Краса і сила

Михайло Грушевський

Я під’їздив пароходиком до Венеції з моря й дивлячися, як виринали з моря зубчаті мури палати дожів, над ними круглі, присадкуваті бані св. Марка, а за ними ряди палат Великого каналу, старався перенестися в душу венеціанина, прикладом узявши – з кінця XV або й XVI віку, коли він з яких-небудь «диких і варварських країв», хоч би з нашої сторони, з чорноморського побережжя під’їздив на своїй галері до свого города св. Марка і його око починало ловити перші контури сього пишного побережжя…

І ми, пересичені успіхами техніки, артистичної творчості, безконечної маси пишних взірців краси й артизму, не можемо без захвату дивитися на сі дивні твори старого артизму – сі єдині в світі ажурні галереї з білого мармуру, сі безконечно гарні в своїй простоті й оригінальності луки вікон, сю спокійну велич візантійської базиліки… Але в тих часах се було не тільки гарне, оригінальне, визначне в ряді безлічі іншого гарного й оригінального, яке можна бачити тепер майже в кождім більшім місті. Тоді се був Едем краси, цивілізації, культури, про який не мали поняття темні люди, що родилися й умирали серед убогої, дикої природи варварських країв і такого ж убогого, темного, дикого їх життя.

І венеціанський негоціант чи політик, наганяючи спасительний страх на тих різних «варварів», чи запевняючи монопольні права на вивіз їх товару, чи торгуючи по дешевій ціні партію «сильних і простодушних, дуже терпеливих і до всякої роботи здатних невільників», або заохочуючи яких-небудь варварських князьків до експедиції на нові партії невольника, – леліяв в душі своїй ясний образ свого культурного Едему – свого царства мудрості, справедливості, культури й артизму.

Там підіймаються над зеленими водами каналів ряди палат славних, заслужених своєю відвагою й оборотністю, енергією й завзяттям благородних родів, що мечем і умом розширили над чужими морями панування і славу св. Марка. Там при мелодійнім дзвоні кампаніль збирається під прикрашені дорогоцінними мозаїками і малюваннями портали церков цвіт і краса Венеції – поважні матрони й соромливі дівчата в дорогоцінних шовках і футрах, золоті і каміннях, з цілого світу зібраних їх батьками і мужами.

Там в високих салях дожівської палати, прикрашених трофеями венецької слави, засідають високі ради сенаторів і достойників, роздумуючи над забезпеченням слави і багатства своєї республіки, справедливості і щастя своїм горожанам – передусім, розуміється, таким же «нобілям», як вони. Там нема місця деспотичним примхам володарів, самовільним капризам і інтригам їх всевласних повірників – там панує розум і справедливість, безоглядна справедливість супроти свого брата нобіля, і нема місця нічиїй самоволі: рада нобілів, де має голос кождий з них, подбає про те, щоб укоротити всякого, який би він славний і заслужений не був, коли його впливи й сила стануть небезпечними для свободи й рівності загалу.

І можна собі представити, якою гордою відвагою билося серце венецького патриція, коли він думав про се все, коли почував себе членом і повноправним учасником сеї слави і власті! Які приливи енергії наповняли його душу, коли він почував, що своєю діяльністю причинює слави і сили сій єдиній в світі республіці і забезпечує собі вдячність і поважання своїх земляків, сих повних поважання до себе й своєї держави, гордих своєю властю й свободою нобілів і сенаторів!

Сим поясняється те незвичайне напруження мислі і творчості, енергії й талантів, яке б’є на кождім кроці з історії Венеції, з її пам’яток, її творів штуки, і так необорно притягає до себе увагу й тепер по тількох століттях, чаруючи невимовно наш ум.

Примітки

круглі, присадкуваті бані св. Марка – йдеться про кафедральний собор і одну з найбільш знаменитих споруд Венеції. Собор збудований у 829 р. для зберігання останків євангеліста святого Марка, який став покровителем міста. Собор завжди був для венеціанців символом їхнього міста і центром суспільного життя: тут вручали повноваження новим дожам і кондотьєрам (найманим полководцям), а дах тераси перед входом до храму використовувався як трибуна, з якої венеціанські правителі споглядали на урочисті церемонії, що відбувалися на площі. Після пожежі 927 р. базиліка була відбудована у 1043 – 1071 рр.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 347 – 348.