7. Суспільний устрій
Михайло Грушевський
В другу частину своєї праці д. Любавський ввів огляд тих груп і верств, з яких складалась людність повітів, і їх правного становища. На жаль, се зробив він епізодично, для об’яснення відповідних функцій місцевої адміністрації – з поводу їх господарської діяльності автор застановляється (с. 315 – 358) над селянством, групами, з яких воно складалось, і обов’язками, що на них тяжіли; з поводу роздавання урядниками селянських ґрунтів іде мова про права селян на землю, про отчичів і похожих людей і про процес прив’язання селян до ґрунтів (с. 373 – 412); ще далі – про селянських урядників, форми володіння землею у селян і відбування обов’язків селянських (с. 424 – 474); коротенько сказавши про міщанство (с. 495 – 501), автор ширше застановляється над шляхетством, його володінням землею і службою (с. 534 – 624).
Сі екскурси, таким чином, в сумі займають значну частину книжки; занадто просторі для звичайних пояснень адміністративного устрою, вони з далеко більшою користю могли б бути виділені в осібну цілість і так оброблені. Коли сторінки, присвячені історичній географії і провінціальній адміністрації В[еликого] князівства, були цілковитою новиною, бо сі предмети ні разу ще не були детально оброблені, то в справах громадського укладу Русько-Литовської держави маємо вже серію праць. Заслугою автора є, в усякім разі, зібрання нового матеріалу до сих питань, але не досить його було посортувати і до підтвердження своїх тез навести пару текстів: справа при своїм сучаснім становищі в науці вимагає глибшого студіювання. Тим часом автор, власне, полемізуючи з попередніми дослідниками, будуючи власні виводи, робить се дешевим коштом, оперуючи невеликим числом текстів, і то не все обережно.
Наведу деякі приклади, щоб се не здалось голослівним: так, на с. 346 знаходимо доволі неясну і недоведену фактами аргументацію в полеміці з проф. Бершадським про великість служебних ґрунтів – стрічаємо тут голослівне заявления, що сі ґрунти не були результатом надань задля служби, й доводи, які мусили б опиратись на факти, що слуги не вчислялись в загальне число вояків, виставлених з маєтностей, чого ми не знаходимо. На с. 375 автор каже, що de jure селяни-отчичі господарські (в[елико]князівські) не мали права кидати своїх вітчин; нижче (с. 376) читаємо, що вони могли се робити, передавши заступнику службу – значить щось інше.
На с. 406 сказано, що претензії до селянина не дотикались його землі, і наведено текст про подання «землі татиної», властитель якої з родиною відданий в неволю: що неясно, яким чином ся земля спала на государя (може, ще акурат він був ушкодженою стороною), то воно, властиво, саме нічого й не доводить. Говорячи на с. 461 про нерівність «жеребів» селянських, автор наводить «жереб», де сидить 25 конюхів, – приклад нещасливо вибраний, бо в конюхів могло хліборобство й другорядне значіння мати. На с. 618 читаємо, що в[еликий] князь касував записи своїх бояр і зем’ян, коли вони кому іншому (з панів) обов’язувались з своїх маєтностей служити, а на с. 623 читаємо, що вони, вступаючи на службу панам, «не кидали своїх маєтностей під в[еликим] князем, стаючи підданими, обов’язаними військовою службою для двох володарів».
Але особливо виразний приклад необережних виводів стрічаємо на с. 531 – 532, де автор виводить козаків дніпрових (в Черкащині) з зрущеного татарського ядра, через примішку русинів-слуг; з назвища бурсників (назвища наведеного, але не об’ясненого на с. 548) виводить, що козаки служили з землі; на довід своєї гадки щодо татарського роду наводить неруські імена козаків (між такими неруськими опинивсь і якийсь бідачисько Мандрика!) і зачисляє заодно в татари й князя Дмитра 1506 р. Належить додати, що, ближче познайомившись з історією козацтва (в рецензії на працю Каманіна, «Журнал Мин[истерства] нар[одного] просв[ещения]», 1895, VII), д.Любавський вже не згадує за свою гіпотезу.
