Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Секретна місія українця в Берліні р. 1791

Михайло Грушевський

Під таким титулом проф. Львівського університету д[окто]р Б.Дембінський відчитав 7/ХІІ н. ст. минулого року в польськім «Історичнім товаристві» реферат про документи, що знайшов він в тайнім архіві берлінськім. З них довідуємось, що в квітні 1791 р. до міністра Герцберґа звернувся Капніст, conseiller de la cour et employé de la fabrique, просячи тайної аудієнції, і на ній в імені своїх земляків, роздражнених утиском і кривдами уряду, просив у Пруссії (тоді сподівалися її війни з Росією) помочі. Герцберґ не дав на се рішучої відповіді, вказуючи на се, що справа війни ще не рішена (зміст переговорів відомо з його листа до короля, де він здає справу з сієї аудієнції), і король похвалив таке поступування в своїй відповіді до нього, вказавши на те, що якби війна почалась, від самих українців буде залежати, яке становище займе до них Пруссія.

Такий короткий зміст сих документів. Капніст (не названий на ім’я в документі) був, безперечно не хто інший, як звісний автор «Ябеди», від р. 1787 «главный надзиратель киевского шелковичного завода», а що був маршалом шляхетським (від p. 1785 київським губерніальним), то справді міг якесь поручення від української шляхти дістати. Правда, з того боку – якихось політичних протестів – він нам досі незвісний, але й взагалі його громадська роля з тих часів відома нам дуже мало, а що був тоді ще чоловіком молодшим (уродивсь р. 1757), не утертим життям, то міг в ті часи належати до категорії українців, що «при всіх науках і в чужих краях обращеніях зісталися козаками» і на російський уряд вовком дивились, як характеризувала Катерина одного з претендентів на булаву – Скоропадського.

Досить собі пригадати, як сильно, з яким запалом прорвалися автономічні ідеали на Україні, а у шляхетства спеціально, під час комісії Уложенія (1767 р.) [Про се див. матеріал, згрупований у Теличенка. – «Сословные нужды малороссиян», «К. старина», 1890, кн. VIII і IX і Соловйова – «История России…», т. 27, гл. І і II [Теличенко И. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху екатерининской комиссии // Киевская старина. – 1890. – Кн. VIII. – С. 161-191; Кн. IX. – С. 390-419; Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – СПб, 1896. – Т. 27. – С. 44-56,134-138]] ті прохання «зіставити їх на тім же, як гетьман Богдан Хмельницький з усім українським народом приступив до держави всеросійської і затверджені всеросійськими монархами умови (статьи) в непорушній цілості», і «звеліти вольними голосами разом з Військом Запорозьким вибрати гетьмана», щоб зрозуміти, як живі були на Україні в другій половині XVIII в. елементи незадоволення з нівеляційної політики уряду, і що вони не могли скоро зникнути, невважаючи на заходи урядових сфер, аби «сі провінції найлегшими способами привести до того, щоб вони «обрусели» й перестали дивитися як вовки в лісі».

І хоч Рум’янцев дуже добре розумів українську шляхту, коли писав Катерині, що, як всі ті протестанти зістануться без служебної кар’єри, а натомість «благонамеренные и сею болезнью самовладства и независимости не зараженные» будуть користати з ласки цариці і дійдуть рангів і урядів, то й протестанти, «маючи завсігди велику охоту до рангів, а особливо до пенсії, скоро перемінять свої гадки й поступування», але на се треба було часу, й межи людьми, «ослепленными любовью к своей землице», як їх характеризував той же Рум’янцев, мусили ще довго держатись «развращенные мысли» й «закоренелые предрассуждения», вилившись наостанку в звісній елегічній строфі полтавського дяконенка про «вічної пам’яті Гетьманщину».

І на початку XIX в., як видно з слів сердитого автора «Замечаний о Малороссии», було немало «неблагомыслящих и козацким запорожским духом напоенных» людей, що встоювали за нероздільність і автономність краю. А хоч з сих «предрассуждений» не виходило в політиці нічого важного, одначе для характеристики тодішньої громади вони дуже важні і ся місія Капніста з того погляду дуже цікава, що можна лише подякувати польському ученому за ту находку і побажати, щоб як скорше побачили світ ті документи. Заразом звертаємо увагу людей, що мають можливість студіювати архівний матеріал з тих часів, аби звернули увагу свою на сей момент – р. 1791 (час взагалі дуже мало висліджений) і на ті круги, де тоді повертався Капніст, аби сей цікавий факт на ґрунті тогочасних відносин українських вияснити.


