У святого Марка
Михайло Грушевський
I так як скуплено і сконцентровано в однім куснику, коло певних інтересів, коло одної провідної осі все політичне життя Венеції, так скуплені разом монументальні пам’ятки її творчості. Монументальні тільки, – бо пам’ятки малярства, різьби і всякої іншої артистичної творчості в часах упадку розбрелися страшенно по світі, і те, що зосталося на місці в Венеції, дає тільки дуже слабке поняття про її багату артистичну творчість на сих полях.
Зате монументальні пам’ятки стоять, і знов як символ тісної залежності культурного, артистичного венецького життя від її політичної історії, від політичної могутності, – вони представлені багатою групою її офіціальних будинків. Се патрональна церква св. Марка, палата дожів, два будинки т. зв. прокурацій – канцелярій державних прокураторів; все згруповане на площі св. Марка. А від неї тягнеться потім довгий ряд розкішних приватних палат венецьких магнатів, які представляли собою правителів сеї республіки, репрезентованих державними будинками св. Марка.
Є багато міст, які в сумі викажуться навіть більшим числом розкішних пам’яток артистичних і історичних, але знов я, мабуть, не помилюся, сказавши, що ніде вони не зібрані так в однім кусні, як тут, і тому вся ся площа св. Марка (piazza di s. Marco) з сусідньою «малою площею», «п’яцеттою», робить особливе, незрівнянне ні з чим враження.
Коли входиш на неї з-під нового мармурового портика, збудованого Наполеоном, стаєш ніби серед великого пасажу. Перед очима майже у всю ширину площі красується базиліка св. Марка; правий кут заслонює кампаніла, що будується тепер наново, по тім, як стара, з XI віку, розвалилася в р. 1902.
По лівій руці у всю довжину площі тягнеться один одностайний ряд т. зв. Старих прокурацій, будованих з кінцем XV в., в стилі посереднім від венецької готики до Ренесансу (фасада ренесансова, але вінчана мармуровою короною в стилі венецької готики).
Праву сторону займає такий же ряд Нових прокурацій, в стилі пишного Ренесансу, з кінця XVI в. Аркади оббігають три сторони площі, в долішній часті всіх трьох будинків: обоїх прокурацій і портика Наполеона (т. зв. Нової будови, Nuova Fabbrica), творячи довгий пасаж, зайнятий кофейнями, цукернями, а головно виставами склепів найбагатіших місцевих фірм, що дають багату виставу сучасного венецького артистичного промислу. Але сі вистави і магазини ховаються в глибинах галерей, не виступаючи на фронт, на площу, не безчестячи ніякими плакатами, вивісками, написами благородної одноманітності її окруження: пошанування для старовини, для старої краси Венеції вміло стримати в границях навіть сучасну купецьку рекламу.
Всередині тих аркад стелиться також проста і одноманітна, виложена гладкими камінними плитами площа, на 175 метрів довга, на половину того широка, рівна, не перервана ніякою фонтаною, чи статуєю – найбільша площа Венеції, чиста і прекрасна, оживлена з звірят тільки табунами сизих голубів, що старим звичаєм на Вербну неділю випускалися з церкви св. Марка, і гніздяться тут на площі. Тепер улюблена забава туристів, а особливо дітей – годувати їх кукурудзою, що продається тут же в маленьких трубках: голуби беруть її з рук, злітають на руки, на плечі, коли бачать в руках кукурудзу.
Ся рівна, нічим не «прикрашена» площа, се монотонне обрамування її одностайними, не обрахованими на ніякі власні ефекти, самими по собі доволі монотонними і навіть нудними галереями, що окружають північну, східну і полудневу сторону площі, з тим більшою силою звертає увагу глядача на західну сторону її – на сі головні святощі Венеції, уміщені на ній. Ті будівничі чи їх керманичі, які вміли заховати від усяких прикрас сі сторони площі, задержати їх в рамі простої оправи, простого передсіння для головної окраси, щоб змусити кождого звернути на неї всю свою увагу, виявили в тім глибоке і цінне зрозуміння.
