До Рима

Михайло Грушевський

І знов летимо горі Арном з Тоскани до Рима. Сю дорогу, 310 кілометрів, яку наші предки, не такі дуже давні, «вояжируючи», відбували в кілька день, наш поїзд наважився відбути в 5 з половиною годинах і, запихуючися, добуває з себе всі сили, щоб стати на час. В 30 год. теперішній чоловік може стати з Відня до Парижа, з Берліна до Рима! Правда, за яких 25–30 літ люди, розуміється, будуть жалісливо або глумливо покивувати головою, міркуючи, яку масу часу тратили на переїзди, в якій невигоді їздили люди наших часів в своїх залізничних поїздах, замість аби подорожувати скоро і вигідно літаком, чи якимсь іншим раціональним знарядом. Але ми «люди з минулого століття», призвичаєні задоволятися малим, хвалимо собі й наш поїзд, та з вдоволенням покивуємо головою, вважаючи, як він трясе і хитає нами в розгоні.

Коли б ще до тої західної швидкості додати дещо з російських винаходів: спальні місця за невелику доплату, плацкарти, більшу просторність. Всі сі атрибути безконечних російських віддалень придалися б і тут, в міру того, як люди все менше мають часу і можності подорожувати старою модою: від одного міста до другого, затримуючися в кождім. Подорожування тою старою методою було уділом вибранців, котрим обставини позволяли призначити на таку подорож рік, два, три часу, – й відповідні кошти. Тепер, урвавши кілька тижнів часу на подорож, звичайно призначають його на пробуток в якімсь певнім місці, через те хочеться дістатися до нього якнайскорше, не тратячи скупо відміряного часу на перерви.

Італійські залізниці мають недобру славу неакуратності, неохайності, тісноти, і се почасти правда. Італійське начальство рішучо замало журиться вигодою переїжджого форестьєра – як на таке важне джерело італійського економічного життя, се недбальство дуже дивне. Поспішні поїзди спізняються раз ураз, нема обслуги, носильщика «факіна» приходиться чекати без кінця, і білет вищої кляси дуже небагато забезпечує комфорту. Діло в тім, що в Італії, як у Росії, є на залізницях регресивний поясний тариф; в Італії він починається вище 250 кілом[етрів], і чим на дальше віддалення берете білет, тим дешевше коштує; через те друга і перша кляса тут, при дальших подорожах, далеко приступніша, дешевша, ніж в Австрії чи Німеччині, й народу набивається до другої кляси велика сила.

Через те тісно, та не тільки в другій, а і в першій клясі, особливо на переїздах найбільш людних, а власне переїзд з Флоренції до Рима – найбільш утерта і оживлена форестьєрами дорога. Треба бачити, як маси форестьєрської і домашньої публіки збитою лавою вирівнюються на пероні, чекаючи добре спізненого поїзда, і кидається до переділок «здобувати» собі місця. А, зрештою, не можна сказати, щоб було брудніше, ніж в Австрії чи в Росії, і публіка вповні можлива. Італійці взагалі народ дуже приємний: гречний без церемонності, свобідний і простий в поводженні, услужний і привітний; чується за сим довга цивілізація – і певна свобода і невимушеність людини, яка чує себе на своїм місці і не припускає, щоб хтось мав її за людину «другого сорту». Се те власне, чого бракує різним parvenu цивілізованого життя.

Тільки тісно. Лавка призначена на 4 людей, купе – на вісьмох; нелегко посадити повне число – а проте раз у раз повне число набивається до купе й сидять люди, як оселедці в бочці. Багато подорожніх. Три англійські дівчини, що подорожують «з Куком», зайняли середні місця, й поклавши під ноги свою скриньку, змостилися, поставивши ноги на неї і забарикадувавши купе. Сухі, кістляві, проворні і вже, очевидно, розподорожовані в довгій дорозі, дрімають від одного етапу своєї дороги і оглядин до другого. Високий і худий молодий німець з лицем вигляду лихо виправленої волової шкіри і умопомрачительної висоти ковніром оповідає другому молодому німцеві, з гладшим лицем, що він їв за сніданням в рестораційнім вагоні.