Примітки

Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. IX. – С. 7 – 9. Підпис: М.Грушевський.

Стаття М.Грушевського постала, як це визнає і сам автор, на ґрунті уведення польським істориком Б.Дембінським до наукового вжитку документів справи «Звіти графа Л.-Г. фон дер Гольца, 1791 p., січень-липень» з Прусського Державного таємного архіву (Берлін) про берлінську місію Василя Капніста 1791 р. Праця українського дослідника з’явилася в стислім часі після виходу в світ розвідки Б.Дембінського, видрукуваної в краківському часописі «Przegląd Polski» (1896. – Т. 3. – С. 511-523). У 1902 р. Б.Дембінський опублікував віднайдені ним документи [Źródła do dziejów drugiego і trzeciego rozbioru Polski – Lwów, 1902. – S. 375 – 376].

Натомість М.Грушевський першим ідентифікував «українця в Берліні» з Василем Капністом та започаткував досліди в українській історіографії одного з найцікавіших виявів українського самостійництва післякозацької доби. Пізніше й сам учений вміщував короткі сюжети, концептуально ідентичні зі статтею, до своїх загальників з української історії та кількох публіцистичних статей [див., зокрема: Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – СПб., 1904. – С. 344; Його ж. История украинского народа. «Украинский народ в его прошлом и настоящем». – Пб., 1916. – С. 318; Його ж. 250 літ // Там само. – С. 240].

Висвітлення в історіографії місії В.Капніста мало широкий суспільний розголос у Російській імперії й дало поштовх до появи альтернативних версій, укладених з російської імперської перспективи (А.Стороженко, П.Берков, Л.Коваленко, Д.Бабкін). При цьому історіографічне освоєння проблеми російськими й деякими українськими дослідниками відбувалося під потужним впливом ідеологічних чинників [див. хоча б: Берков П.Н. В.В.Капнист как явление русской культуры // XVIII век. – М.; Л., 1959. – Сборник 4. – С. 264; Коваленко Л.О. Велика французька буржуазна революція і громадсько-політичні рухи на Україні в кінці XVIII ст. – К., 1973. – С. 101 – 104].

Концептуальними послідовниками М.Грушевського на цьому полі в українській історіографії були М.Антонович, І.Борщак, М.Возняк, Д.Донцов, Д.Дорошенко, В.Дорошенко, З.Когут, Д.Чижевський, О.Оглоблин (попри те, що певний час помилково ідентифікував «берлінського» Капніста зі старшим братом Василя Петром), пізніше Я.Дашкевич. Найповніший на сьогодні аналіз історіографії проблеми зробив О.Оглоблин [див.: Оглоблин О. Берлінська місія Капніста 1791 року. Історіографія і методологія питання (з приводу нової теорії проф. Вільяма Еджертона) // Оглоблин О. Люди старої України та інші праці. – Острог; Нью-Йорк, 2000. – С. 281 – 303]. Я.Дашкевич став упорядником найретельнішої археографічної публікації документів зазначеної вище справи, а також автором підсумкового на сьогодні власне історичного дослідження місії В.Капніста на тлі епохи, родоводу, життєпису, діяльності цієї непересічної постаті [Дашкевич Я.Р. Берлін, квітень 1791 p., місія В.В.Капніста. її передісторія та історія // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 1992. – Вип. 2. – С. 220-260].

Дембінський Броніслав (1858 – 1939) – польський історик, політик, дипломат. Був професором Львівського університету, президентом Познанського товариства приятелів наук. Спеціалізувався в ділянці історії кінця XVIII ст.

… реферат про документи… – коротке повідомлення про цей реферат було вміщене у виданні: Kwartalnik historyczny – Lwów, 1896. – Rocz. 10. – S. 248. Згодом Б.Дембінський оформив свій виступ як статтю й видрукував її в 1896 p. [Dembiński В. Tajna misya ukraińca w Berlinie w r. 1791 // Przegląd Polski. – 1896. – T. 119. – S. 511-523]

… зісталися козаками… – цитата з листа П.Рум’янцева до Катерини II від 13 квітня 1767 р. Ймовірно, наведена за С.Соловйовим (Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – С. 50). Археографічну публікацію листа здійснив Г.Максимович [Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. Часть первая. Выборы и составления наказов. – Нежин, 1917. – С. 325].