«П’яцца» дійсно тільки веде кождого гостя до неї. Ідете тою площею, і поволі відступають перед вашими очима присадкуваті бані св. Марка, його фасада стає вищою й величнішою, а за нею справа починає виступати розкішний ганок палати дожів, а далі й її фасада. Так було в ті роки, поки кампаніла не піднеслася наново і не розірвала знову одностайної перспективи [площі] св. Марка з палатою дожів. По-моєму, кампанілу непотрібно вибудували наново і наново закрили дожів. Ся тяжка, сіра будова непотрібно врізувалася тут і обривала перспективу площі з правого боку.
Правда, ті панегіристи Венеції, які силкувалися знайти в усім якусь гадку, якусь рацію, якусь красу, знаходили спеціальну красу в контрасті оздобних, розмірно невисоких будинків, що окружають площу, з тим масивним і грубим обеліском, що раптом виривався серед них, але я думаю, що їх похвали були не більше як доброю міною при лихій грі, і маю те переконання, що непотрібність відчував не один приклонник венеціанської краси, коли бачучи, як, напр., Джентіле Белліні на своїй славній панорамі процесії на площі св. Марка обережно відсунув дзвіницю направо, так, щоб вона не виставала з-за лінії прокурацій і не заслонювала дожів.
По всякій справедливості, Венеція повинна була бути вдячна духам-опікунам, які увільнили її «п’яццу» від сеї сумнівної прикраси, – іще й так щасливо, що при тім ніхто не потерпів, нікого не придавило, нікого не розвалено, окрім другої такої сумнівної вартості прикраси, як лоджетта Сан-Совіно. Але венеціани, замість радіти, прийняли утрату кампаніли як свого роду національне нещастя, як утрату гонору, і положили за обов’язок честі поставити знову сю бородавку – таку саму і на тім самім місці, і в десятиліття по катастрофі вона вже знову стоїть, така, як була, тільки ще тривкіше збудована, так що позбавитися її не лишається вже надії. Венеція тішиться – як солідний властитель фірми, котрому залежить, щоб ніщо з її інвентарю не убуло: аби хтось не зробив з того виводу, що фірма упадає; а я щиро жалую з сього нерозумного прояву фетишизму, і можу тішитися хіба тільки тим, що бачив св. Марка і [палату] дожів без сього непотрібного придатку.
Коли приступаєте ближче до св. Марка, обіймає вас враження чогось фантастичного, казкового: се наслідок нечуваного накопичення всякого роду оздоб і мішанини найрізнорідніших стилів в його фасаді. Уже сама будова церкви мішає конструкцію базилічну з центральною «банною», кажучи нашим старим терміном; конструкція порталів відхиляється від чисто візантійського типу, колони збірні, позбирані з різних будов Візантії і Сходу, з найрізноріднішими типами капітелі в; форми арок дуже різнорідні, від півкруглих до гостроверхих – місцями гладкі, місцями багато декоровані; мозаїки з різних часів: крайня ліва – прегарної візантійської техніки кінця XII в., як думають, інші пізніші, ренесансові, коли затратилося вже властиве розуміння мозаїчної декорації й вона перейшла на просту імітацію малярства в шклі.
Кінцем XII в. датують також найстарші різьби (рельєфи) порталів; віком пізніше – різьблені обрамування портальних ніш рослинними орнаментами і фігурами; нарешті, звісний Бартоломео Боно прикрасив зверху портали багатим рослинним орнаментом з статуями ангелів і святих, і між ними розставив гостроверхі вежечки-балдахини з статуями всередині. В різних місцях вмуровані мармуряні різьблені плити різних часів, різних типів, різного походження.
Нарешті, «Коні св. Марка» – римська квадрига, перевезена Константином до Царгорода з Рима (як думають, вона була зроблена для тріумфальної арки Нерона, потім стояла на Траяновій), і потім у 1204 р. забрана звідси венеціанами до Венеції, уставлена в середній аркаді фасаду, збільшає сей хаос різнорідних і різностильових декорацій, викликаючи враження, як я сказав, якоїсь фантастичної, казкової розкоші.
