По Венеції

Михайло Грушевський

Як я вже сказав, палата дожів по мислі венецької синьйорії, мала бути повістею венецької слави, оповідженою пензлем венецького малярства, отже, заразом – величною історією його розвою. Перші малювання були замовлені чужим майстрам, коли ще не було свого домашнього майстерства, і ділом місцевих малярів (в XV в.) було підтримування сих малювань, що дуже нищилися від вогкого, туманного повітря Венеції. Коли з кінцем XV в. наростає своя місцева малярська штука, ділом сих майстрів, в першій лінії – тих, так би сказати, державних пенсіонерів, котрих ряд розпочинає Джентіле Белліні, було се живе літописання венецької історії в портретах дожів, в сценах з венецької минувшини, в апотеозах її слави.

Пожежі 1574 і ще більше – 1576 рр. знищили, одначе, сі малярські скарби, придбані за перше століття венецького малярства, і з кінцем 1570-х рр. починається нова розпись стель і декорація стін працею Тінторетто, Веронезе і різних поменших майстрів (Пальми молодшого, Марко Вечелліо – свояка Тіціана, Франческо і Леандро Бассано, Андреа Вічентіно й ін.). Образи Тінторетто і Веронезе і становлять тепер головну окрасу палати.

Перше місце між ними займає згаданий гігантський «Рай» Тінторетто, досить добре захований (на жаль, останніми роками «реставрований» венецькими майстрами, і яка б не була зручна ся реставрація, вона вже ставить певний знак запитання над автентичною формою дорогоцінного образа). Се не тільки найбільший образ на світі, але, мабуть-таки, й найбільш цінний і інтересний. Ніхто не дав досі собі труду простудіювати се море фігур, котрих тут може бути щось до п’ятсот, величезне полотно заповнено все щільно, і кождий признавав, що та частина образа, яку він простудіював ближче, містить прекрасні фігури. Фігури йдуть концентричними рядами наоколо великих центральних образів Христа і Марії; там, де відкриваються прогалини між сими рядами, вони поповнені образами піввидимих духів. Се велична містерія – візія чоловіка, що стояв на порозі вічності, проживши свій вік в сфері образів величного і гарного.

Розкішна стеля тої ж салі містить, між іншим, одну з найкращих апотеоз Веронезе: тріумф Венеції, котру вінчає геній вінцем побіди – дуже гарна фігура Венеції, окружена алегоричними фігурами, вміщена розкішна архітектура, нижче – галерея з публіки, що приглядається сьому тріумфові – се остання велика композиція славного декоратиста, в котрій в повній силі розвинувся його великий талант. Другу чудову композицію його містить стеля салі Collegio – Венеція є на троні, що здіймається на земній кулі, з фігурами Миру і Справедливості; наоколо неї ряд інших його образів, що роблять сю салю єдиною колекцією Веронезового майстерства: Віра, Море і Нептун, і ряд поодиноких алегоричних фігур незрівнянної краси, як Індустрія (або Філософія), Фортуна, Вірність і т.д.

В тій же салі його ж славний образ: апотеоз битви під Лепанто 1571 р. (дож Венієро з алегоричними фігурами, і т.д.), в сусідній Anticollegio – другий, не менше славний [образ] – «Умичка [викрадення] Європи». В ній також одна з прегарних композицій Тінторетто: «Вакх і Аріадна», на жаль, сильно вигоріла від сонця, в салі Collegio його ж «Заручини св. Катерини» з прегарною фігурою святої.

«Стара бібліотека» на другім боці п’яцетти (теперішня королівська палата) містить кілька прегарних образів Тіціана, Веронезе, Тінторетто. Дорогоцінний сей куточок, де зібрано стільки незрівнянних архітектурних пам’яток, що розповідають всю історію сеї нової штуки, як вона розвивалася на руїнах пізнього античного мистецтва, котрого фрагменти розкидані тут наоколо, вінчається таким чином безцінними взірцями найвищої окраси венецького майстерства – її малярства.

Від візантійської штуки св. Марка – не кажучи про мармуряні барельєфи і капітелі, розкидані по його стінах, на різні візантійські і орієнтальні пам’ятки, розкидані по п’яцетті, – до розкішної готики палати дожів і фасади св. Марка, до пишного Ренесансу бібліотеки і, нарешті, до останньої великої тріади венецького малярства – Тіціана, Веронезе і Тінторетто. І все се не згромаджено тут механічно, загребистою долонею завойовника або якогось мецената до припадкового приміщення в музеї або на виставі, а стоїть тут, як кажуть археологи, in situ, на тім грунті, на якім вони виросли, на тих стінах, до яких прибивали їх руки якого-небудь Веронезе або Тінторетто.

