Галла Плацідія

Михайло Грушевський

Цісарська резиденція була перенесена до Равенни цісарем Гонорієм, сином Теодосія Великого, в [404] р. Часи були тяжкі. Вестготська хмара повисла над Італією, і ніякими дипломатичними штуками не можна було її відвернути. Неприступної Равенни вестготи не рушили. В 410 р. Аларіх здобув Рим, розгромив і розграбував. Між іншим, в його руки впала при тім і сестра цісаря Гонорія Галла Плацідія, і Аларіх постановив її оженити з своїм племінником і наступником Атаульфом: се був один з звичайних в тих варварських державних кругах метод легалізації варварських завоювань і володінь на римських землях, через створення нових римсько-варварських династій, через усвячення римськими зверхніми формами варварського володіння.

Впливами Галли об’ясняли, що вестготські полки облишили на тім Італію і посунули в західні провінції Рима, щоб там осістися. По сім в Нарбонні в 414 р. було з великою пихою відправлено весілля Галли з Атаульфом, римським звичаєм, з захованням всякої честі для Галли як представниці римського престижу, котрим приодягалася нова готсько-римська держава. Її син від Атаульфа мав бути представником сеї нової готсько-римської державної ідеї, що мала лягти в основу будучих відносин.

Але синок сей скоро вмер, за ним слідом згинув Атаульф; для бідної Галли, сеї посередниці двох світів, римського і готського, прийшли часи найбільших нещасть і понижень: новий король на глум і сором казав водити її з іншими захопленими римлянками перед своїм поїздом, і потім з усякою наругою вигнати з королівської палати. Гонорій мусив за великі суми викупляти її з сеї нової неволі. По приїзді її до Равенни видав її тут за свого воєводу, головну свою підпору Констанція, котрого потім проголосив своїм соправителем (августом), і син Галли від Констанція Валентиніан мав бути наступником бездітного цісаря.

Констанцій, однак, слідом умер, Гонорій став боятися небезпеки з боку сестри і наслідника і вислав їх до Царгорода. Але слідом прийшла вість про смерть самого Гонорія, і візантійське правительство рішило вислати Галлу назад до Равенни як регентку, що мала правити іменем сина (424 p.). Узурпатора, що захопив правління по смерті Гонорія, вбито, і Галла взяла правління в свої руки і задержала його до самої смерті (р. 450).

Її правою рукою і тою дійсною підставою, котрою держалося це пережите цісарство, був Аецій, і вона мала стільки розуму і такту, що [не] слухала двірських підшептів і інтриг, які підбурювали її проти нього, як підбурили потім її сина. На Каталаунських полях була зломлена сила гуннів і існування цісарства на якийсь час забезпечено. Правління Галли було останнім затишком перед останньою бурею. Їй закидали, що всіма силами протягала своє регентство і умисно виховувала сина так, що він був нездатний до правління. Може бути, однако, що ся, власне, нездатність його змушувала її тримати регентство в своїх руках до кінця.

Бо що Валентиніан не був здатний до правління, і взагалі правління в тих обставинах не було легкою штукою, се показалося зараз по смерті Галли. Валентиніан першим ділом захотів позбутися Аеція і казав його вбити, але незадовго двірська змова знесла зі світу його самого. Починається безконечний ряд двірських революцій, цісарі міняються один за одним, безсильні, позбавлені всякого значення, включно до звісного Ромула-Августина, 476 р. зсадженого Одоакром, котрого знов, кільканадцять літ пізніше, погромив Теодоріх і, поконавши його до решти в Равенні, де він відсиджувався (493 p.), заволодів майже цілою Італією і відкрив нову сторінку в її історії.

Сі півстолітні довгі і криваві завірюхи змушували з вдячною пам’яттю звертатися до часів Галли і окружати особливим пієтизмом [правління] останньої представниці старих римських традицій. В традиції Галла виступає побожною представницею правовірного християнства: вона оповідає про її особисту християнську ревність і різні заходи її коло зверхньої християнізації Італії, усування останків поганського культу і його традицій.

В Равенні мало бути багато слідів її діяльності: вона збудувала церкву Івана Євангеліста (вповні перебудовану в XVIII в.), її ділом мала бути церква Івана Хрестителя (теж перебудована до решти), вона мала наново вибудувати всю ту частину міста, де стояла її палата, і де вона побудувала церкву св. Хреста, і при ній свій гробовець. Все се, одначе, зникло майже без усякого сліду, крім самого гробівця.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 385 – 386.