Всі сі декорації, розуміється, дуже неоднакової артистичної вартості; комбінації їх часом дуже недоречні; з архітектонічного становища цілість не видержала б ніякої критики – архітект видер би на собі волосся, якби щось подібного від нього зажадали – в теорії. Але в сфері ірраціонального лежить джерело поезії і краси, і в цілому сей декораційний хаос, сей артистичний абсурд належить до найбільш гарних річей, які коли-небудь бачив світ.
Більш одностайний характер має внутрішність базиліки. І тут теж навіть первісна візантійська конструкція розмішана різними сторонніми елементами. Вони переважно достроюються до цілості, особливо в півтіні освітлення, яке дають малі віконця бань. Мозаїки в візантійськім стилі, на золотім тлі – старші з X в. і пізніші з XII–XIII в. покривають бані і аркади і задають тон декорації церкви; недавно відчищені, вони визначаються дуже сильним блиском і колоритом. До сього тону «старого золота» (viei or), який дають вони, достроюються темні бронзи олтаря, темно-жовтаві мармури стін, сірі тони старої мозаїкової мармурової підлоги, що заціліла в значній мірі також. Загальний колорит темнавої, багато декорованої святині виходить незвичайно гарний і суцільний.
В подробицях декорацій і тут, як і зверху, – цілий музей. Можете студіювати старі мармури – позбирані знов з різних місць, з різних часів: античні, візантійські, орієнтальні, середньовічні; колони, капітелі, не раз незвичайно оригінальні, не раз дуже наївно і механічно приладжені до нової цілості; можете любуватися прегарними мозаїками підлог, нерівними, поскладаними місцями, але непорушеними в своїх цікавих взорах.
У лівій колонаді бачите середньовічну капличку, перенесену до церкви з площі з нагоди, що її спрофанував якийсь нещасливець; олтар, скрашений знаменитою золотою таблицею (Pala d’oro) з візантійськими емалями, накритий готицьким балдахином, балюстрада, прикрашена різьбами кінця XIV в., до котрих потім додав свої бронзи Сан-Совіно; на дверях сакристії його роботи в наріжних головках пізнають портрети його самого і його найближчих приятелів – Тіціана і письменника Аретіно.
Старі мозаїки XI–XIII в. можете порівнювати з пізнішими XVI– XVIII в. – є кілька, зроблених по рисункам Тіціана, але в сумі сі пізніші мозаїки становлять, може, найгірше між різнорідними декораціями старої святині. Крім того всього, в «скарбниці», яка міститься позаду головного олтаря, багата колекція різних взірців ювелірського майстерства, емалі, посуду, розкішні оправи книг. Все се свого часу з великим замилуванням скопійоване й видане венецькими археологами в старім виданні «La Basilique de Saint Marc á Venise» (сім томів рисунків і кілька томів тексту і документів).
Примітки
Джентіле Белліні на своїй славній панорамі процесії на площі св. Марка – йдеться про знамениту картину Д.Белліні «», створену 1496 р.
і в десятиліття по катастрофі вона вже знову стоїть – тобто у 1911 р., коли М.Грушевський знову побував у Венеції.
можу тішитися хіба тільки тим, що бачив св. Марка і [палату] дожів без сього непотрібного придатку – ця перша поїздка до Італії М.Грушевського разом з І.Франком відбулася у 1904 р.
олтар, скрашений знаменитою золотою таблицею (Pala d’Oro) – під головним вівтарем собору покояться мощі св. Марка, вівтар прикрашений т. зв. («Золотий вівтар»). Це композиція з безлічі дрібних ікон у розкішно орнаментованому золотому обрамленні з коштовним камінням та емалями, своєрідний гігантський ювелірний виріб, рівного якому немає в світі. Цей вівтар створений в X ст. в Константинополі, надалі його неодноразово переробляли, а зберігся він у тому вигляді, якого йому надали в середині XIV ст.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 360 – 363.