… вовком дивились; як характеризувала Катерина… – згадано вислів Катерини II з листа до П.Румянцева від 16 квітня 1767 р. [Сочинения Императрицы Екатерины II. – В 3 т. / Под. Ред. А.Смирдина. – СПб., 1850. – Т. 3. – С. 195]

… одного з претендентів на булаву – Скоропадського… – йдеться про внучатого племінника гетьмана Івана Скоропадського по братові Василеві – Івана Михайловича Скоропадського (1727 – 1782) – бунчукового товариша з 1752 p., генерального обозного (1762 – 1781), обраного депутатом від глухівського, чернігівського, прилуцького шляхетства та глухівського міщанства на Уложенну комісію 1767 р. (остаточно залишив за собою лише мандат від глухівської шляхти) [Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини. – К., 1996. – С. 153-154, 159-165; Модзалевский В. Малороссийский родословник. – Т. 4 – С. 666] .

… «зіставити їх на тім же… в непорушній цілості»… – витяг з наказу гадяцького, миргородського і полтавського шляхетства на Уложенну комісію 1767 р. [Сборник Императорского Русского исторического общества. – СПб, 1889. – Т. 68. – С. 217]. Аналогічного змісту тези були також включені до решти шляхетських наказів [Там само. – С. 128, 147-148, 159, 174, 190, 203-204, 224, 234; Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии… – С. 168].

… разом з Військом Запорозьким вибрати гетьмана… – цитата з ніжинського шляхетського наказу на Уложенну комісію 1767 р., ймовірно, наводиться за С.Соловйовим [Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – С. 52]. Текст власне наказу був віднайдений Г.Максимовичем і частково ним таки видрукуваний [Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии… – С. 168].

… «перестали дивитися як вовки в лісі»… – цитата з наказу Катерини II генералу-прокуророві О.Вяземському від 12 вересня 1764 р. [ЧОИДР. – 1858. – Кн. 1. – С. 104]

Румянцев Петро Олександрович (1725 – 1796) – граф, російський державний діяч, генерал-фельдмаршал, президент другої Малоросійської колегії (1764 – 1789), генерал-губернатор Малоросії, ініціатор перепису, проведеного в колишній Гетьманщині в 1765 – 1769 pp., і відомого як «Рум’янцевський опис Малоросії» [Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини; Максимович Г. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссиею. – Нежин, 1913].

… «болезнью самовладства и независимости не зараженные…»… «маючи завсігди велику охоту…й поступування»… – витяги з листа П.Рум’янцева до Катерини II від 28 лютого 1768 р. Ймовірно, наводиться за С.Соловйовим [Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – С.138]. Публікацію листа здійснив Г.Максимович [Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии… – С. 331].

… «ослепленными любовью к своей землице»… – витяг із ще одного листа П.Рум’янцева до Катерини II від 13 квітня 1767 р. Ймовірно, наводиться за С.Соловйовим [Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – С. 46]. Археографічну публікацію документа здійснив Г.Максимович [Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии… – С. 317].

… «розвращенные мысли» й «закоренелые предрассуждения»… – витяги із згаданого вище листа П.Рум’янцева до Катерини II від 28 лютого 1768 р. Ймовірно, наводяться за С.Соловйовим [Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – С. 138].

… полтавського дяконенка… – йдеться про українського письменника І.П.Котляревського.

… сердитого автора «Замечаний о Малороссии»… – йдеться про поборника цілковитого розчинення України в Російській імперії анонімного автора (ймовірно, українського шляхтича) памфлета «Замечания до Малой России принадлежащие». Твір був написаний у 1802 чи 1803 р. й видрукуваний Й.Бодянським [ЧОИДР. – 1848. – Кн. 1. – Ч. 2. – С. 1-55].

… «неблагомыслящих и козацким запорожским духом напоенных людей… – витяг із памфлета «Замечания до Малой России принадлежащие [ЧОИДР. – 1848. – Кн. 1. – Ч. 2. – С. 3].

В. Брехуненко

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 321 – 322.