бачили-сьмо вище, що тимчасом, як в граничних актах XVI в. згадується могила, в акті XVIII в. говориться про могилу Сонцеву, а поруч її виступає Гончариха як би якась місцевість. В такім ширшім значінні можна б розуміти згадку в оповіданні про звісну битву під Чудновим 1660 р. В «Літописі Величка» (І, с. 99) оповідається, що Юрась Хмельницький ішов з військом на Паволоч, «взмѣраючи на поле Гончариха именуемое», де й став військом. Але характерно, що в ближчім до тих подій джерелі – «Літописі Самовидця» говориться про «шлях Гончарський» [«Боярин Шеремет на Котелню пойшолъ шляхомъ, а Хмельницькій гетманъ Гончариским» (вид. 1878, с. 62), з того у Грабянки [Летопись Григория Грабянки собранная из самобытных старожилов свидетельств и утвержденная року 1710. – К.: Изд. Врем[енной] Комис[сии] для разбора древн[их] актов, 1854] (с. 172) і в «Кратком описании Малороссии (виданім в додатку до «Самовидця») [Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: «Хмельницкий», «Краткого описания Малороссии», «Собрания исторического». – К.: Изд. Врем[енной] Комис[сии] для разбора древн[их] актов, 1878] – с. 256, вийшов вже тракт Гончариха, шлях Гончариха.], а така назва могла з’явитися й у шляху, що йшов повз могилу чи певного урочиська Гончарихи. У всякім разі осередком тієї місцевості цілої, якщо припустити її існування, мусив бути той пункт, граничний копець земель, могила Гончариха.
Місце ж Гончарихи в тім тіснішім значінні, уважаючи на все вищесказане, з цілою правдоподібністю можемо означити на вододілі Тетерева й Богу, між вершинами самого Тетерева й Сниводи.
Примітки
Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. X. – С. 4 – 6. Авторський рукопис (чернетка) на 6 арк. зберігається у фонді родини Грушевських у м. Києві (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 199).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 147 – 149.