З набережної відкривається вид на мальовничу групу San Giorgio Maggiore, усвячене іменами Веронезе і Тінторетто (кілька цінних образів Тінторетто досі прикрашають церкву). З правого боку підіймається величава, хоч і важкувата барокова церква Марії del Salute (XVII в.). За нею розпочинається по обох боках «великого каналу» (Canal grande або Canalazzo), що в виді латинського S проходить поміж головними островами Венеції, розкішна галерея старих палат венецьких вельмож, перерваних публічними будинками і церквами.

Палати звернені своїми головними фасадами до каналу й виринають безпосередньо з поверхні води. Їх парадні входи призначені для гондол – нема під ними ніякого, хоч би узенечкого, пішоходу, і поріг сіней підіймається просто над рівнем води. Типовий уклад палат більше-менше однаковий: в центрі будинку на долині сіни, над ними велика в два світла саля, з рядом вікон по фасаді; по крилах поменші покої; за залою, всередині будинку, внутрішнє подвір’я. Такий уклад уложився вже в XII в., як бачимо на старших палатах, і таким зістається до кінця XVIII і в XIX.

Старші палати XII і XIII в. в стилі романськім або візантійсько-мавританськім, як його тут називають, з круглими луками вікон і скромними мармуряними балюстрадами, переходять в готицькі палати XIV–XV в., що з часом стають все пишніші і повторяють залюбки декораційні мотиви палати дожів, так наче кождий венецький вельможа хотів положити на своїй палаті відблиск маєстатичної величі Венеції, як член і учасник її слави і могутності.

Старі палати романського типу заховалися тільки в більше-менше перебудованім виді (як палати Лоредана і Фарзетті, теперішній магістрат), але вигляд їх можна собі приблизно уявити. Гарно реставровано в сім стилі т. зв. турецький торг, Fondaco de’Turchi (сю назву і призначення вона одержала пізніше, в XVII в.) – два ряди аркад, нижні ширші і вищі, горішні вужчі, майже удвоє, вінчані вгорі зубчатою мармуряною короною і замкнені з двох боків стінами того ж рисунка, вищими о один поверх.

Дуже гарний взірець готицьких палат дає на самім початку маленька палата Контаріні, звана домом Дездемони, – вона звичайно звертає увагу видців завдяки сій літературній легенді, але дуже цікава своїм архітектурним виглядом, не вважаючи на малі свої розміри.

Найбільш блискучий і артистично викінчений взірець сього типу дає палата Доро, або так звана звичайно Ca d’Oro, себто Золота палата (замість Ca Doro, палата Доро, на жаль, немудро реставрований); тепер се власність жидівського магната, банкіра Франкетті, що володіє також і іншою гарною палатою сього типу – Каваллі. Друга половина XV в. зазначується поворотом до візантійського стилю раннього Ренесансу, як палата Даріо з її інкрустаціями кольорового мармуру.

Шістнадцятий вік приносить мармурові палати Ренесансові – будови Санмікелі, Сан-Совіно, Скамоцці. Їх гармонія і пропорції деталів закривають собою схематичні прикмети фасади старшого типу, і деякі палати визначаються справді незвичайно благородною гармонійністю, як згадана вище палата Грімані. Сімнадцятий і вісімнадцятий вік – часи упадку – не приносять майже нічого замітного в стилі і тільки більше або менше зручно повторяють, або злегка зміняють старинні типи, XV–XVI в.

Так тягнеться ся галерея старих палат, перериваних церквами, музеями, торговими рядами, на яких п’ять кілометрів, від св. Марка до залізничного двірця, як жива літопись колишнього життя, гучного і славного, але безповоротно вигаслого. Голосні роди, яких імена носять сі палати, вигасли давно, і їх палати зайняті як не різними урядами, то торговельними і промисловими конторами, фабриками, готелями, або перейшли в руки різних грошовитих чужинців, що загніздилися тут, з старого венецького життя зісталося тут небагато.