Ми щасливо зайняли заздалегідь місця при вікні і любуємося краєвидом Тоскани. В долині в’ється Арно, згір’ями стелються зелені поля й огороди, розділені рядами дерев і розложених на них виноградних лоз; серед них доми і вілли, групи темних кипарисів і між ними легкі, округлі шапки піній; цвітуть рожевим цвітом морелі і мигдалі, білим цвітом черешні. То тут, то там на високім шпилю покажеться монастир або замок з гордими сірими вежами й мурами, містечко розкине свої доми й церкви серед заквітчаних дерев. А в дальшім плані над усім отсим підіймаються верхи Апеннінів, ще присипані снігом.

Вечоріє. Під подувом вітру нахиляють свої стрункі вершки кипариси, вірно тримаючися стилю à la Boecklin, що на своїх символічних образах так любив повторяти сей мотив, – групи кипарисів, що хитаються під вітром. Рожевіють від заходу сонця верхи Апеннінів і смуги снігів на них.

Вечірні тіні лягають все густіше, все темніше. Понуро бовтається під нами Тразіменське озеро – місце класичної побіди Ганнібала над римлянами, що полягли тут такою масою, аж самих рицарських перстенів, знаку рицарської гідності, цілі мірки набрали карфагенці, як оповідає старий переказ. Ніч спускається на землю й здається, що тіні тих полеглих ще й досі носяться коло озера в пітьмі над приспаною землею.

В вагоні засвітили світло. Англійки висадилися на котрійсь стадії, тільки німці їдуть далі, й німець з кепсько виправленим лицем оповідає свому сусіду знову, що він їв, уже за обідом, в рестораційнім вагоні – деталічно й систематично, не тратячи нитки оповідання в перервах.

– Потім дали ярину, дуже добру, але вона була з оливою, а я, як ви знаєте, не їм оливи.

– Орті, – кричить кондуктор. Останній наш перестанок перед Римом. Спішно рушаємо далі. Приглядаюся серед пітьми, чи не розгляну класичної гори Соракта, оспіваного Горацієм:

Чи бачиш ти, як побілів Соракт

І снігу тягарів знести уже не може…

Італійці дрімають, притулившися де і як хто міг. Німець докінчує оповідання про обід.

– На десерт давали грушки; були досить добрі, але дрібні…

– Терміні! Ми в вічному Римі.

Примітки

Три англійські дівчини, що подорожують «з Куком» – тобто за путівками відомої туристичної компанії «Thomas Cook & Son», заснованої у середині XIX ст. англійським підприємцем Т.Куком.

вірно тримаючися стилю a la Boecklin – йдеться про швейцарського художника Арнольда Бекліна (Böcklin), автора численних своєрідних романтичних пейзажів.

Тразіменське озеро – місце класичної побіди Ганнібала над римлянами… – у 217 р. до н.е. війська карфагенського полководця Ганнібала розбили армію римського консула Фламінія у битві поблизу Тразіменського озера. Завдяки тактичній майстерності полководця, карфагеняни втратили лише близько 2 тис. воїнів, тоді як римляни, потрапивши в засідку, втратили 15 тис. убитими і 6 тис. полоненими. Ця битва – одна з головних у ході т. зв. Другої Пунічної війни (218–202 рр. до н.е.) між колишньою фінікійською колонією Карфагеном і залежними від нього державами проти Римської республіки.

чи не розгляну класичної гори Соракта, оспіваного Горацієм – далі М.Грушевський цитує оду Горація «До Таліарха». Соракт – гора під Римом висотою 691 м на правому березі Тибру.

Терміні – римський вокзал.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 408 – 410.