Складу громади присвятив і д.Леонтович, як згадано, свою розправу «Сословный тип» etc. Признаючи, що спочатку суспільний устрій Русько-Литовської держави не знав розграничення станів, і признаючи таке розграничення результатом впливу польського устрою, д.Л[еонтович] головне значіння надає рецепції німецького права, що виключило з загальноземського устрою громади міські; щодо селянства і шляхти, то їх сформування в дві цілком відрізнені групи признає він результатом пересадженого шляхетськими привілеями польського устрою, а як на наслідки того розкладу землі на стани звертає увагу на упадок земських загальних віч і заміну їх шляхетськими соймами і на процес заникання удільних князів в шляхетській верстві, що своїми правами переважила з часом давні права князівські. Як я вже зазначив, стаття має загальний характер і може служити хіба вступом до властивих студій над складом громади В[еликого] кн[язівства] Литовського. Поки що занотуємо кілька недокладностей.
Так, в літературі про волоські осади (с. 378) автор проминає нову працю Линниченка, головнішу для сієї справи. Як взятий з Польщі уряд, виступають воєводи подільські за Коріатовичів (с. 400), уряд, правдоподібно, ідентичний з галицькими воєводами XIV – XV в., цілком незалежний від воєводства польського, безперечно, місцевого початку; про них міг проф. Леонтович дещо знайти в гл[аві] четвертій «Барского староства…» (сей уряд зістає невиясненим і незрозумілим і в книзі д.Любавського – с. 192). На с. 2 читаємо, що князівські і панські двори, «списані з польських взірців, з’являються в Литві з к[інця] XIV в.». Господарські двори відомі нам з давнього періоду Русі (пригадаємо класичне оповідання про путивльський двір Святослава під р. 1146 (Іпат[ська літопись], с. 237), тож чи не правдоподібніше, що такі двори могли цілковито з’явитись без впливу польського [Мушу ще поправити одно непорозуміння: говорячи про ріжні актові назви дрібних осад, д.Л[еонтович] (с. 5) для слів «спілка», «куток», «хутір» між іншого покликуєть[ся] й на мою книжку про Барське староство, але там сі слова приходять не з документів; є се сучасні вирази для об’яснення фактів документів, як міг д.Л[еонтович] переконатись, заглянувши в цитовані документи, та й наведені вони не як документальні, а взяті часом в « « як слова характерні, з іншої мови взяті [Леонтович Ф. Сословный тип территориально-административного состава Литовского государства и его причины. – СПб, 1895. – С. 5]].
Як видко з коротко поданого змісту останньої розправи д. Леонтовича, він надає рішуче значіння польському впливу на р[усько]-литовський громадський устрій. Се є погляд загальнорозповсюджений. Значіння його зменшує д.Любавський; не застановляючись ширше над сією справою, він, одначе, в коротких замітках, де доторкується сього питання, більше значіння надає еволюції самих форм устрою Р[усько]-Литовської держави; на с. 601, напр., він просто висловляється, що «місцевий історичний процес в Русі Литовській приготовував ті громадські («гражданские») і державні відносини, на які накладав свої форми польський громадський устрій («гражданственность»)». Звісно, ся справа може бути рішена тільки на основі глибшого студіювання устрою земель давнього руського права (В[еликого] кн[язівства] Литовського, руських земель Корони Польської і В[еликого] кн[язівства] Московського), при порівнянні з правом польським (ще так мало простудійованим). Тепер можна робити поодинокі порівняння (так пробував і я вирізнити форми, взяті з Польщі, від форм тубільних в устрої України польської – гл[ава] четверта «Барского староства…»), але всякі загальніші рішення сього питання поки що будуть мати лише більш-менш суб’єктивне значіння.
Примітки
… «жеребів» селянських… – селянський «жеребей» – земельна частка, доля окремої селянської родини.
… (в рецензії на працю Каманіна)… – див.: Любавский М.К. Начальная история малоруського казачества… // ЖМНП. – 1895. – Т. VII. – С. 217-244.
… в літературі про волоські осади (с. 378) автор проминає нову працю Линниченка… – мається на увазі праця І.А.Линниченка «Общины на валашском праве в Юго-Западной Руси XIV – XV в.» (1894).
… класичне оповідання про путивльський двір Святослава під р. 1146 (Іпат[ська літопись], с. 237)… – див.: Летопись по Ипатскому списку… – С. 237; Літопис Руський. – С. 205.
… говорячи про ріжні актові назви дрібних осад, д.Л[еонтович] (с. 5)… – йдеться про рецензію на працю М.Любавського пера Ф.Леонтовича «Сословный тип территориально-административного состава Литовского государства… – С. 5.