Перед (не пізніше) 10.11.1897 р. До К. Білиловського

Високоповажаний Добродію!

Дуже утішила мене жертва добродія Пелехина, тим більше, що я справою укр[аїнсько]-руского університету давно інтересуюсь і багато писав по газетах. Але що в присланих мені листах є неясности неясності і суперечности суперечності, тож перше ніж давати сю справу під обраду тутешним тутешнім, звертаюсь до Вас і для вияснення справи звертаю Вашу і д[обродія] П[елехина] увагу на ось які обставини:

Для засновання заснування цілого осібного університету треба п’ять до шість міліонів з[о]л[отих] р[инських], бо річне удержанє удержання коштує двіста до триста тисяч, закладати ж його частинами, як осібного, не можна, бо поодиноким катедрам, які десь осібно істнують існують, правительство не дасть університетських прав. Яких-небудь сто, двіста тисяч не спонукують правительство заложити осібний у[країно]-руский руський університет, то фундация фундація, скажім, для катедри кафедри хірургиї хірургії була б тільки подарунком правительству, а не у[країнсько]-рускому руському народу. Тож як д[обродій] П[елехин] хоче помогти Україні дійти свого університету, не чекаючи, коли само правительство схоче його заснувати, то для сього дорога: помогти приготувати відповідних кандидатів на доцентів, дати удержанє удержання доцентам, котрі б викладали по-українськи в Львівськім університеті, бо скоро такий доцент здобуде катедру кафедру, то він вже звичайно буде мати плату від казни.

Треба знати, що Львівський університет правительство призначало русинам, захопили його поляки через свою перевагу, але се володінє володіння фактичне, а не юридичне: доси досі є закон, що кождий кожен професор може викладати по-українськи або по-польськи, як схоче. Се значить, що треба би лише перевести на катедри кафедри русинів більше число, то будем мати і укр[аїнсько]-рускі руські виклади. Се розуміють поляки і не пускають русинів на катедри кафедри. Інша дорога – указати помноження катедр кафедр з специяльно спеціально українською мовою, але для сього треба передовсім теж доцентів.

З сього виходить: треба передовсім стипендій для окончивших курс на приготованє приготування до доцентури, по нашим правилам на се треба 4 – 5 років. А що поляки у Львові робили би навмисне трудности трудності русину, то veniam legendi треба здобувати у Відни Відні або в Празі. Ставши там доцентом, русин переносився б до Львова (що вже значно лекше легше) і читав би по-українськи яко доцент безплатний і йому треба б давати плату з фонду. Коли б намножилось таких доцентів, то аби вони діставали б катедри кафедри і читали б далі по-українськи, або вказуючи на істнованє існування доцентів можна б добиватись помноженя українських катедр кафедр, або навіть – осібного українського університета, як в Празі зроблено з чеським.

Було б, отже, найліпше, щоб д[обродій] П[елехин] положив капитал капітал свого імени імені, скажім, в «Дністер» [Посилаю на Ваше жаданє жадання статут щадниці «Дністра»; тепер, скільки знаю, платить 4,5% і з ніякими банками в Росії в зносинах не стоїть. – Прим. авт.], поручивши завіданнє завідання ним Науковому товариству ім.Шевченка, або навіть взагалі поручивши Товариству його умістити і ним адмініструвати. З процентів Товариство мало б давати стипендії укінченим студентам для приготованя приготування до доцентури, скажім, по 400 – 500 з[о]л[отих] р[инських] річно; воно б предлагало свої пропозиції наданя надання стипендії до остаточного рішеня рішення добродія Пелехина; при тім можна б давати першеньство першенство специялісту спеціалісту від хірургії, хоч, мушу признати, з національного погляду далеко важнійші важніші специялісти спеціалісти з історично-філологічних і правничих наук. Мусите знати, що русини не мають ніяких інституцій або фондів для помочи помочі молодіжи молоді, що дає надії вийти на учених.

Стипендиянти Стипендіати зобов’язувались би здобути veniam legendi і перенестись до Львова, щоб викладати по-українськи. Яко доценти діставали б висші вищі стипендії, скажім, 600 – 650 з[о]л[отих] р[инських] відповідно літам доцентури і високости високості инших інших доходів. Се на моє переконанє переконання найпростійша найпростіша дорога до осягненя осягнення спочатку українських доцентур, а в дальшім пляні плані українського університета. Вложити ж капітал з тим, щоб він лише лежав, чекаючи, поки ті міліони наростуть, щоб стало на цілий університет (бо я не знаю прецеденту, щоб відкрито було в Австриї Австрії тілько тільки оден один факультет) – се річ майже безкористна безкорисна, шкода тих грошей і жертволюбности жертволюбності д[обродія] П[елехина], нема навіть інтересу коло того заходитись. Подумайте над сим!

Подаючи се до Вашої відомости відомості, зістаюсь з глубоким глибоким поважанєм поважанням

Мих. Грушевський

По заснованю заснуванні у[країнсько]-руського університета фонд д[обродія] П[елехина] міг би бути на якусь специяльну спеціальну мету, котра була б вказана в фундаційнім акті.

Але щоб дійти до університета, перша річ – треба мати приготованих людей.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ІЛ, ф. 72, № 26).

Лист написано Марією Грушевською, підпис та вставки, видрукувані курсивом – М.Грушевського.

Адресата вказуємо на тій підставі, що лист зберігається у фонді К.Білиловського. Але очевидно, текст листа колективно обговорювався українцями, які жили у Петербурзі й були причетні до справи пожертви.

На першому аркуші – приписка Д.Мордовця до П.Пелехина:

«Прочитайте оце, пане Павле, й скажіть, яка буде Ваша думка і порада, бо се, найбільш, Ваше діло, бо й гроші, про котрі йде річ у листі М.Грушевського, – Ваші ж гроші.

29.Х.97

Ваш з душею Д.Мордовець»

На підставі датування цієї приписки (очевидно, за старим стилем) датуємо і сам лист.

Місце написання – орієнтовно за змістом.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 135 – 136.