Партикулярні гадки

Михайло Грушевський

Весняна ніч скоро біліє. Бліде, сіре світло заглядає до мене серед завіс спального вагона. Не спиться, і не силую себе до сну: адже я не працюватиму, а відпочиватиму. Так мило летіти в світ, віддаючися свобідним, «порожнім гадкам», які звичайно мусиш гнати від себе, аби не перебивали роботи, аби не перешкоджали видусити з стомленої голови до решти те, що вона ще може дати. Ах, в сих «партикулярних», неофіціальних гадках половина утіхи від спочинку й дороги!

Поїзд наш уже вирвався з «півазійських» країв і врізується все глибше в «справжню Європу». Чується близькість Відня. Замість сіл серед краєвидів поля і лісу майже без перерви йдуть міста, містечка, фабрики, склади, депо, як одно промислове передмістя столиці. І коли поїзд наш приспішеним ходом, не спиняючися на станціях і тільки гримлячи колесами на стрілках, летить серед них, посвистуючи коротко і зчаста, йому вторують свистки й гудки побратимів: локомобілів і різних парових машин, що з своїх тісних і закурених казематів, де заперто на роботу їх силу, вітають свого щасливішого, вільнішого товариша.

З нашої мовчазної країни, з сумних, омертвілих лук і ріль, чується, в’їхали ми в край напруженої, шумливої праці, краї великих капіталів і робітничих організацій, великої експлуатації й великої наживи, що висисає сік нашої землі, наших гір і лісів, і платить нам продуктами своєї монопольної промисловості, різним браком, Auschusswaare nach Galizien bestimmt [«Перебірки, призначені для Галичини» – технічний вираз в західноавстрійських промислових і торговельних кругах.].

Так, се наша Європа. Се край, що милосердно взяв на себе тяжку працю «головою» для наших бідних «задвірків», некультурних і темних, які не можуть нічого більше витворити, окрім «сирового продукту». Се край, що наділяє нас взамін за сей сировий продукт, від дерева до цісарського рекрута включно, всяким культурним добром. Правда, добро се звичайно останньої сорти, і ми, може, потрапили [б] здобутися на таке ж або й краще, але добродії наші так зріднилися з сею саможертвенною, філантропійною ролею, що навіть і не допускають, аби ми завертали собі голову такими тяжкими і складними річами, як промисел, фабрикація, індустрія взагалі. «Бог з вами, де вам до того, продукуйте собі сировий продукт, коли вас уже Господь обидив, і лишіть нам клопотатися наділенням вас всяким культурним добром. Се не ваша річ, і не про вас писана». І щоб стримати нас від таких нерозважних експериментів, зручною рукою картелів і синдикатів розсипають вони без труду всякої проби індустрії в наших «задвірках», як картяні домки дитини.

На бічних шинах стоять і їдуть ряди товарових вагонів з сим суровим продуктом наших країв. Се дань, яку посилає Європі наша сторона; платить чим може – бере Європа все, до «борзих щенят» включно.

В відчиняні двері вагонів, перегороджені дошками, виглядають мовчазні меланхолійні голови волів і корів, тим часом як свині, уміщені в два поверхи, один над одним, від часу до часу підіймають неможливий вереск. Галицькі телятка й пацятка, вирощені як члени селянської родини і спродані під тяжку хвилю «на податок», ідуть на захід, виповняючи рубрику «галицького вивозу».

Їдуть у світ, в Європу, в культурну сторону, по культуру. Дивно, що се благородне слово може бути омонімом такого неприємного слова, як ніж [Cultus – культура, culter – ніж по-латині, від того самого пня colo – бо culter також і леміш.]. Немов натякає на культуру ножа і – багнета. Для подорожніх сих тягарових вагонів ся двозначність повна значення. Так само і для тих, для кого призначається популярна напись: «40 человек, 8 лошадей».

Плод пізнання добра і зла, котрим розпочинає людську культуру старосвіцька традиція, неустанно, з кождим поступом нашим наперед, в напрямі упорядкування наших відносин до людей і до світу, розкривав нам все ширші й ширші перспективи аномалій нашого життя, разячих і сильно болючих не раз.

Примітивний чоловік, що не мав інших мотивів поступовання, окрім реальних домагань свого жолудка, і різав та їв однаково звіря і чоловіка, не виключаючи членів свого роду, своєї сім’ї, безсилих і слабих, був істотою суцільною й нероздвоєною, був гармонійний, як природа, що неустанно творить і пожирає свою творчість, не знаючи ніяких рефлексій, ніяких жалів і каяття, ніяких вагань і обмежень в веденні своїх натуральних процесів.

Але сучасний чоловік, що шукає гармонії, добра та краси, і жадібно впиваючи красу природи, відвертається від її бездушної суворості. Він ставить метою свого життя і діяльності щастя не тільки особисто своє, а по можності щастя всього того, що окружає його, і змагає до того, щоб зменшити всяке страждання. А тим часом фізичною стороною своєї природи змушений чинити далі безконечне знищення наоколо себе, руїну і страждання: так виставлений на вічні почуття аномалії й дисгармонії. Його етична культура вводить його в безконечний ланцюг суперечностей з його фізичним існуванням, які не приводять нас до розпуки тільки завдяки інстинкту фізичного самозаховання, що потішає нас оправданнями неминучості та надіями, що розум і успіхи його колись виведуть людину з сих аномалій.

