Серед пам’яток Флоренції

Михайло Грушевський

Венеція, пишна, аристократична дама, вдова королева Адріатики, що відкриває перед гостем двері свого розкішного, по-королівськи вбраного салону, повного блискучих реліквій, блискучо прибраного і вивоскованого, і стрічає в нім його повна величавої прихильності, томна і нічим не зайнята; таке враження має чужинець, вступаючи до неї «з парадного ходу» – від площі Марка, або ще ліпше – від п’яцетти. Флоренція приймає чужинця по домашньому, в своїм робочім кабінеті, обставленим пам’ятками слави минувшини, великими творами її давніших часів, але при тім сей кабінет не перестав і по сей час бути робітнею, не перетворився в музей або пам’яткову галерею віджитого й завмерлого життя. Незвичайно давнє й інтенсивне культурне життя її не перервалось, можна сказати, ані на час і живе та розвивається далі.

Се серце старої Етрурії, нова столиця старої країни тірренів-тусків (відти нинішня назва Тоскани), народу досить загадкового походження і загадкової, старої цивілізації (малоазійської, як думають), старшої й більше розвиненої від римської. В старі часи Риму для римлян се був край хитростей і премудростей – хитрих майстерств і премудрих видумок. Потім, коли Рим наложив свою руку на життя сеї провінції й тісніше зв’язав її з собою, для неї, як і для інших провінцій Італії, наступив період римо-італійської культури, що обіймає головно перші віки нашої ери, часи цісарства. З упадком Риму вона живе знову своїм життям і самостійно розвиває спадщину античної цивілізації. Згодом, в XIII–XIV в. стає одним з першорядних культурних огнищ, а в XV– XVI в. можна сказати навіть рішучо – стає найважнішим з культурних огнищ італійського життя.

З першою, етруською, почасти й римською стадією життя Тоскани знайомить новозаложений археологічний, або, як він зветься, «етрусько-топографічний музей». Для тосканського середньовіков’я дещо, але дуже мало, зібрано в національнім музеї в Барджелло. Замітна річ взагалі, що італійські городи загалом мало цінять культурно-артистичну свою спадщину з середньовіков’я і з часів відродження поза чисто артистичними утворами.

Паризький музей Клюні, дрезденський Цвінгер, берлінський музей артистичного промислу не в однім може дати далеко багатішу, ліпше зібрану колекцію італійського артистичного промислу і ремесла, ніж можна підібрати в італійських музеях. Тільки недавно почали звертати й тут більшу увагу на се, але те, що знаходимо, напр., в венеціанськім Museo Civico, в флорентійськім національнім і т. ін., – се все-таки тільки досить припадкові, не систематичні й бідні колекції. Тим часом сей італійський промисел, техніка, артистичні вироби мали величезний вплив на європейське життя, в кругах широких, ширших, ніж чисто артистична творчість, і тому варті всякої уваги, студіювання й систем[ат]изування.

Найліпше, розуміється, зібраний і представлений матеріал з сфери чисто артистичної творчості Флоренції в добу найвищого розвою її артистичної продукції. Твори пластичної штуки зібрали три музеї, невеликі, але, може, найкращі, які має світ: галерея Уфіці, галерея Пітті і Національний музей, уміщений в палаті подест (Барджелло). В перших двох зібраний цвіт малярства Флоренції, в останній – пам’ятки скульптури. Хто хоче бачити раніші стадії її малярства, йде дивитися на фрески Джотто в каплицях Санта Кроче (св. Хреста) – францисканського монастиря, гробівця-пантеону Флоренції, та на фрески Массачіо в монастирі Марії де ля Карміна. Чудову колекцію прерафаелітських образів Сандро Ботічеллі й його попередника в сім напрямі Філіппо Ліппі (з середини XV в.) дає галерея Уфіці.

Тільки новішими часами відчуто відповідно високу ідеалістичну красу Ботічеллі, в очах пізніших поколінь заслонену більш урівноваженою, більш блискучою, але й більш тривіальною, треба признатись, красою творів Рафаеля. Прерафаеліти, спеціально Ботічеллі, стали предметом особливої уваги для модерністів і декадентів минувших десятиліть. При всіх своїх збоченнях і крайностях т. зв. модернізму, чи декаденства, воно сильно розширило нашу сферу розуміння краси; сього не може бачити тільки чоловік упереджений.

Наприклад, висунувши в контраст скінчено гарних, але більше матеріалістичних, більше плотських, так би сказати, творів Рафаеля експресивніші в ідеалістичнім напрямі твори Ботічеллі, модерністи, безперечно, справедливо відчули красу сих останніх. Образ Мадонни з ангелами Ботічеллі, безперечно, повинен зайняти місце нарівні з архітворами Рафаеля – стільки в сих фігурах безконечної ніжності, м’якості, грації. З Рафаелевих творів, яких тут, в обох галереях – Уфіці і Пітті прегарна і велика колекція, до сього «прерафаелітського» напряму ближчі образи з флорентійського періоду його творчості, – напр., прегарна Мадонна т. зв. Granduca, тимчасом як інший шедевр його, в тій же салі – Мадонна della sedia дає чудовий взірець пізнішої, римської стадії творчості Рафаеля – блискучої красоти і техніки, але з далеко меншою дозою ідеалізму.