Колишня Scuola della Carita, недалеко від Марії della Salute, одно з тих славних старих венецьких братств, з кінця XVIII в. містить галерею старого венецького малярства (Accademia delle Belle Arti) – невелику колекцію старших венецьких майстрів, важна збірка образів обох Белліні, цикл св. Урсули Карпаччо. Своїми великими розмірами і ефектним уміщенням приковує видця над усе «Assunta» («Успеніє») Тіціана, перенесена сюди з церкви Frari, тут же його остання, недокінчена картина, котрою він мав заплатити за свою могилу в тій же церкві – похорон Христа. Кілька гарних образів Тінторетто, Веронезе, Пальма, Бугатті, Боніфаціїв. Спеціальний венецький інтерес має образ Бордоне: рибалка передає дожеві перстень від св. Марка, в розкішній венецькій церемоніальній обстанові середини XVI в.

Друга славна «школа» – св. Роха, при церкві сього ж легендарного охоронця від чуми, сього страшила Венеції, що частенько навідувала її, лежить трохи далі від каналу поруч палати дожів і академії. Се третя скарбниця венецького малярства, взагалі венецької штуки, ентузіастично списана Раскіним, що вважав її взагалі одною з найбільших пам’яток італійської штуки:

«Ледве чи може бути сумнів у тім, що три найвизначніші будівлі сього роду (будівлі, які в часах сього здвигнення були прикрашені серіями образів і їх досі заховали в своїм старім порядку) – Сикстинська каплиця, Campo Santo в Пізі і Scuola di San Rocco в Венеції, перша мальована Мікельанджело, друга – Орканьєю, Беноццо Гоццолі, П’єтро Лавренті з іншими майстрами, котрих твори так же рідкі[сні], як і цінні, і третя – Тінторетто».

San Rocco дійсно має інтерес і своїм архітектурним виглядом – переходом від раннього до пізнішого Ренесансу, і внутрішнім своїм урядженням, і нарешті – сею дорогоцінною галереєю Тінтореттових образів: в них венецький майстер розвинув все безконечне багатство своїх ідей, незвичайну многосторонність свого таланту. Маємо тут безконечне степенування від настройових пейзажів, від незмірної ідилії утечі до Єгипту, до розпучливого пафосу Голгофи. Сусідня церква св. Роха містить також великий цикл образів Тінторетто.

Поблизу Scuola di S.Giovanni Evangelista, – також славна в історії венецької штуки, – не заховано майже нічого з тої слави. Натомість францисканська церква S.Maria Gloriosa dei Frari, монументальна пам’ятка північної готики, перенесеної на венецький грунт, місце спочинку різних венецьких діячів і вельмож, заховала, крім своїх гробівців, і ряд інтересних образів: кілька творів Віваріні, чудову «Мадонну» Белліні і Тіціанову «Мадонну дому Чезаро». В будинку кляшторнім міститься державний архів Венеції – один з найславніших і найбільших світових архівів, дуже важний також для нашої історії. Він доповняє таким чином вагу і значення сього другого дорогоцінного кутика Венеції.

Її старий побут має своїм завданням відтворити «міський музей» (Muzeo Civico), заложений в відновленій старій палаті «Турецького торгу» (Fondaco de’Turchi). Особливо ефектний відділ, присвячений XVIII вікові, а споряджений з нагоди столітнього ювілею Карло Гольдоні, популярного венецького автора комедій: тут задумано представити венецьке життя його часів – другої половини XVIII в., і се справді зроблено зручно: умебльовано і обставлено покої старою обстановок); старі костюми, замість вішати їх музеальним методом на кілки вішал, вбрано на манекени й оживлено досить добре се життя Венеції на останку її старого існування. Коли б венецькі антикварі постаралися так представити і старше життя, XV–XVII віків принаймні, – було б се дуже добре, і було б прегарним прикладом для інших музеїв.

Примітки

його ж славний образ: апотеоз битви під Лепанто – у цій морській битві Священна ліга завдала серйозної поразки Османській імперії. С.Венієро, який згодом був обраний дожем, на той час командував флотом Венеції, і його роль у цій перемозі була дуже значною. Цікаво, що в тому ж палаці дожів є і друга картина під назвою «Битва при Лепанто» художника Андреа Вічентіно.

перерваних публічними будинками – тобто будинками, призначеними для громадських установ.

«Assunta» («Успеніє») – католицька церква не знає й не розуміє, що таке «успіння» Марії; і тому в жодній європейській мові немає відповідного терміну для передачі цього поняття. Так само православна церква не знає і не розуміє, що таке «вознесіння» Марії, й у нас немає адекватного терміну. Assunta – це власне вознесіння Марії.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 377 – 380.