Те, що робиться досі в ім’я моралі, гуманності, культурності, так безконечно мале в порівнянні з безграничною сферою сих аномалій. Сучасний чоловік тільки не їсть «своїх ближніх», але ріже їх в числі далеко більшім, ніж примітивний чоловік. І жадання, щоб убиттю людей був зроблений кінець, здається утопією багатьом, дуже багатьом. Але припустім, що буде проголошений «вічний мир» чоловіку, – що буде з звірятами? Чи сучасне господарство: виховування звірят на заріз і різання та поїдання їх – холодне, немилосердне, не становить страшенної аномалії в нашім житті, страшнішої в міру того, як сучасна біологія і психологія затирає все більше ту неперехідну пропасть, яка в очах давнішого чоловіка ділила його від звіря? А за звірем прийде час подумати над безжалісним нищенням світу рослинного. А там далі й кристал з своїм «життям» також пригадає, що він хотів би жити, творити свої гармонійні форми без огляду на потребу чоловіка…

Розуміється, поки не проголошений «мир чоловіку», не можна ставати на голову з-за сих дальших аномалій. Наш перший обов’язок – перед нашим ближнім, і треба дбати насамперед про те, щоб певні принципи красоти й гармонії, чи гуманності й моральності були глибоко заложені в відносини чоловіка до чоловіка. Проповідувати з моральних мотивів «безубойное питание» і обертатися спиною до питань сучасної соціальної політики, значить підмінювати солодкавим сентименталізмом здоровий і правдивий поступ.

Таким проповідникам приходиться сказати по-євангельськи: «Що ти бачиш занозу в оці брата твого, а колоди в своїм власнім не чуєш»…

Мені пригадується один скромний прихильник вегетаріанства. Він прочув, що під Берліном є вегетаріанська колонія, і поїхав до неї придивитись. І потім з великим замішанням оповідав про своє розчарування. Дійсно, там були вегетаріани; але при тім вони такі ж грубошкурі шовіністи німці, як і інші. І діти їх горлають патріотичні, шовіністичні пісні.

Се, розуміється, було наївне сподівання, що від самого «безубойного питання», без відповідної культури духу, люди скинуться своїх людоїдських прикмет. Але розчарування було вповні натуральне. Справді, яку вартість має виречення з м’яса вола при захованні канібальських інстинктів сучасного імперіалізму і шовінізму? Приходиться пригадати популярне оповідання про старохристиянського отця, який лютому лихвареві докорив, що він у піст стримується від м’яса худоби, але ріже людей, п’є їх кров і їсть їх м’ясо.

Але все-таки чей же в будучності культура наша перестане бути культом ножа, і людина, розвиваючи в собі інстинкти гармонії, краси, щастя, не буде змушена бути для того світу, що її окружає, немилосердним руїнником, убійником, нищителем. Колись знята буде з чоловіка ся роля, вложена на нього його натуральними потребами. Адже вся людська культура кінець кінцем зістається одною неустанною боротьбою з «натуральним» звірем, який сидить у чоловіку. Стара рецепта «жити відповідно до природи», так часто повторювана і в наших часах, належить до найбільше безмисльних, неможливих і небезпечних рецепт, – до тих незчисленних недорічностей, які з такою поважною міною висловляються і по нинішній день як найвища мудрість життя.

Примітки

до «борзих щенят» включно – фраза з першої дії комедії М.Гоголя «Ревізор», де Городничий сперечається з міськими чиновниками, що можна вважати хабарем. Один із персонажів відкрито визнає, що бере хабарі «борзыми щенками», однак не вважає це злочином. Така порода мисливських собак (по-українськи вона називається «хорт») і досі вважається елітною. Тому фраза «взятка борзыми щенками» стала крилатою і означає у певному сенсі «витончений», замаскований хабар.

популярна напись: «40 человек, 8 лошадей» – у минулому пасажирський потяг, як правило, мав вагони різних типів і класів: сині вагони І – II класу, зелені – III і сірі вагони IV класу, на яких позначали їхню місткість: «40 человек, 8 лошадей». Фактично це були вантажні вагони, умови перевезення людей і худоби в них були тотожними.

поки не проголошений «мир чоловіку» – тобто немає смислу, наприклад, фанатично пропагувати вегетаріанство, захищаючи тварин, поки в людському середовищі панують винятково жорстокі взаємини. Для окреслення омріяного ідеалу М.Грушевський використав вираз «мир чоловіку», взятий з трактату архімандрита Києво-Печерської лаври І.Гізеля «Мир з Богом чоловіку» (1669). У православному богослов’ї це перший твір, де автор грунтовно викладає науку про гріхи, заповіді та принципи спокути.

«Що ти бачиш занозу в оці брата твого, а колоди в своїм власнім не чуєш» – образний вислів, який кілька разів повторюється у євангельських текстах: Матвій, 7, 3; Лука, 6, 41; Фома, 31. Означає, що абстрактне засудження людських вад не здатне вдосконалити людину. Єдиний спосіб – щоб людина насамперед сама вивільнилась від своєї гріховності. Переймаючись недоліками та вадами інших, вона не усвідомлює своєї недосконалості, а тому не може об’єктивно бачити іншого.

Стара рецепта «жити відповідно до природи» – один із давніх філософських принципів, проповідуваний ще стоїками (кінець IV ст. до н.е. – III ст. н.е.). Означає – бути в гармонії з собою, а також з навколишнім світом, а оскільки людина ще й раціональне створіння, то жити відповідно до природи також означає жити, використовуючи й актуалізуючи розумне начало.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 338 – 341.