Інші два велетні Відродження – Вінчі і Мікельанджело заступлені в флорентійських колекціях слабше. Але в галереї Барджелло є кілька інтересних скульптурних річей Мік[ель]анджело, а недокінчений гробовець Медічі містить в собі звісні шедеври його творчості – ідеалізовані статуї двох Медічі й символічні статуї на їх гробівцях.

Гробовець сей, розпочатий 1520 р., став заразом гробівцем старої, республіканської Флоренції: французькі війська, здобувши оружно Флоренцію після довгої облоги, при якій Мікельанджело працював як інженер над обороною, посадили Олександра Медічі уже в ролі володаря, зробивши початок сформуванню великого князівства Тосканського, з Флоренцією в ролі столиці. Сей переворот вразив М[ікель]анджело дуже і мусив глибоко знеохотити до докінчення гробівця – сеї артистичної апотеози Медічі. Вона лишилася недокінченою.

Поруч неї, також недокінчений, мавзолей пізніших Медічі – великих князів тосканських, задуманий зовсім в іншім стилі, немов підчеркуючи рішучий перелом в відносинах і житті Флоренції. Як старий гробовець Медічі до перевороту – Медічі [як] перших людей республіканської Флоренції – мав бути твором штуки, артизму, рекомендував Медічі як культурних діячів, меценатів штуки, так сей новий гробовець Медічі-потентатів мав імпонувати суспільності своєю розкішшю, блиском багатства і величезних коштів, вложених в сю будову.

Каплиця, збудована на поч. XVII в., була обрахована на 22 міл[ьйони] франків. Стіни виложені дорогоцінним різнокольоровим камінням: кам’яною мозаїкою. В нішах багаті саркофаги. Підлога зісталася незробленою. Тепер її роблять наново з дорогої кам’яної мозаїки, в стилі стін, і «для усиления средств» наложений податок на гостей за вступ. Те, на що не стало коштів «велеліпних Медічі», хочуть долатати франками форестьєрів. Але форестьєри платять франки за се слабо, і підлога буде ще, мабуть, довго не скінчена, коли не буде на неї інших фондів. Та й шкода нинішніх франків на сю мету.

Примітки

серце старої Етрурії, нова столиця старої країни тірренів-тусків – ця цивілізація процвітала між 950 и 300 рр. до н. е. у північно-західній частині Апеннінського півострова між річками Арно і Тибром. Під натиском римлян останнє етруське місто впало у 406 р. до н.е. Римляни багато запозичили в етрусків: навики в різних ремеслах і мистецтвах, а також алфавіт і цифри, які ми зараз називаємо римськими. Походження етрусків досі залишається невідомим.

Національний музей, уміщений в палаті подест (Барджелло) – палац Барджелло або Народний палац – з 1865 р. національний музей італійської скульптури XIV–XVII ст. Будинок з 1261 р. був першою міською ратушею – резиденцією подести і верховного магістрату. Подеста – глава адміністрації (подестату) у середньовічних (XII–XVI ст.) італійських містах-державах, який поєднував функції виконавчої і судової влади.

Чудову колекцію прерафаелітських образів – М.Грушевський вживає цей термін у значенні картин художників раннього Відродження, епохи до Рафаеля (до кінця XV ст.). Назву «прерафаеліти» також мало об’єднання молодих англійських художників, яке існувало в 1848–1853 рр.

ідеалізовані статуї двох Медічі й символічні статуї на їх гробівцях – йдеться про гробовець двох братів Медічі – Лоренцо і Джуліано. Над будовою та її оздобленням Мікельанджело працював у 1520–1534 рр. у стані важкого песимізму. Дві стіни внутрішнього приміщення оформлені скульптурами герцогів (обидва зображення не мають портретної подібності, чим відрізняються від традиційних тогочасних рішень), а внизу біля їхніх ніг розміщені саркофаги, прикрашені алегоричними скульптурами – символами плинного часу: «Ранок» і «Вечір» – в надгробку Лоренцо, «Ніч» і «День» – в надгробку Джуліано.

французькі війська, здобувши оружно Флоренцію після довгої облоги – у вересні 1529 р. французькі війська вторглися на територію Флорентійської республіки і до кінця жовтня з боями підійшли до Флоренції. Проти 40-тисячного імперського війська республіка могла виставити не більше 13 тисяч солдатів. Італійці героїчно оборонялися, облога Флоренції тривала одинадцять місяців, але місто було приречене.

12 серпня 1530 р. Флоренція капітулювала і погодилася на повернення Медічі та реформування державного устрою республіки. Вступ до міста імперсько-папських військ супроводжувався масовими репресіями, стратами і вигнанням республіканців. У 1531 р. до Флоренції прибув її новий правитель Алессандро Медічі, внук Лоренцо Прекрасного. Демократична конституція була відмінена, а в 1532 р. Алессандро був проголошений герцогом Флоренції. Це означало кінець Флорентійської республіки та її перетворення в спадкову монархію під владою дому Медічі. Після приєднання Сієни в 1557 р. нова держава з 1569 р. отримала назву Велике герцогство Тоскана.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 402 – 404.